Українські народні казки

Мокра меланхолія Абу-Касима. Він кидає свої капці в ріку тігріс, та вони по-злодійськи нічною порою вертають до нього назад
Частина четверта

Абу-Касим страх нещасний
Повернув у дім свій власний,
А вернувши, розридавсь.
Він скупар був, не злодюга, —
Аж тут ось яка наруга
Впала, що й не спам’ятавсь.
«Боже! — крикнув він крізь сльози.
Чи ж то я коли де в лози
Крадене добро таскав?
Чи в каварнях крав тюрбани?
Чи по лазнях я кармани
Людськії ревізував?
Чи з злодіями я шлявся,
До комори добирався,
З стайні коні виводи́в?
Чи то я підніс правицю
На халіфову скарбницю?
Чи візиру 29 догодив?
Будь я не купець, а віхоть,
Як чужого хоч на ніготь
До моїх прилипло рук!
Що ж судді я тому вдіяв,
Що мене він позлодіяв
І здер з мене грошей гук! 30
Боже, знаєш в своїй власти,
Чи хоч думку мав я вкрасти
Ті папучі навісні!
Я ж не ткнувся б їх, як живо,
Коб 31 не жарт, що так злосливо
Хитрий друг удрав мені!
Ах, та вже тепер я бачу,
Що мою поцтиву вдачу
Тії капці в гріх ввели!
Я бажав папучі мати, —
Мусив се мій друг пізнати,
Щоб він висів на гілли!

Я бажав в нових ходити, —
Грошей жаль було купити,
Пристрастилася душа
До отсих кайданів клятих!
Черев них прийшлось віддати
Купу ось яку гроша!
Кляті капці! Засліпили
Ви мене зовсім в тій хвили,
Душу спутали мою!
Ви мене вели до згуби!
Так за те я чорту в зуби
В сій хвилині вас даю!»
В тім настрою, страх понурім,
Він за вуха капці шнуром
Міцно враз оба зв’язав,
Взяв на плечі, мов колоду,
І над річки Тігру воду
В тихих думах поманджав 32.
Недалеко мав манджати:
Близько від його кімнати
Бистрий Тігріс шумно плив.
Абу-Касим над рікою
Став і ось перед собою
Свої капці положив.
«Капці, — мовив він, — невдячні!
Ви забули, необачні,
Як я вас любив, беріг!
Як я звільна в вас чалапав,
Кілька сот разів вас латав,
Підбивав, скріпляв, як міг!
А проте ви, капці кляті,
Замість вдяки, благодаті
Довели мя 33 до біди!
Ось вам від старого друга
Замість вдяки та ж наруга:
Йдіть до біса до води!»
І каміння в них наклавши,
Шнуром добре зав’язавши,
Розмахав і бух в ріку!
А вертаючи додому,
Тішивсь, що собі самому
Пімсту видумав таку.
Ой, так, так! Собі самому!
Бо коли вернув додому
І про капці ні ду-ду»
Злая доля наготові
Тії капці стофунтові
Мала на його біду.
Ось три дні собі минули.
Ніччю рибаки тягнули
Невід в Тігрісі по дні.
Як тягнули, так тягнули,
Раптом щось тяжке почули,
Мов колоду у матні.
«Бачність! 34 Риба, знать, велика! ¬—
Крикнув невода владика.—
Затягай до бережка!
Живо, братці! Осторожно,
Бо її сполошить можно!
Але ж, бестія, тяжка!»

Стогнуть рибаки, працюють,
Знай до берега прямцюють,
Аж ось раптом: пррр та гов!
Зап’ялась матня в колоду!
Щоб відп’ять 35, владика в воду
Мусив бовтнуть стрімголов.
Довго шпортавсь там та нипав.. 36
Виліз — ледве-ледве хлипав.
Хлопці невід потягли.
Ще тяжкий! Ну, богу хвала!
Значить, риба не прорвала!
Страх цікаві всі були.
Витягають: що за дідько!
Риби ні хвоста не видко!
Діри у матні кругом,
А насподі для вигоди
Два капчиська, мов колоди,
Та ще й з кам’яним нутром!
Став владика та й журиться,
Проклинає, аж куриться:
«Щоб йому тристенний біс,
Тому вражому падлюці,
Що ті дідьчії 34 папуці
Нам в найкращий вир заніс!»
Аж один рибак погляне
Та й говорить: «Пане, пане!
Чи ж не знаєте ви їх?
Се ж — тристенний його бабці!
Абу-Касимові капці!
Він собі з нас робить сміх!»
«Так?» — владика лютий крикнув,
Капці з невода він смикнув
І нічого не сказав:
Взяв на плечі, мов колоду,
І, прискорюючи ходу,
Вулицею поманджав.
Недалеко мав манджати:
Зупинився просто хати,
Де наш Абу-Касим жив;
Там, щоб хвильку відітхнути
І довкола позирнути,
На землі їх положив.
Пусто скрізь було в тій хвили.
Тож він розмахав щосили
Капцями та й бух в вікно!
Сам на річку скочив живо
Та й знай шепче: «Маєш пиво!
Маєш! Все мені одно!»

Примітки

29 Візир — високий державний урядник. (Примітка автора).

30 Гук — тут у розумінні багато.

31 Коб — якби.

32 Поманджати — помандрувати.

33 М’я — мене.

34 Бачність — увага.

Дивіться також

Іван Франко — Абу-Касимові капці — 1977
Іван Франко — Абу-Касимові капці — 1984