Українські народні казки

Рожево-пахуче пробудження Абу-Касима, гіркий плач його і рішення — спалити капці у огні
Частина п’ята

Не злякавсь так Йона 38 того,
Як його з човна сухого
В морську кинули глибінь;
Не в таке впав остовпіння
Беда 39, як мертве каміння
Прорекло йому: «Амінь!»

Не такий філістимлянів 40
Страх напав, як стовп той грянув,
Що звалив сліпий Самсон 41, —
Як злякався Абу-Касим,
Коли брязком-стуком разом
Вдарило йому на сон.
«Боже правий! Боже правий!
Чи то сон такий лукавий,
Чи кругом валиться світ?» —
Так, прокинувшись, бурчав він,
Сонні очі протирав він,
Щоб довкола поглядіть.
Поглядає — горе! горе!
У покої наче море
Запахуще розлилось.
А в тім морі серед хати,
Мов остро́в якийсь заклятий,
Бовваніє чорне щось.
Чи то казка? Чи то сниться?
Щоб зовсім протверезиться,
Він потяг себе за ніс.
«Ні, не сплю! І ось вже дніє.
Та який се холод віє
Крізь віконце? Що за біс?»
Він зриваєсь, з ліжка сходить,
По тім морі босо бродить
По самісінькі кістки;
Раптом скрикнув, мов безумний,
Впав на ліжко, мов до трумни 42, —
Зрозумів усі звістки.
Він пізнав те чорне диво,
Що близь ліжка гордівливо
У олійку розляглось:
Не острів се в океані,
Його капці окаянні
Повернули к ньому ось.
Як пізнав їх дід нещасний,
То йому відразу ясний
Став весь зв’язок загадок:
Шиба збита, бутля збита
І та річка скрізь розлита —
Весь покій в олійку мок!
«Боже! За що ж стільки кари?
У підлозі всюди шпари,
Весь олійок пропаде!» —
Скрикнув Касим, серед хати
Скочив, щоб олій збирати, —
Але де збирати, де?
Поки там найшов боклагу,
Вже старого скупиндрягу
Кара повна досягла:
Весь олійок втік у шпари,
Окрім запашної пари,
Дошка голая була.
Став наш Касим, страту баче
І сердечне, ревне плаче,
Бороду на собі рве;
Кілько раз на капці гляне,
Їх клене, щодуху стане,
А лютує, аж реве.

«Капці, капці, каро божа!
Що за демон з Тігру ложа,
З дна річного вас добув?
На мою тяжку руїну
В нещасливую годину
У вікно мені шпурнув!
Чом не довершив вже злоби
І мене вас, до хороби,
Не шпурнув на лоб старий,
Щоб я світу більш не бачив,
І не кляв, і не собачив
З горя так, що боже крий!
Що ж я буду, бідний, діяв? 43
Всі надії, бач, розвіяв
Лютий ворог в один мах!
Через капці проклятущі,
Наробив з олійку гущі,
Сотню п’ястрів виссав прах!
Капці, капці, бузувіри!
До якої ж ви ще міри
Дійдете в завзятті злім?
Краще б кров мою ви пили,
Аніж бутлю сю розбили!
Щоб розбив вас божий грім!»
Але капці серед хати
Розляглися, як магнати, —
Чорні, мокрі та важкі, —
Вид їх бридкий, безугарний,
Та за теє запах гарний,
Бо в олійку по пряжки!
Вид сей — Касимова скрута.
Піднімалась злоба люта
В його серці против них.
«Стійте, кляті шлапацюги!
За всі шкоди і наруги
Я на вас пімщуся вмиг!
Моїх рук ви не втечете,
Марно, гидко пропадете,
Як собаки навісні!
Як жидів, тих кровопійців,
Єретиків-боговбійців,
Я спалю вас у вогні!»
Сю завзяту постанову
Й грішную її основу
Абу-Касим проскрипів,
Потім капці взяв за чуби,
Щоб задвигать їх до груби,
Та враз став, мов остовпів.
«Мокрі, кляті! Що робити?
Як же їх мені спалити?
Адже треба сажень дров,
Поки шкіра ся розмокла
Висхне — щоб тут нагле здохла! —
Значить, кошт і страта знов!
Винесу хіба на кришу,
Там на пару день їх лишу,
Най собі на сонці схнуть,
А тоді на славу божу
Дідьче се насіння вложу
У огонь — та й к чорту в путь!»

Так собі розміркувавши
І на палку капці взявши,
Касим їх на дах поніс.
Верг там, та не бачив того,
Як сміявсь і кпився з нього
Злий збиточник, клятий біс.

Примітки

35 Відп’ять, або відіп’яти — відчепити.

36 Нипати — нишпорити.

37 Дідьчий — чортів.

38 Йона — пророк з біблійної легенди.

39 Беда — знаменитий англійський письменник і проповідник IX віку, осліп на старість, та проте ходив проповідатн від села до села. Раз збиточннк-провідннк завів його між каміння; Беда виголосив огнисту проповідь, після якої каміння крикнуло: «Амінь!» (Примітка автора).

40 Філістимляни — народ з біблійної легенди.

41 Самсон — біблійний герой, який мав богатирську силу.

42 До трумни — до труни.

43 Буду діяв — буду діяти (галицьке).

Дивіться також

Іван Франко — Абу-Касимові капці — 1977
Іван Франко — Абу-Касимові капці — 1984