Українські народні казки

Собачі герці на дасі і їх сумні наслідки внизу. А ти плати, Абу-Касиме!
Частина шоста

У Багдаді, славнім місті,
Є вулиць не сто, не двісті,
А круті всі та вузькі;
А при них доми маленькі,
Наче при пеньку підпенькі,
А дахи на всіх плоскі.
Наче скрині ті біленькі,
Двері, вікна все маленькі,
Тягнуться доми ті вряд,
Всі до вулиці плечима,
Кожний зиркає очима
На подвір’я та у сад.
Днем народ в домах дрімає,
Доки спека донімає,
Бо там спека, що аж страх;
Аж коли повечеріє,
З Тігру холодом повіє,
Люд гуляє — по дахах.
Там дахи те, що в нас сквери:
Супочивок і спацери 44,
І сусідський розговір;
Щоб свіженьким подихнути
І на город позирнути,
Всяк спішить на дах надвір.
Днем, коли пани дрімають,
По дахах лиш пси гуляють,
Як у нас по вулицях;
Там для них простору много,
Не значить се їм нічого
Скочити з даху на дах.
Там-то скоки, там-то псоти
Виправляють пси і коти,
Перегони та борні,
Гавкають, немов на ловах,
М’явкають на всяких мовах.
То гризуться, мов дурні.
Гарна річ є жарт дитинний,
Та не кожний жарт — невинний,
Не однако кождий варт:
Хлоп жартує — зарегочеш,
Пан жартує — плакать хочеш, —
Та найгірший песій жарт.
Здибали ось пси-багдадці
Абу-Касимові капці,
Що там сохли на дасі:
Всі над ними поставали,
Головами знай кивали,
Мов над карпом у вівсі 45.

Поставали та й не знають,
Що з тим звіром діять мають,
Далі гаркли: дзяв, дзяв, дзяв!
Звір сидить, немов колода.
Пси міркують: ось пригода!
Вже один за вухо взяв.
Гаркнув, тягне — годі рушить!
Ба, вже другий зуби сушить,
Капця торгає на ніс.
Тут і інші скоком, скоком,
Хто встиг просто, а хто боком —
Гей до капців, щоб їм біс!
Гавкають на всякі гласи,
Рвуть за вуха, за обцаси,
Відривають прищіпки,
Торгають, куди попало,
Та всього ще їм замало, —
Розігрались залюбки.
Два, три разом їх чіпають,
Капці вгору піднімають,
Тягнуть, котять, волочуть:
Сей упаде, той прискоче,
Сей гаркоче, той дзявкоче, —
Затягли їх в самий кут.
Та хоч тут їх дотащили,
То в спокою не лишили, —
Міри песій жарт не зна!
Далі рвали і гарчали,
Піднімали і тручали,
Наче пер їх сатана.
Раптом зойкнув псисько з жаху,
Як тяжезні капці з маху
Гримнули з ним враз униз.
Інші пси, мов змиті, стали,
Вниз хвости всі поспускали,
Потім мовчки розійшлись.
Так злочинець, зло зробивши,
Утікає, хвіст стуливши,
Геть у гори за ліси.
Слухайте ж, яку провину
В нещасливую годину
З капцями зробили пси!
Попри Касимів домище,
Тиснучись к стіні чимближче,
Щоб не впасти де під віз,
Власне сею годиною
Йшла бабуся з дитиною, —
Видно біс її надніс.
Стала баба просто рога,
Задивилася, небога,
Як зчепились два вози:
Коні шарпають та рвуться,
Візники трохи не б’ються,
А пани кричать: «Вези!»
Стала баба, всміхається,
Щось їм радить збирається,
А дитя держить в руках.
Втім гар-гар, гур-гур почулось,
Щось страшне таке метнулось,
Мов увесь звалився дах.

Зглянутись не встигла баба, —
Вже кігтяста песя лаба 46
Шкряб її через лице!
Передерла, мов драбину, —
Баба кинула дитину
Та й кричить: «Ой, що ж отеє?»
На дитину ж ту нещасну
Впали капці рівночасно,
Мов із неба лютий грім:
По головці як дістало,
То лиш дрібку запищало,
Та й уже було по нім.
Тут вже гвалт і крик зробився!
Перед домом люд стовпився,
Всі кричать, мов на живіт.
Баба кров з лиця втирає,
Мов безумна, знай питає:
«Що се, чи валиться світ?»
Та дитя як мертве вздріла,
То страшенно заревіла:
«Ой ягідочко моя!
Моя внучечко єдина!
Що ж без тебе, сиротина,
Та почну на світі я?»
Люди слухають, зітхають.
«Що тут сталося? — питають.—
Хто се, як дитину вбив?»
Та як капці угледіли,
В один голос заревіли:
«Ось він! Ось хто се зробив!
Га, се ж Касимові капці
Вбили внучечку тій бабці,
Ще й самій роздерли твар! 47
Абу-Касим! Гей, ти чуєш?
Капців своїх так пильнуєш?
Де він, клятий той скупар?»
Абу-Касим наш нужденний,
Вчувши галас той страшенний,
Весь поблід і помертвів,
Весь затрясся, мов трепета,
Бо вже чує, що в тенета
Біс його зловити вспів.
Вийшов, мов на суд злочинець.
Гнеть 48 якийсь там челядинець,
Здоровенний, аж горить,
Хап його за руку живо:
«Ось де, пане, ось те пиво,
Що ви вспіли наварить!»
І притяг його до баби,
Абу-Касимові лаби
Її кров’ю обмазав.
«Бачте! Бачте кров невинну!»
Потім вбитую дитину
В руки Касиму поклав.
«Нате, пане, понесіте!
Або хоч собі зваріте!
Саме добре у окріп!
Певно, сього ви бажали,
Як ті капці заставляли,
Мов на вовка в лісі сліп» 49.

«Ганьба! Ганьба! — крикнув разом
Тлум 50 весь.— Ганьба, Абу-Касим,
Що забулись ви аж так:
Баб та діти розбивати!
Бо нащо ж би пакувати
В капці стільки каміняк?»
«Людоїде з серцем драба! 51
Скрикнула кровава баба.—
Ти не думай се собі,
Що свою тяженьку рану,
Свою внучечку кохану
Подарую я тобі.
Люди добрі! Присвідчіте!
І зо мною враз ведіте
До судді його як стій!
Всяк щоб знав його провину,
Най він сам несе дитину,
Капці ж двом тра 52 взять на кій!»
Абу-Касим, як заклятий,
Слова ще не вспів сказати,
Спам’ятатися не міг,
Як усе те, мов невольна
Візія 53 якась пекельна,
Так його і збило з ніг.
Весь він кров’ю обагрений,
Мов розбійник навіжений,
А мертве дитя в руці,
А при нім кровава баба,
Перед ним два кріпких драба
Носять капці на дрюці.
А довкола тлум-громада!
Отака чудна парада
Вулицями потяглась.
Крики знай гудуть завзяті;
При судейській ось палаті
Вся ота юрба зляглась.
Пан суддя вже жде на ганку.
«Абу-Касим! А, коханку!
Ми знайомі вже, мабуть.
Ну-ко, що ти вдрав 54 нового,
Що людей привів так много?
Що се так вони ревуть?»
Довгу хвилю се тривало,
Напотів суддя немало,
Поки розпитав як слід,
Хто й яку зробив провину,
Хто і як убив дитину
І роздряпав бабі вид.
Та судді хоч ясно стало,
Що було в тім ділі мало
Абу-Касима вини,
Та вже мав на нього пік 55 він
І для того так урік він:
«Поєлику капцани,
Що зробили всю ту страшність,
¬—
Абу-Касимова власність
І її повинен він
Пильнувати, зберігати, —
То й одвіт повинен дати
За дитини сеї скін.

Поєлику ж ся дитина —
Баби внучечка єдина,
Вся надія її дому,
То, крім кари за убійство,
Має Касим се злодійство
Відплатити по закону...»
Так премудро розсудивши,
Двісті п’ястрів получивши,
Пан суддя потяг домів, —
Касим же, мов громом вбитий,
Став, не знає, що робити, —
Остовпів і занімів.

Примітки

44 Спацери — прогулянки.

45 Тобто, мов над рибою, знайденою в полі.

46 Песя лаба — собача лапа.

47 Твар — лнце, обличчя

48 Гнеть — раптом.

49 Сліп — прилад до вбивання великих звірів, зроблений на подобу мишачої пастки. (Примітка автора).

50 Тлум — юрба.

51 Драб — злодюга.

52 Тра — треба.

53 Візія — привид, марення.

54 Вдрав — утнув, накоїв.

55 Мати пік — мати злість.

Дивіться також

Іван Франко — Абу-Касимові капці — 1977
Іван Франко — Абу-Касимові капці — 1984