Анекдот у різних формах комунікації
Анекдот — це факт масової свідомості. У ній він побутує і її прагне змінити. За цих умов анекдот є інноваційною одиницею в інерційних комунікативних потоках (розмові, проповіді, літературі, газеті і на телебаченні). Звичайно, технологічні прийоми трансляції анекдоту в цих потоках різняться, проте анекдот присутній всюди, а це значить що він універсальна комунікативна одиниця.
Анекдот у процесі комунікації виявляється через вербальний і візуальний канали. Як комунікативна одиниця текст повинен розглядатися і на метакомунікативному рівні, тому що інтерпретація тексту передусім залежить від унормованих соціумом варіантів комунікативної поведінки.
* * *
Фольклорний текст — це передусім естетично організований текст, і анекдот — не виняток. Поетика жанру підпорядковується законам мовлення, а тому відтворює максимальний ступінь комунікативності тексту як такої.
Про автономність анекдоту можна говорити тільки за умови його повного відтворення. Проте для анекдоту — це не так і важливо, оскільки специфіка побутування жанру засвідчує весь арсенал вербальних і невербальних комунікативних засобів, характерних для передавання усного тексту. Всі форми побутування анекдоту (від вживання естетично-активних вигуку, слова, словосполучення, жесту до описового чи (найрідше) повного тексту) мають на меті відтворити логічний хід-зіткнення і повторити нове народження пуанта. Таким чином, у момент сприйняття тексту ми отримуємо естетичну насолоду від інтелектуального прозріння. Ця латентна потенція тексту, закладена в його поетичній спроможності, реалізується в кожному акті його відтворення. Додамо, що почуття гумору — це передусім уміння «додумувати» текст і отримувати задоволення від цього.
Характер побутування анекдоту як комунікативного явища залежить від сфери його використання. Очевидно, що різні форми комунікації ( побутова та офіційна ) вимагають від жанру своєрідних рис, аналізу яких і буде присвячена ця частина.
Усний фольклорний анекдот ми розглянули у природному контексті (в умовах побутової ситуації). Доцільно проаналізувати функціонально-поетичні зміни фольклорного анекдоту в процесі штучного мовлення (і усного (проповідь, телебачення), і писемного (література, преса, Інтернет)). При цьому зупинимося на декілька надзвичайно важливих моментах, що стосуються побутування реальних та фіктивних форм анекдоту (усний — записаний — відтворений) тощо.