Анекдот у системі фольклорних жанрів (на прикладі мотиву «била жінка мужика»)
Ірина Ігорівна Кімакович

Сміхове освоєння світу є закономірним і універсальним способом оцінювання буття як такого. Анекдот — остання (і, очевидно, кінцева) ланка сміхової традиції.

У анекдоті, зазвичай, не шукають сміху, який має обрядовий характер. І це цілком виправдано, коли йдеться про те, що анекдот — це сучасна сатира чи гумор. Але зв‘язок між сміхом сучасним (навіть виключно в його естетичних виявах) та архаїчним до певної міри можна прослідкувати. Слід констатувати, що зміни, які відбулися в переосмисленні ідеї смішного, передусім зумовлені еволюцією уявлень про життя та смерть. Щоправда, можна скоріше говорити не про витіснення давніх сміхових уявлень, а про їхнє існування в дещо змінених формах.

Трансформацію архаїчних уявлень, пов‘язаних зі сміхом, покажемо на прикладах побутування одного сміхового мотиву, наявного в стадіально різних обрядових і необрядових фольклорних жанрах.

Мотив про жінку, яка б‘є свого чоловіка, відображений в обрядових текстах (гаївках), що свідчить про обрядовий характер цієї дії, з‘ясування змісту якого і стане нашою метою.

Цей текст примітний декількома змістовими рисами. По-перше, звертання «Дід і Дід Ладо!» свідчить про те, що цей текст присвячений якомусь божеству (чи божествам). По-друге, цей текст супроводжувався якимись танцювальними рухами, що відтворювали (пародіювали) дії старих дідів, старих баб, парубків та дівок, і, очевидно, мали на меті смішити. Але кого і чому — не ясно. Ось це ми і з‘ясуємо.

Перед тим, як розглядати еволюцію поглядів, засвідчену в попередній гаївці, наведемо текст ще однієї гаївки, в якій зустрічаємо мотив про жінку, яка б‘є чоловіка.

Порівнюючи наведені тексти, бачимо, ці гаївки виразно вказують на пов‘язаність мотиву «жона мужа била» із певним випробуванням чоловіка (про це докладніше мова піде далі). Проте коли в першій гаївці чоловіка змушують до спонтанної демонстрації певних рухів, то у другій — до дій, пов‘язаних із сімейним побутом.

Обидва тексти є сміховими, з сучасної точки зору. Ситуація, за якої жінка б‘є чоловіка, осмислюється як неймовірна, безглузда, а тому смішна. Та, коли в першому тексті сміх супроводжує «перекривляння», пародіювання дій старих та молодих, то в другому — сміх посилюється, коли чоловіка змушують до дій традиційно жіночих. Перевертання світу з ніг на голову, своєрідне «ожіночнення» чоловіка призводить до сміху оцінкового. Отже, в першій гаївці виникнення смішного пов‘язується із споглядальними моментами, а сміх у другій гаївці безпосередньо пов‘язаний зі становленням раціонального мислення. Обрядовий зміст друга гаївка ще не втратила, проте вона засвідчує процес десакралізації обрядової дії.

Обидві гаївки засвідчують уявлення, пов‘язані з архаїчною сміховою культурою. Перед тим, як з‘ясовувати сутність давніх сміхових уявлень, наведемо тексти гаївок, подібних за наявністю давніх сміхових елементів у наведених вище.

Текст наступної гаївки цінний тим, що засвідчує такі самі дії учасників обрядової гри, як і в попередніх випадках:

Звернемо увагу, що в гаївках звертання до Діда (Дива) та Лада (саме до двох божеств) не випадкове. Щоб зрозуміти, чому звертаються до Діда та Лада водночас, з‘ясуємо етимологію їхніх назв та їхні функціональні характеристики в архаїчній культурі. Зазначимо, що тільки так ми можемо прослідкувати зв‘язок між архаїчною та сучасною сміховою культурою, зрозуміти причини міграції сміхових мотивів та сюжетів з обрядових до необрядових текстів та виявити в анекдоті хоча й у трансформованій формі ідею архаїчного сміху.

Звертання «Дід і Дід Ладо!», «Ой Див, Див та Ладо», «Ой Дим, Дим, ой Ладом» — це рудименти язичницьких уявлень, збережені обрядовими текстами. Наведений ряд дає цілком реальні підстави твердити про пов’язаність назв Див, Дим і Дід.

Див, Дива ¹⁹⁴ (пор.: демон) — у східних слов’ян божество страху та смерті, яке спускалось зверху дерева донизу, щоби налякати людину й забрати з собою її душу ¹⁹⁵. Назва Див етимологічно пов’язана зі словом [дивий] — «дикий», «божий» ¹⁹⁶. Ця похмура, смертоносна й зла істота звалась ще Чорнобогом, звідки й походить назва — чорт ¹⁹⁷.

Назву Дим пов‘язуємо із [диминіти] — «диміти, палати», а індоєвр. *dhumos — «дим» походить від кореня *dheu-/dhou- — «вирувати, нестися клубками»; цей же корінь виступає в словах дух, душа, дихати ¹⁹⁸. В українській мові значення слова дивитися — «глядіти» є вторинним, що розвинулося з давнішого — «дивитися з подивом» ¹⁹⁹. І слово дідько — «чорт, біс, домовик; покровитель домашнього вогнища» є похідним від слова дід ²⁰⁰.

Лад, Ладо, Ладон (чи Жив, Живий ) — в східнослов’янській міфології божество насолоди, добробуту, кохання та злагоди в сім’ї ²⁰¹. Йому приносили жертви ті, хто вступав у шлюб, до нього зверталися, коли народжувалася дитина; водночас він був божеством весни. А тому Лада шанували як божество «всесвіту, любові всесвітньої, символ дійового, оживляючого весняного сонця». ²⁰²

Поняття, які стоять за етимологією назв божеств, є ще одним доказом того, архаїчний сміх пов‘язаний з культом предків та ідеєю парування.

Зазначимо, що дослідники архаїчних обрядів переконливо доводять, що архаїчний сміх був своєрідною межею між сферою життя та смерті. Аналізуючи обряди ініціації в різних племен та залишки обрядів переходу в різних народів, вчені доходять висновку, що сміх ініціантів суворо регламентується. Так, перебуваючи в стані обрядової смерті, ініціанту забороняється сміятися. А на етапі «повернення» існує примус сміху. Випробування сміхом повинно засвідчити, що мертві не сміються, сміються тільки живі.

Відголосок випробування засвідчують і гаївки з мотивом «жона мужа била». Звичайно, що твердити про пов‘язаність українських гаївок і обрядів племінних народів важко, проте факти їхнього зіставлення дозволяють зробити певні висновки. Так, описуючи обряд у племені на одному із островів Океанії, В. Шміт дивувався, що така серйозна церемонія закінчується смішною сценою. Жінка в костюмі мисливця веде себе так, як чоловік, носить спис із риб‘ячої кістки і факел, що горить. Її жести та міміка часто непристойні. Вона намагається розсмішити ініціантів. За це вона отримує подарунок ²⁰³.

Зрештою, в українських гаївках жінка теж прагне «оживити» чоловіка, примушуючи його рухатися певним чином. У гаївках ідея оживлення за допомогою сміхових (в т. ч. і танцювальних) елементів реалізується в примусі сміху.

* * *

Мотив «била жінка мужика» зустрічається і в необрядових текстах, зокрема в дитячій пісеньці:

Обрядовий характер сміху і в цій жартівливій пісні втрачений. Утрачений він і в наступній пісні, яка осміює дурного мужика, який вибачається перед жінкою за те, що та його била, та ще й витанцьовує перед нею «гайдука». У пісні з‘являються соціальні «нотки», коли співається, що «така пора прийшла», коли ображений мусить вибачатися за те, що його образили.

Тема про те, як била жінка чоловіка, популярна в прислів’ях і традиційних анекдотах.

«Чи не б’є лиш тебе жінка?» — «Жінка поб’є та свиня ззість — усе рівно». (Зап. на Кролевеччині [в серед. ХІХ ст.]. Українські приказки, прислів’я і таке інше : Збірники О. В. Марковича та інших. Уклав М. Номис / Упоряд., прим. та вступ. ст. М. М. Пазяка. — К.: Либідь, 1993. — С. 402).

Отто-то, що била жінка чоловіка, та ще й пішла позивати. (Зап. на Конотопщині, Лубенщині [в серед. ХІХ ст.]. Українські приказки, прислів’я і таке інше... — С. 401).

Била жінка чоловіка, пішла позивати: присудили чоловіку ще й жінку прохати. (Зап. в Києві [в серед. ХІХ ст.]. Українські приказки, прислів’я і таке інше... — С. 401).

Наведемо тексти анекдотів СУС — 1429***(Сварка подружжя та хитрий мужик) (у СУС зафіксовано тільки російський варіант):

У наступному тексті, який засвідчує формулу «і б‘ють, і плакати не дають», діють інші персонажі. Проте типологічна спільність цих текстів очевидна. Анекдот наповнює «сучасним» змістом обрядові, «старі» теми.

Розглядаючи ґенезу сміхових явищ та осмислюючи архаїчні й сучасні сміхові форми як органічне ціле, спостерігаємо взаємопов’язаність різних жанрів (гаївок, жартівливих пісень, прислів’їв та анекдотів) у характері сміху та в поєднанні його архаїчних і сучасних форм. Тематика веснянок (пошуки пари, очікування кохання, дари дівчині) тісно пов’язана з архаїчним сміхом як втіленням ідеї парування, продовження роду. Водночас у веснянках, як і в необрядових жанрах (прислів’ях, анекдотах), зустрічаємо і яскраво виражений сатиричний сміх.

Сміх у цьому випадку виконує роль не тільки «моральної цензури», а й «карнавальної вседозволеності». У цьому й виявляється універсальність сміху («він спрямований на все й на всіх») та його амбівалентність («він веселий, тріумфуючий — і, водночас, насмішкуватий, що висміює, і заперечує й стверджує, і ховає й відроджує» ²⁰⁴ тощо.

Анекдот, побутуючи в традиції, черпав із неї образну систему та сюжетні схеми. Безумовно, що ці елементи «форми» переосмислюються, проте доносять до сучасності й «згадки» про старий зміст.