☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Ірина Кімакович ☼ Фольклорний анекдот як жанр

Анекдот як засіб політичних маніпуляцій

Маніпуляція свідомістю особистості чи натовпу — це комплекс заходів, які свідомо (і навіть неусвідомлено) виконуються певною особою (чи групою осіб) задля досягнення певної мети. Зауважимо, що будь-яка організація людей у групи (вікова, статева, національна, професійна, партійна і т. п.) має свою систему цінностей. Щоби задовольнити духовні потреби кожної т. зв. референтної групи, і згрупувати їх у надєдність (народ країни, споживачі, виборці), ідеологи різних кампаній прагнуть ствердити привабливість тих суспільних ідей (чи якості товару, послуг), які вони рекламують. Наголосимо на тому, що будь-яка маніпуляція будується на виокремленні передусім духовних (чи естетичних) потреб адресатів. Втрата суспільних ідеалів у певній групі призводить до її розпаду; перегрупування її членів відбувається в межах уже існуючих груп чи створенні нових груп (і нової ідеології). Саме зміна цінностей призводить до соціальних революцій.

Звернемо увагу на той факт, що будь-яка маніпуляція передбачає декілька етапів: формування мети та способів її досягнення.

Існує дві ситуації, в яких використовують анекдоти з напередвизначеною метою. Як правило, технолог (чи його учень-політик) або починає свою доповідь з анекдоту, або закінчує її в такий спосіб. У двох випадках переслідується єдина мета — вразити слухача, ввести його в стан афектації. Емоції повинні переповнити душу слухача, переконати та розвеселити його, до того ж паралізувати волю щодо формування особистої точки зору. Тобто запрограмований сміх (особливо колективний) має на меті виокремити певне явище, подію чи політичного лідера із подібних до них. Акцентуація уваги на зовнішніх незвичайних виявах предметів і т. п., як правило, програмує слухача до перенесення емоційного відношення, сформованого щодо зовнішнього, на внутрішню сутність. Якщо доповідач — гострий на язик, розповідає анекдоти, він — «свій», а тому йому можна довіряти, тому за нього слід голосувати.

Суспільна думка, на наш погляд, часто позбавлена логічних узагальнень. Очевидно, її точніше було би назвати суспільними почуттями. Технологи маніпуляційних кампаній (від реклами мила — до виборів Президента) переконують: якщо треба переконати натовп, то цей процес потрібно починати із визначення шляхів, якими можна подіяти на емоції. На усвідомлення логічних доведень натовп, як правило, не реагує, тому що на це потрібно тратити зусилля і час. Загальний висновок соціодинаміки культури, який формується у всіх посібниках, присвячених рекламі, такий: «Переконуй натовп не аргументами, а емоціями. Доведення повинні ґрунтуватися на латентних структурах повідомлення».

Здатність анекдоту до пропагування певних ідей усвідомлено використовували і використовують з пропагандистською метою ідеологи та менеджері різних рівнів.

Зупинимося ще на одному аспекті. Будь-яка ідеологія прагне мати вплив на аудиторію, а тому мусить розповсюджувати певні способи мислення та конструювати певні взірці, в яких вона оживає. Очевидно, така практика існуватиме ще довго. Надзвичайне розповсюдження політичних анекдотів у 70-80 рр. ХХ ст. — це, на наш погляд, політична технологія. Очевидно, за задумом її творців, анекдоти повинні були згуртувати і русифікувати «великий народ» 461, зняти соціальну напругу. Та політичний анекдот надзвичайно легко інтегрувався в свідомість радянських людей передперебудовної доби і підготував певною мірою суспільну думку щодо необхідності політичних змін.

Анекдоти, які з’являються в Інтернеті, є реакцією на події політичного життя нашої країни. Слід зауважити, що часто ці анекдоти також є індивідуальною творчістю клубу «анекдотярів», які за один вечір породжують сміхові тексти 462. Зокрема, відгуком на «яйцевий» замах на В. Януковича став збірник анекдотів, сатиричних віршів і карикатур, які з’явилися на сайті протягом 2-3 днів після знаменної події. Це російськомовні тексти, авторами чи носіями яких, очевидно, є і громадяни України.

Ці тексти активно побутують у традиції. Ось цей анекдот, засвідчений на сайті, ми зафіксували протягом серпня-вересня 2004 р. 9 раз.

Янукович у Кучми питає: «Ви на третій термін підете?» А Кучма — у відповідь: «А Ви?»

Зап. від Л. Тарахан (1957 р. н., вища освіта) 27 вересня 2004 р. в Києві

Серед поданих на цьому сайті текстів анекдотів є тексти, які побутували ще в кінці 80-их рр. ХХ ст. Зокрема, у нижчеподаному тексті замість В. Януковича і його Партії регіонів фігурував Л. Брежнєв і Комуністична партія. А ось і анекдот, який ми передаємо самі.

2005 р. Йдуть вступні іспити в інститут. Викладач запитує в абітурієнта:

— Скажіть, що в нашій країні є керуючою і спрямовуючою силою?

Парубок зніяковів.

— Ви не чули про Партію регіонів?

— І ви не знаєте, як зветься Президент України?

— Ні, не знаю...

— А Ви знаєте, хто такий Віктор Федорович Янукович?

— Уперше чую.

— Дуже дивно... А звідки Ви родом?

— Із Колотівки...

— Ох, — задумався професор, — а, може, і мені кинути все і поїхати в цю Колотівку.

Самозапис. 5 вересня 2004 р.

Наголошуємо на тому, що кожен текст анекдоту є ідеологемою зі специфічною поетикою, а тому має здатність використовуватися зі спекулятивною метою.

Анекдоти — засіб інтенсивних кампаній з маніпулювання свідомістю. Завдяки ним проводяться інтенсивні зміни в свідомості народу. Досвід, набутий в 70-80 рр. ХХ ст., коли анекдот осміював радянську дійсність і таким чином підготував суспільну думку до необхідності революційних перетворень, активно залучається до вирішення проблем сьогодення.

461 Йдеться не тільки про плітки, буцімто існував у Москві спеціальний інститут, який вигадував анекдоти. Існує багато фактів, які опосередковано стверджують нашу здогадку. Так, спроби маніпуляції суспільної думки через фольклорні збірники про Леніна і Сталіна (30-60 рр.) видаються «пробами пера» пропагандистів. Тому і ставлення до збірників антирелігійного фольклору теж не однозначне. Очевидно, й антифашистський фольклор повинен розглядатися під цим кутом зору. Проте, наголошуємо на цьому, мірилом автентичності тексту є його побутування в традиції, тому повторні записи могли би значно розширити наші уявлення про популярність цих текстів, а також про механізми їхнього побутування.
Той факт, що політичні анекдоти активно побутували і не записувалися, і не видавалися, залишаючись terra incognita для наукових розвідок, при цьому «породжувалися» та водночас дискредитувалися офіційною ідеологією (навіть назва жанру була змінена (усмішки, дотепи)), є також свідченням нашої правоти.

462 У такому разі виникає питання: чи є тексти такого ґатунку фольклорними? На наш погляд, вони зможуть вважатися фольклорними, якщо змінять сферу свого побутування. Якщо читачі Інтернету будуть їх розповідати своїм друзям і знайомим, тобто тоді, коли ці тексти втратять риси літературності і здобудуть риси усності, такі тексти науковці зможуть кваліфікувати як фольклорні. Час покаже, що і яким чином засвоїться традицією.

Ірина Ігорівна Кімакович ☼ Фольклорний анекдот як жанр