Архаїчна сміхова культура. Обрядовий сміх
Існує думка, що традиційний анекдот — явище, яке виникло протягом останніх століть, а тому принципово не може розглядатися крізь призму тисячолітньої історії. Але це тільки на перший погляд. Прискіпливий аналіз покаже, що анекдот доносить залишки уявлень, сформованих задовго до християнської доби. Ми зіткнемося з фактами, які переконливо засвідчать причини постання різних типів персонажів та різних тематичних і композиційних підвидів анекдоту. До того ж розгляд еволюції архаїчних уявлень про світ та змін у його оцінюванні допоможе прослідкувати причини формування анекдоту як закономірної форми художнього освоєння дійсності. Ми спробуємо схематично показати основні тенденції розвитку сміхової традиції 78, яка доносить досьогодні залишки міфологічних уявлень. Це дозволить виявити сучасні «міфи» про сміх та причини їхньої глибокої закоріненості в сучасному фольклорі та культурі.
На початку викладемо наші міркування щодо анекдоту як історично зумовленої форми сміхової культури. Не викликає сумніву той факт, що фольклорний анекдот є певним щаблем еволюції сміхової традиції. Проте розвиток ідеї смішного в різних історичних формах народної культури повинен засвідчити місце анекдоту в людському поступі освоєння світу.
Очевидно, що наш екскурс в історію смішного потрібно починати з архаїчних обрядів та міфів, де чи не вперше засвідчена ідея сміху. Зазначимо, що вивчення обряду пов‘язане із осмисленням моделей світу в різних формах культури (релігії, філософії, науці, мистецтві, літературі), які так чи інакше поглинули ідеї та форми архаїчної сміхової культури тощо.
Взаємозв‘язки між сучасною та архаїчною сміховою культурою розглядаємо як відношення між двома знаковими системами культури 79. При цьому зазначимо, що для нас важливим є факт засвідчення цими системами певних типів соціальних зв‘язків та певних ментальних моделей, які вибудовують дві цілісні, хоча й стадіально різні, картини світу, пов‘язані зі сміхом. Очевидно, що сучасна модель світу, яка виокремилася і структурувалася в системі архаїчної сміхової культури, репрезентується і в анекдоті, проте тільки синхронний аналіз може виявити еволюційні зміни, тому вирізнимо дві моделі світу, сформованих в обряді як найархаїчнішою знаковою системою і анекдотом як новітньої формою фольклору, сучасною знаковою системою.
Схематично окреслюючи найбільш загальні тенденції розвитку уявлень, пов’язаних зі сміхом, ми свідомі того, що реконструювати світогляд попередніх епох дуже складно, тому-то ми вимушено спрощено проаналізуємо залишки архаїчних явищ, в яких наявне сміхове начало.
У рудиментарній формі входячи до сміхової традиції сучасності, архаїчний сміх віддзеркалює давню систему світорозуміння та світоосмислення. Парадоксально, але архаїчний сміховий світ був Всесвітом, в якому народжувалась, жила та вмирала людина. Тому архаїчні обряди супроводжувалися сміхом, який виконував різноманітні функції (життєдайну, життєстверджуючу, оберігаючу й навіть знищуючу), тим-то архаїчний сміх пов‘язаний із культом предків, ідеєю потойбічного світу та ідеєю родючості.