Композиція
Анекдот як окремий жанр усної словесності вирізняється сталими законами побудови.
Жанровостабілізуючою рисою анекдоту вважають здатність тексту породжувати сміхову реакцію. Саме такі оповідання і кваліфікують як анекдоти (В. Гнатюк, Б. Грінченко, І. Франко та ін.). Проте смішне реалізують твори різних жанрів (з подібною тематикою, з різним відношенням до дійсності, з різною композицією), до того ж саме смішне твориться за допомогою різних засобів (як текстуальних, так і позаконтекстуальних).
Традиційно за композиційними особливостями вирізняють анекдоти, комізм яких програмує сюжет.
Півбіди
Купила си жінка ковбасу, аби чоловік ни знав, і половину зьзіла, а половину сховала піт подушки. А чоловік, як знайшов, та й другу половину зьзів. А жінка ходила, все пила воду та й казала:
— Якась біда, пє сє вода.
А чоловік кажи:
— Дай мині води, бо і я зьзів півбіди.
А її ані гатки, що він говорит. Аж колись дивит сє, нима ковбаси. Вона сє здогадала, жи ни збрихав чоловік.
Пан та лакей його
Проходять лісом пан з лакеєм; от, лакей, ідучи попереду, протяг за собою рукою гільляку, що нагнулась над стежкою, та тоді і пустив, а вона виправілась та лусь пана по пиці!,,А, щоб тобі добра не було, — як міцно б‘ється!» — кричить той. «Е, подякуйте, пане, що я ще придержав капосну гільляку, а то біда б була,» — відказує лакей.
Латинник
Єден хлоп мав сина та давав єго до латинської школи до міста. Вертає син на село, а отець питає:
— Ну, що там, сину, ци вмієш по-латинські? (А він тодийка наскладав фіру гною).
— Та чому ні! — каже син.
— А як сі називає по-латинські гній?
— Гноятус! — каже син.
— А вили? — питає отец.
— Вилатус!
— А віз?
— Возатус!
— Ув! — каже старий. — Пєкно ті вивчили! Відтеперка, — каже, — будеш брати вилатус, а ними гноятус, та вйо на возатус.
Анекдоти як міні оповідання здебільшого складаються із експозиції, зав‘язки, кульмінації та розв‘язки.
Сюжет у анекдоті розгортається динамічно. Співвідношення елементів сюжету не стале.
Експозиція коротка, чітка. У ній повідомляються імена та статуси персонажів, місце та час подій. Поширене явище — відсутність експозиції чи «накладання» експозиції на зав‘язку.
Зав‘язка також лаконічна. Це — опис конфліктної ситуації (спостереження, наказ), репліка. Це «зріз» дії. Зав‘язка — сюжетоутворюючий елемент анекдоту. Вона необхідна.
Розвиток дії як елемент сюжету часто відсутній.
У кульмінації подається відмінний погляд на ситуацію, окреслену в зав‘язці. Кульмінаційним моментом часто стає «естетично-активне» слово чи вираз, жест.
Розв‘язка, як правило, не має текстового втілення. Вона — це емоція (здивування, сміх, гнів), породжена усним (чи письмовим) текстом.
Стрижено чи голено
Експозиція
Був чоловік старий, мав жінку молоду.
Зав‘язка
І як він скаже: «Голено!», вона каже: «Стрижено!».
Розвиток дії
Досить не міг переперти, думає собі: «Чекай, кину в ріку. Як скаже «голено», то вирятую, а як скаже «стрижено», то най втопиться».
Кульмінація
Бере веде до ріки, кидає і каже: «А що, голено?»
Розв‘язка
Моралізація
Та топиться, а ще пальцями показує, що стрижено.
І втопилася, а не признала, що голено.
Традиційні анекдоти часто містять моралізацію, а сучасні принципово її позбавлені.
Як москаль у пеклі був
Експозиція
Бо то москаль ходив по світі
Зав‘язка
і здибав рай і питаєся: «А то шо?» — «Рай!» — «Ну, то поганий край! Піду далі».
Розвиток дії
Іде, здибає пекло.
Питаєся: «А то що?» — «Пекло!» — «Ну, слава богу, що тепло». Роззуваєся, роздягаєся і лізе в пекло. І як зачав розвішувати своє нарадя — і заступив половину пекла.
Кульмінація
І тії чорти не можут ся єго збути, то він їх б’є. Пішли по світі і найшли барабан. Як вдарат в него — і москаль так, як ни був: на ногах — і вийшов!
Розв‘язка
А вони замкнули і таким ся способом москаля збули.
Типовим способом композиційної будови анекдоту є ретардація. Емоційна напруга тексту посилюється тоді, коли використовують дво- чи триразові повтори, які уповільнюють дію як таку.
Експозиція
А то раз якийсь піп дуже не любив казанє говорити.
1 епізод зав‘язка
То їдної неділі виходить на казальницю, та й каже:
Мої милі парафіяне, а знаєте, о чім я вам нині буду казанє казати?
1 епізод розвиток дії
Нє, не знаємо, — кажут люди.
1 епізод кульмінація
Га, коли ви не знаєте, то й я не знаю, — каже піп
1 епізод часткова розв‘язка
та й зліз з казальниці.
2 епізод зав‘язка
На другу неділю знов піп [виходить] на казальницю.
Мої милі парафіяне, а знаєте, о чім я вам нині буду казати казанє?
2 епізод розвиток дії
Знаємо, — кажут люде.
2 епізод кульмінація, часткова розв‘язка
Ну, коли знаєте, то нема вам що й казати. Рцем всі от всея душі!..
3 епізод зав‘язка
Приходит-сі на третю неділю, вже собі люде міркують, як би то його зайти? Змовили-сі собі...
3 епізод розвиток дії
Вилазит піп на казальницю.
Мої милі парафіяне, а знаєте, о чім я вам нині буду казанє казати?
3 епізод кульмінація
То їдна половина людий у церкві каже: «Знаємо», а друга каже: «Не знаємо».
Розв‘язка
Так? — каже піп. — Ну, то добре. Най ті, що знают, та скажут тим, що не знають. Благоденствіє господне на всіх вас!
Та й уже було по казаню.
У тексті, в порівнянні з оригіналом, дещо змінена пунктуація, відповідно до сучасних правописних норм).
Зазначимо, що в анекдоті, як і у казці, наявні традиційні усталені формули, які є сигналами «запуску» тексту саме з напередвизначеними жанровими особливостями.
Анекдоти, які публікувалися в класичних фольклорних збірниках, часто містять ініціальні (хронологічні та типологічні) формули, характерні і для казки (« Жили собі дід і баба...», «Одного разу...», «За часів панщини...» «А то раз»). Проте у казці такі вирази здебільшого не впливають на характер оповіді і вказують на вигаданість подій, про які йтиметься далі. А в анекдоті ці фрази є зав‘язкою оповіді.
Коваль
Був собі коваль такий мудрий, що взявся леміші чоловікові скувать, та багато заліза зопсував, перепалив, бо не вмів робити. Тоді й каже чоловікові:
— Ні, чоловіче, скую тобі сокиру.
Кує, кує коваль, — не йде діло.
— Ні, каже, — не сокиру, а серп.
— Коли серп, то й серп.
Кував, кував серп, а далі каже:
— Хай уже швайку.
Покував ще.
— Краще я вже тобі пшик зроблю.
Та роспік шматочок того залізця, що од лемешів зостався, та в воду, а воно — пш!
— От тобі, — каже, — й пшик!
Фінальні формули для анекдоту не характерні. У кожного тексту — власна розв‘язка, власний пуант.
Розмова
Два селянина, їдучи на возах, зустрілись у степу під хуртовину: « Здоров будь!» — «Здоров!» — «Ти відкіля?» — «Хто, я?» — «Е ж!» — «А ти відкіля?» — «Хто, я?» — «Е!» — «Я з Чепеля». — «О, ба — і я відтіля». — «Хто ж ти такий?» — «Хто, я?» — «Е ж!» — «А ти хто?» — «Я?» — «Е!» — «Я Чепелів син». — «О, ба, а я його зять». — «Тпру! Закурим!»
З Чаплія
Одного разу на шляху зустрілись два чоловіки, привітались. Перший питає: «Ти звіткилля?» Другий: «Хто я?» Перший: «Еге ж». Другий: «З Чаплія». Другий питає першого:»А ти звіткилля?» — «Хто я?» — «Еге ж». — «Теж звідтилля». Перший знов питає другого: «Хто ти такий?» — «Хто я?» — «Еге ж». — «Я син Чаплія». — «О! Це ти, Дмитро!» — «Еге ж — я». — «Диви! Петро! Авжеж він».
[Звідки ти?]
«Відкуля ти?» — «З Курніявки». — «Чий же ти?» — «Чипілів зять. А ти відкиля?» — «А я? І я з Курніявки». — «А ти чий?» — «І я Чипілів зять». — «Чорт з тобою! З рідними сестрами спимо та й не знаємо».
[Звідки ти?]
— Ти якої губернії?
— Не знаю.
— Як не знаєш? Ти відкіля?
— З усього світу лишній.
[Звідки ти?]
Їхав Остап з Ромна, а Федір — у Ромен, і зустрілись. Остап і пита у Федора: «Звідкіля?» — «З Ромна», — кає Федір. »А що?» — «Вола.» — «А як?» — «Тридцять». — «Гум!..» — «Ге!» І роз’їхались собі.
[Звідки ти?]
«Здоров, брат! А відкіль ти?» — «З Печенюг!» — «А жінка є?» — «Є!» — «А дітки?» — «Аякже!» — «А хлібець?» — «У-гу-гу!»
А відки ти
— А відки ти?
— З Рогатина.
— А чий ти?
— Попів слуга.
— А робив бись?
— Най-но!
— А їв бись?
— Дай-но!
— А пироги?
— Хоть два.
— А женив бись ся?
— У-га!
Одки ти
— Одки ти?
— Із села.
— Із котрого?
— Де ні плота, ні кола.
— Одки ти?
— Із Калин.
— Як ся пишеш?
— Хархалин.
— Сани як?
— Потігак.
— А віз як?
— Цоркотняк.
— А ти як?
— Я як дяк,
Айно як.
Ми навели тексти одного сюжетного типу, в яких пуант досягається різними засобами. За жанровими ознаками ці тексти «тяжіють» до анекдотів, хоча нерідко їх кваліфікують як примовки.
* * *
Для анекдоту цікаві не деталь чи емоція самі по собі, а деталь в її різних виявах, не лінійний опис, а виявлення опозицій. Чітка композиційна будова анекдоту позбавлена описів зовнішності, змалювання інтер‘єру, пейзажу, ліричних відступів.
Анекдоти часто відтворюють властивий спілкуванню діалоговий характер. Тому і повні тексти часто складаються з реплік — фрази-стимулу і фрази-реакції. Так будувався і цикл, відомий під назвою «Вірменське радіо». Мінідіалоги відтворюють різні ускладнення, навіть перепони, зумовлені різними статусами суб‘єктів комунікації (вікові, статеві, національні, соціальні і т. п.). Розбіжності у поглядах персонажів анекдоту натякають на реальні ситуації, в які попадають слухачі. Тому анекдоти є розважальними і водночас повчальними оповіданнями.