☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Ірина Кімакович ☼ Фольклорний анекдот як жанр

Власне національна традиція

Серед зафіксованих текстів, поданих у класичних збірниках оповідальної прози, дуже рідко, але все-таки фіксуються ситуації, в яких народжуються анекдоти. Це — це тільки «уламки» розмови між співбесідниками, очевидно, свідомо зафіксовані записувачем. Такі усні тексти творяться усіма складовими комунікативної ситуації. І тут вирізняються функції анекдоту як текста-паразита, що, як правило, не може жити поза усними текстами зі спеціальним приуроченням.

Вигнання перших людей з раю («Сказка: на що Бог рай запровадив?»)

Раз зійшлися господарі собі докупи і начали єден другому росказувати, як то давно було, і за-що то тепер люди так бідуют, і через що то зробилося. Але єден обзиваєся: «Ото, каже, так було: Бог, як сотворив мир, але щоби му було що їсти, засадив гарний город різними потребами: капустою, морквою, цибульою і картофлями; але не було кому пильновати від шкоди. Сотворив Адама і казав му пильновати город, щоби свині не рили; але як з’явилася до него Єва, то він так полюбився з нею, що раз-в-раз сидів коло неї в корчах. А тимчасом свині пришли і геть порили Божий город, а той і не знав о тім. Приходит Бог в город, дивится: шкода велика. Зачав кричати, — а той в корчах байдуже . А Бог кличе: «Ядаме! Ядаме!» Нема. — «Ядами, сяку-таку твую матір! Ходи сюди!»... — «Стій, куми! Де-би то було, щоби Бог так лаяв погано?» — другий каже. — Не переч, куме! Як Богови докучит, то і він мусит лаяти... Але Бог дивится, що Ядам такий непослушний, — взяв-казав янголям найти єго і нагнати. От через тоє Ядам своєм дітям не казав їсти свиний. І жиди до сих пор приказ єго шануют. Але наші прапрадіди, як закушали, що свинина добре м’ясо, на тоє не вважают і їдят на здоровля до сих час».

Зап. Степаном Руданським [в середині ХІХ ст.] у с. Хомутинцях Вінницького повіту. Галицько-руські анекдоти... — С. 63

* * *

Сюжети анекдотів постають у процесі побутування народної сміхової традиції стихійно. Фольклорне «обрамлення» дійсних та вигаданих подій — один із основних шляхів формування національного репертуару.

У бібліотеці читачка заповнює формуляр.

— Забула, який зараз рік.

Бібліотекар зітхнула:

— Це не страшно. Іноді забувають і прізвища.

Зап. 27 травня 1992 р. в Києві

Я оце недавно робив у одних людей. Хату будував. Втомився за цілий день: то цегла, то розтвор. І під кінець дня кажу: «О як у мене рученьки болять. Як ниють». А по подвір’ї ходило хазяйське дитя. Ну, може, два роки мало. А, може, й не мало. Почуло, що я кажу, та й у відповідь: «Дядьку, а гроші рахувати зараз руки не болітимуть?!»

Зап. у С. Крижанівського, 1958 р. н., освіта середня, 27 серпня 1996 р. в с. Пилипе Борщівського району Тернопільської обл.

Чула останній анекдот?

Кучмі на ранковому засіданні Верховної Ради лідери із партії «Наша Україна» піднесли постоли: «Ось вам, Леоніде Даниловичу, подаруночок», він побілів і, коментуючи це, постукав себе по голові: «Треба мати совість, панове».

Зап. від. О. Віхлія (1959 р. н, вища освіта) в Києві 18 червня. 2002 р.

Саме реальність породжує сміхові ситуації, в яких народжуються меморати й бувальщини, що з часом перетворюються на анекдоти, втрачаючи здебільшого вказівки на конкретні місце та час подій, нерідко й імена героїв. Фольклоризація сюжету здійснюється за законами оповідальної традиції.

Меморат, що відтворює події, свідком яких був оповідач, стає анекдотом за умов наявності в ньому сміхового ефекту, що утворюється від парадоксального збігу слів, фраз, вчинків 378. Анекдоти-меморати особливо активно побутують у межах невеликої групи, члени якої зв’язані між собою сімейними чи професійними стосунками (т. зв. «родинні» анекдоти та анекдоти «з роботи»). Такі смішні розповіді відомі кожному, проте рідко фіксуються, бо здебільшого не виходять за межі сім’ї, компанії, колективу 379. Анекдоти-меморати позбавлені лаконізму форми, часто асоціативного підтексту. Але в процесі побутування вони, входячи до системи фольклорної прози, набувають рис, притаманних анекдоту. Саме анекдоти такого походження збагачують традиційний репертуар, наповнюючи його оригінальними національними реаліями.

Процес трансформації меморатів у фабулати відбувається в часі. Бувальщини, з одного боку, і народні оповідання, з іншого, є резервом для поповнення репертуару традиційного анекдоту. Усні тексти набувають ознак анекдоту тоді, коли стають органічною частиною комунікативної ситуації, а специфічна поетика (стислість оповіді, діалогічність форми, естетично-активні слова) відточується в процесі побутування 380.

Окреслення кола оригінальних українських сюжетів вимагає досконалого знання міжнародної традиції. Оскільки у повному обсязі такий матеріал у розпорядженні науки поки-що відсутній, висновки, безперечно, будуть певною мірою гіпотетичні; більш обґрунтованими вони будуть у тих випадках, коли поява твору зумовлена певними відомими історичними обставинами, а його сюжет не має типологічних аналогів у міжнародному репертуарі, тоді досліднику вдасться простежити постання нового твору, що, на жаль, є вкрай рідкісним явищем. В інших випадках більш коректно говорити не про оригінальність сюжету (навіть коли його не зафіксовано збирачами в інших традиціях), а про його національну своєрідність та можливість поставання на національному ґрунті. Так, наприклад, сюжет СУС — 2220 *** (Чоловік навмисне не розуміє питання, хто старший у селі) зафіксований лише в українській традиції (відомо 8 варіантів), що дає підстави твердити про його популярність і, можливо, національні джерела.

Популярність та поширеність в різних регіонах анекдотів сюжетного типу СУС — 2220 * (Гра слів) та варіантів сюжетного типу АТ 1698 (Глухі не розуміють один одного) та його різновидів, а саме: СУС — 1698 С ** (Чоловік тричі обходить хату з кутею), СУС — 1698 D * (Сліпий та глухий), свідчать про їхню глибоку закоріненість у традиції. Активність побутування традиційних анекдотів у розмаїтті варіантних виявів є запорукою тривалого функціонування в традиції; такі анекдоти «консервують» ментальні стереотипи, і для них гарантовано наповнення новим змістом та побутування в нових умовах.

378 Меморати, які за поетикою та способом побутування є анекдотами, див.:
«Втішила чоловіка». (Зап. Б. М. Мироненко від своєї матері 1959 р. Подія відбулася в с. Ново-Млинівка Запорізької обл. (ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 276, арк. 10)).
«На зелену цибулю». (Зап. Б. М. Мироненко від своєї матері 1959 р. Оповідання виникло на основі факту, який відбувся в с. Олено — Косогорівка Кіровоградської обл. (ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 276, арк. 8)).
«Котлета чи шмат хліба». (Зап. В. Ф. Романюк від сусіда В. П. Лініченка в 1965 р. (ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 524, арк. 8)).

379 Holbek B. The Family Anecdote: Event and Narrative // Folk Narrative and Cultural Identity. — Budapest, 1988. — V. 1. — P. 93.

380 Див., зокрема, народні оповідання, які в процесі побутування можуть реалізуватись і як анекдоти:
«Баба Анила». (Зап. Д.І. Яворницький від баби Щолопихи у с. Киселівка Харківської губернії. Час запису не зазначений. (ІМФЕ, ф. 8 — К2, од. зб. 6, арк. 36));
«Негарне ім’я». (Зап. Д.І. Яворницький від М. Т. Салдурової у с. Вербівка Полтавської губ. 1907 р. (ІМФЕ, ф. 8 — К2, од. зб. 5, арк. 75));
«Як бідна жінка корову продала». (Зап. І. Г. Безручко у с. Кельменці Чернівецької обл. 1968 р. (ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 314, арк. 429-431)) та ін.

Ірина Ігорівна Кімакович ☼ Фольклорний анекдот як жанр