Персонажі народного анекдоту
У традиційному анекдоті діє два-три десятки персонажів, які потрапляють у різні побутові ситуації. Це — чоловік, жінка, дитина, парубок, дівка, баба, дід, син, дочка, кум, кума; пан, слуга; піп, дяк; москаль, циган і т. п. Вони виступають то як мудреці, то як хитруни, то як дурні. Чіткої залежності між статусами персонажів (віковим, статевим, соціальним) та їхніми характеристиками не простежується. Персонажі проявляють свої здібності тільки у відтворюваних обставинах.
Наголошуємо ще раз на тому, що персонажі традиційного анекдоту, як правило, позбавлені індивідуальних характеристик. Проте назви персонажів та їхні репліки часто вказують на певні статуси персонажів (віковий, соціальний і т. п.) та на певні риси їхніх характерів 347.
У традиції поширені анекдоти, в яких діють хитруни. Хитрість, за народними уявленнями, часто асоціюється з мудрістю.
Косарі
Косили два косарі: батько і син.
— Ой, — каже батько, — як же мало вкосили!
— Е, — каже син, — ви старі, я молодий, — кому ж ту було косити.
Але сіли вони полуднувати.
— Йой, — каже батько, — як же ми богато з‘їли?
— Ей, — відказує син, — ви хлоп і я хлоп, чи ж не було кому? 348
Не схоче
— Куме! Нащо бо ви вашого сина жените, та то ще дитина, то дурне! — сказав кум кумови. А той відповів: «Ба! Кумоньку, та бо то добре дурня оженити; як до розуму дійде, то не схоче».
Мудрецями у анекдоті часто виступають селянин (мужик, хлоп) чи ремісник. Їхня «філософія» проста, але вивірена життєвим досвідом.
Хлоп і шляхтич
Хлоп як сє вибирає в дорогу, то бире с собов як найбільше, аби мав що їсти; а шляхтич то сє встидає, лиш коби гроші в кишени. Вибирав сє хлоп в дорогу, набрав собі в півку хліба і сира, а шляхтич кілько взєв кілька ґрийцарів в кишеню. Прийшли на єден шиньк, там ніц ни було, тілько єдна горівка. Хлоп сів та й їсьть, а шляхтич випив та й ни має що їсти. Допоминає сє шляхтич у хлопа: «Я таку маю натуру, що як випю, тобим їв.
А хлоп вітповідає: «Я таку маю натуру, що як їм, тобим другому ни дав».
Догодив
Быв єден такый кравець, що шив футра, і прийшов до єдного газди. Али жінка молода, файна мовит єму: «Там мині ушийте, жебы такого ниґне ни было». — «Ну, ну, я ти вшию». Жебы была му ще не мовила та быв бы вшив так, як друге, али вона все просит, бы такого ниґде не было. Він вшив і пришив рукав межди плечими третый. Тота загорнула, а то ся махат меджи плечима. А вона мовит: «А то що?» — «Та, — мовит, — рукав». — «Та на що?» — «Ты просила, абы такого не было, ниґде такого нема. Ты не є мудрішша, як другі, а я не можу мудрішшого вшити, як другому!» І то відорвав, шшив так, як належит ся, і в тім, може, вона і днесь ходит, то не знаю.
У анекдоті розумником-хитруном може виступати і пан, і багач, і єврей, і циган.
Ярмарочник
Єден богач казав, жи напє сє до цілого ярмарку горівки, а всім було дивно, вітки він може тілько гроший взьити, аби каждому ярмарочникови купив горівки килішок. А він взьив с килішком горівку, вийшов сирид міста: «Здоров, цілий ярмарку!» І випив. І пішов, і нікому ни віткупив.
Циганове наймання
Наймає циган свого сина у найми:
— Та він, — каже, — добра дитина, та тільки одно з їм лихо — иноді їсти не хоче. То вже прошу вас: як що зноровить часом та їсти не схоче — не жалуйте, прошу вас, нагая на його. А робити — вже чорт з ним! — не силуйте, паноче!
Традиційна розумниця анекдоту — жінка-хитрунка.
І Бог добрий, і чорт не злий
Ішла баба без кладку, а на ній стояв пан в червоній шапці, в червоних сподньох тай питає ся баби: «Хто ліпший, ци Бог, ци я?» А баба вітповіла: «Бог добрий, але і вам, панейку, ничого, іно люде взяли вас на язики — дідько, та й дідько!» Дідько розсміяв ся та й пустив бабу.
Подорожна
Наварила баба в пісний день скоромно; дома їсти якось не яло ся. Она винесла горнець на улицю та сіла собі на дорозі, та й їсть, що аж за ухами тріщить. Надійшли люде та скричали на бабу: »Ци ти Бога не боїш ся, що ти дїєш, та сегодне піст сьвятий, де нині хрестянин їсть скором! — «Нічого! — обізвалася баба, не змішавшись. — Най пан Біг проштить, бо я шобі подорожна».
Ви собі робите
— Бабонько! Їлисте обід і горілочку-сте пили так, як і я. А чому ж за вами по одному снопови, а за мною по два? — приговорював господар бабці, що ся наймила у господаря жати.
— Ба! — відповіла баба, — бо ви, пане господарю, собі робите, а я вам.
Інколи анекдот відтворює ситуації, в яких один персонаж виступає в ролі мудрого, а інший — хитрого.
Перекупка
— Паничу, купіт грушок, — каже перекупка до студента.
— То квасні! — каже студент.
— Я вам дам сих, — показує перекупка на солодкі.
— Ні, се гіркі, — — каже студент.
— Е, паничу, то ви не маєте крейцара та кажете, що грушки то квасні, то гіркі.
Дуже часто в ролі хитруна виступає солдат.
Однаково
Поставили солдата в одної баби в хаті. От, хоче він їсти. Баба і питає:
— Чого тобі, служивий, дати: чи хліба, чи пирога?
А салдат:
— Всьо одно, бабка, чі хліб, чі пірог: дай-ка, бабка, пірога!
Хитрими в традиційних анекдотах часто є злодії.
Най пан знає, як Гриць уживає
Вкрав Гриць пацюка в дворі і зарізав, і тримав го дома. А надійшли скарбові посіпаки шукати за тим мньисом. А Грициха вибігайи, кажи: «Грицю, Грицю, а збити ціле яйце в борщ?» А Гриць кажи: «Бий, бий, най пан знає, як Гриць вживає, по цілому яйцеви на обід їсьть!» А посіпаки вернули сє з обори: «Нима в него мньєса, коли казав ціле яйце на обід вбити!» І Гриць панського пацюка зьзів, і пропало.
Дурнями в анекдоті, так само, як і хитрунами, виступають і мужик, і жінка, і пан, і піп, і циган. І тут чіткої залежності між назвами та характеристиками персонажів не простежується. 349
За нашими спостереженнями, найпоширеніші в традиції анекдоти, в яких діє дурень-мужик.
Добрий буде
— Оце пекла, — бодай катівських рук не втекла!
— Та цить, дурний, то ж твоя жінка!
— Ні, нічого! Як захолоне, то добрий буде.
Як краще
Їде чоловік степом-дорогою, зустрічають його розбійники. Один каже:
— Заріжмо!
Другий каже:
— Повісьмо!
А той чоловік:
— Робіть, — каже, — люде добрі, як лучче.
Часто дурною в традиційних анекдотах виступає дівка.
Швачка
— Шиєш, дівонько?
— Шию.
— А пороти скоро будеш?
— Та ось тільки нитичку дошию.
Співачка
— Та й погано ж ти співаєш, дівко!
— Еге, погано! Хоч погано, та довго.
Популярні в традиції анекдоти, персонажі яких були «чужими» в селянському середовищі. Тим-то вони і виступають дурнями.
Наука
Хотів москаль по нашому навчитися.
От наш братчик і почав його вчити:
— Слухай: як ішов я у Полтаву, то найшов халяву, та пішов на вечорниці, та вдарив об лаву — ось вам, дівчата, на славу! Ну, кажи тепер ти, москалю!
— Как шол я, малий, у Платаву, да нашол галянішшу, Пашо на пасідєлкі, да ударіл аб скамейкю: вот вам, дєвкі, на діваваньє-та!
Жид вояка
— А куди ти, Мошку, йдеш?
— А на війну іду.
— Та чого ж так пізно?
— Та ніцого, сце двох-трьох зарубаю.
— А як тебе хто зарубає?
— А кому з я сто винен? За сто мене рубати?
Чужі ноги
Ішов п’яний циган з ярмарку у нових чоботях, упав на шлях та й заснув. Поки він спав, хтось уже й зняв чоботи. Прокинувсь він, протер очі, позіхнув, глянув на ноги раз, удруге:
— Не мої це, — каж, — ноги, хоч як — не мої. Бо ж мої в чоботях були, а ці без чобіт.
Таким чином, у традиційному анекдоті діють персонажі, прототипи яких взято із життя. Проте для анекдоту важливо не відтворення дурнів чи хитрунів у різноманітних реальних личинах. Анекдоти зображують ситуації, в яких виявляються людські переваги чи вади. Тим-то в анекдотах дурість межує і з хитрістю, і з мудрістю, а інколи провести межу між цими чеснотами неможливо. Тим-то класифікації анекдоту за типами персонажів є умовними 350.
* * *
Галерея художніх образів у традиційному фольклорному анекдоті представлена двома типами — «високими» та «низькими» персонажами. Так, героями традиційного анекдоту ставали і реальні особи (Потоцький, Шевченко та ін.) «Високі» герої цікаві як такі. До наших днів дійшли екзотичні, авантюрні чи просто цікаві пригоди з життя відомих осіб.
За зразком традиційних анекдотів, в яких діють реальні історичні особи, у ХХ ст. створюються і починають активно побутувати анекдоти, героями яких стають політичні лідери (Ленін, Сталін, Гітлер). Також ця група поповнюється анекдотами про визначних діячів сучасності (вчених, космонавтів і т. п.) 351. Це реальні люди, що діють, як правило, в реальних обставинах, виявляючи свої надлюдські якості.
Цю групу також гідно представляють літературні герої. Особливо популярними і сьогодні є цикли анекдотів про поручика Ржевського, Наташу Ростову, П‘єра Безухова і т. п. Ці вигадані літературні образи стали реальними персонажами російськомовного анекдоту, який активно побутував у 80-90 рр ХХ ст. І діють вони переважно у світі вигаданому, демонструючи свої людські якості.
Зауважимо, що персонажі високі за своїм соціальним статусом, як правило, в традиційному анекдоті відзначаються і високими моральними принципами. У сучасному анекдоті навпаки. Очевидно, що така ситуація значною мірою зумовлена цензурним відбором. Адже анекдоти, які побутували в ХІХ — на початку ХХ ст., збереглися тільки в писемній традиції, а тому наші уявлення про них зумовлені їхнім штучним відбором.
Популярним героєм традиційного анекдоту є «низький» персонаж, низький за своїм соціальним походженням. Проте він часто цікавий своїми судженнями, вчинками. Його життя — «лубкова картинка», наївна, а тому смішна. Проте за цією наївністю інколи проступає правда, від якої стає моторошно.
Сьогодні в системі персонажів анекдоту акценти зміщуються, і на перший план виходить персонаж-полеміст. Публіку цікавить не ім‘я, не соціальний статус персонажа, а його мораль, спосіб мислення, парадоксальність думки як такої. Так, герой анекдоту — це переважно людина із недоліками, «антигерой», його розваги часто сумнівні, його подвиги — авантюрні пригоди. Саме тому він діє непередбачувано, дивує і найкраще підходить для тих завдань, які повинен вирішувати анекдот.
У героя анекдоту немає визначеного характеру. Він не проповідує зло, хоча він постійно і потрапляє в ситуації, які засуджуються соціумом. Він вимушений пристосовуватися до життя. Він мріє про соціальний успіх, розуміючи що йому його ніколи не досягти чесним шляхом. Саме така духовна організація і зумовлює його поведінку. Герой сам дозує «міру зла», з якою бореться. Він вивертає світ, як светер, на зворотню сторону, щоб роздивитися, як погане перетворюється на добре. Він не рефлексує. Він діє, хоча й аморально. І він аж ніяк не жертва обставин.
За соціальною установкою він хитрун, інколи блазень, а тому найближчий до темних сторін людського життя. Як правило, на нього не зважають, а тому не соромляться. Проте він одурює всіх. Він — переможець.
Персонаж у анекдоті стверджує не тільки певну ієрархію цінностей, а й розуміння їхньої сутності. Особлива відвертість і свобода від умовностей — характерна риса героя в анекдоті.
Для героя анекдоту мало одного обмеженого простору. Він діє і в селянській хаті, і на міській вулиці, і в залі суду. Він — повсюди. І таким чином він самоусвідомлює свою причетність до народу України.
Природа персонажа в анекдоті залежить передусім від того конфлікту, в який він повинен уступити. З іншого боку, вирішити конфлікт певним чином може тільки персонаж із певними ознаками.
Вирішення конфлікту в анекдоті, як правило, асоціативно пов‘язується із моделлю поведінки, яка так чи інакше нав‘язується слухачу. Додамо, що така модель є актуальною, з точки зору оповідача, тому й виникають смислові зміщення та асоціативні ряди.
Якщо взяти до уваги і той факт, що оповідач свідомо варіює назви і статуси персонажів, задля того, щоб якнайбільше наблизити розповідь до ситуації, в якій перебуває він зі своїм слухачем, стає очевидним і той факт, що наявність саме такого конфлікту і/чи можливість його вирішення певним чином виступає необхідною умовою відтворення анекдоту.