Смішне та ідея родючості
Магічну функцію сороміцького сміху можна прослідкувати, розглядаючи залишки міфологічного мислення, збережені обрядовими текстами та чарівними казками.
Архаїчні обряди, пов’язані з аграрним циклом, покликані були сприяти продовженню роду та родючості землі. Властивий міфологічній картині світу семантичний ряд стверджує таку парадигму: «сонце — світло — ранок — весна — народження — ріст — радість — сміх» 100. Засівання поля та зачаття дитини освячувалися сміхом 101. За спостереженнями вчених, з одного боку, «простежується лінія позастатевого створення життя. Квіти розквітають від усмішки жінки без участі чоловіка»; з іншого — «істинна причина зародження життя, як і людини, активно переноситься на рослини, включається в обряд, де сміх, оранка й зустріч подружжя складають одне ціле» 102.
Казки сюжетного типу АТ 533 (Підмінена царівна) дуже популярні у світовому, і зокрема східнослов’янському фольклорі. В українських варіантах від сміху дівчини виростають квіти або падає на землю золото 103.
Як було показано вище, в обряді сміх маніфестував ідею випробувань у потойбічному світі. Коли в стані обрядової смерті ініціантам заборонялось сміятися, то в комплексі заходів обрядового народження (принаймні в тих, які стверджували статеву повноцінність) існував примус до сміху. Магія сміху ґрунтувалася на уявленні, за яким з небуття в результаті сміху жінки виникає життя. Тим-то розсмішити дівчину в казках сюжетного типу АТ 559 (Несміяна-царівна) — означає пройти випробування, щоби стати її чоловіком.
Сутність викладеного зводиться до того, що обрядовий сміх в архаїчних обрядах язичників поціновувався як ознака пошлюблення та умова зародження життя.
* * *
Анекдот увібрав у себе скалки обрядів та заборон попередніх епох. Але коли різні жанри народної творчості доносять відголоски як схеми дій (часто мотивація втрачена), то анекдот їх переосмислює, і осміює. Це — старі, непродуктивні форми співжиття (хоча і тут не все так однозначно.
Заборона сміятися в п’ятницю як забобон побутує й нині. Вона, зокрема, засвідчена прислів’ями: «Хто в п’ятницю засміється, той в неділю буде плакати», «Хто в п’ятницю скаче, той в неділю плаче» 104, казками сюжетного типу СУС — 846***** («У п’ятницю не смійся, у неділю не плач») та традиційними анекдотами:
П’ятниця
Ішов козак шляхом, а на колоді сиділа дівчина.
- Е, гарна дівчина!.. Пожартував би, та п’ятниця!
А вона йому:
- Козаче! Завтра субота буде, та дівчини не буде!
Фольклорний анекдот доносить у трансформованій формі сміх, обрядовий характер якого майже втрачений. Проте сміх, пов‘язаний із ситуаціями вибору пари, весілля та сімейного життя, — популярні теми жанру. Сміх у таких анекдотах має не тільки сатиричне значення. Він є своєрідним оберегом тим, хто сміється. Оберігаюче значення обрядового сміху («щоб не зурочили») засвідчують обрядові тексти, де поруч із вихваляннями існують і «сміхові зниження» образів. Це, на нашу думку, аж ніяк не зумовлено сатиричним моментом — глумленням стосовно певних вад. Висміювання — це своєрідне величання, мета якого «заворожити» щастя, шлюб, добробут.
Обрядовий сміх, який переосмислився в сатиричний, засвідчують традиційні анекдоти:
Оженився
— А що, вже оженився?
— Оженився.
— А що молоде взяв, путяще?
— Молоде! сорок літ ходило без запаски, а сорок у запасці.
— А надано що за нею?
— Надано. Дванадцять кобзарів та дванадцять послухаторів. — коли хоч, щоб усі були вкупі, то збірай по шляхах.
Як прийшли свати по дівку, а батько каже до них: «То ще мала!» А дівка відзивається з печі: «Не мала, не мала, сама добра».