Українські народні казки

Чарівні казки

Автор цієї книги - добре знаний в Україні фольклорист-казкар. У різний час випущені його фольклорні збірки «З невичерпної криниці: Казки Українських Карпат», «Казки Сколівщини», багатотомні «Казки Гуцульщини», «Казки Буковини» спричинили велике зацікавлення читачів. У дане ж видання ввійшли авторські казки. Спершись на глибинні народні основи, відштовхуючись від пережитого, автор вибудовує свій казковий світ, який вчить добру, мудрості.

Передня обкладинка
Ілюстрація Савєльєвої Тетяни Борисівни

Дорогий читачу!

Книга, яку ти тримаєш у руках, вийшла в світ після того, як її авторові виповнилося 80 років. Випадки творчого довголіття письменників відомі, але чи був у історії людства випадок написання 80-річним автором своєї першої книги?.. Ти, читачу, запитаєш: «А що ж цей чоловік робив досі? І якщо він не займався літературною творчістю протягом усього попереднього життя, то нащо йому було братися за це у такому поважному віці?»

Усе пояснюється дуже просто. Автор цієї книги Микола Антонович Зінчук — відомий український фольклорист-збирач, і основним об’єктом його занять є народна казка. Впродовж життя побував у багатьох населених пунктах різних областей України, сходив пішки тисячі кілометрів, здебільшого гірськими стежками, і записав з народних уст понад 3700 оповідок, щоб опісля упорядкувати з них 24 томи українських народних казок. Кілька з них уже вийшли друком.

Отож не буде перебільшенням, якщо скажемо, що Микола Зінчук живе в світі народної казки. Він сам інколи жартує, що в його уяві стираються межі між світом реальним і світом казки. Адже уява людська витворює казку, а казка заохочує і живить мрію. Вона впродовж тисячоліть прикрашувала повсякденне життя і була частиною його.

Можна твердо сказати, що авторські казки Миколи Зінчука проросли з казок народних. Але було б великою помилкою припустити, що вони якоюсь мірою народну казку копіюють. Ні, вони, як і будь-який художній твір, є насамперед самовираженням автора, який жваво відгукується на реалії недавнього й сьогочасного життя. У багатьох випадках проникливий юний (та й дорослий) читач зразу збагне, куди цілиться своїми стрілами автор.

У творах кожного письменника так чи інакше віддзеркалюється життєвий досвід автора. Це чітко проглядається і в казках Миколи Зінчука. По-перше, він півстоліття вчителював у школі, тому не дивно, що в нього багато казок на шкільну тематику. Інакше й бути не могло. По-друге, він викладав історію. Отож, історичні мотиви теж трапляються в пропонованій книзі. По-третє, у виданні Миколи Зінчука є казки з фольклорними й фольклористичними мотивами, інакше й бути не могло.

Але найголовніше — це те, що більшу частину свого життя автор жив за умов комуністичного тоталітарного режиму, сам, починаючи з дитинства, бачив жахіття «найдемократичнішої в світі» влади і в 1933 році мало не помер з голоду. Його казки — це протест проти брутального насильства і національного гніту.

А ще знайшла відображення в казках М. Зінчука любов до природи. Він змалку мріяв про те, щоб стати натуралістом, але в гостро заідеологізованому суспільстві вирішив зайнятися справами, ближчими до ідеології. Це сталося після того, як він близько познайомився з ще одним різновидом тоталітаризму, німецько-нацистським. Навесні 1945 року був визволений американцями в нацистському концтаборі Дахау, де перебував в ув’язненні, а вже в наступному, 1946-му, пішов вчитися на історичний факультет.

Основою казки, створеної уявою Миколи Зінчука, без сумніву, є його багатющий досвід збирача фольклору. Мандруючи від села до села, від містечка до містечка, — від одного хранителя народної мудрості до іншого, — наш казкар не просто механічно записував на папір чи на магнітофонну стрічку казкові сюжети. Він, натхненний глибинністю народної фантазії, творив і свій власний світ — світ, досить часто пов’язаний зі сьогоденням, з пережитим, і світ уявний з елементами не тільки казковості, а й фантастики, який так легко сприймається юним читачем. Але, як би там не було, головне опертя у творчості Микола Зінчук черпає з народних глибин. Тільки за останні десяток літ з-під його пера (чи то пак завдяки його збирацькій вдатності) з’явилося майже два десятки видань, які стали справжнім явищем у царині сучасної української фольклористики. «З невичерпної криниці: Казки Українських Карпат», «Чарівна скринька», «Дарунок веселки», «Казки та легенди Турківщини», «Казки та легенди Сколівщини», «Чарівна квітка: Казки з-над Дністра», «Дерево до неба: Казки та легенди на християнські теми», «Казки Буковини» (в 4-х томах), «Казки Покуття», «Казки Бойківщини», «Народні оповідання»... — цей перелік далеко не вичерпаний, та й, зрештою, він чи не щомісяця поповнюється новими книжками казкаря, які виходять у різних видавництвах країни. Воістину невичерпна сила таланту збирача народних перлин, і вочевидь ця сила має опертя саме на ту добру справу, якій присвятив своє життя Микола Зінчук. Хай же його залюбленість у народну мудрість і тобі, дорогий читачу, принесе радість від ознайомлення з творчістю небуденної людини.

Дмитро Сапіга, видавець

Від автора

Микола Зінчук
Микола Зінчук

Комусь може здатися дивним, що для Високої Премії разом з цією книгою подається 40 томів зібраних і впорядкованих її автором українських народних казок. Адже такого з Високою Премією ще не бувало. Причини цього криються в історії українського народу.

В середньовіччі ми, українці, мали могутню державу з центром у Києві, яка тоді звалася Русь. Але історичні обставини склалися нещасливо для нас, і ми свою незалежність втратили. Впродовж багатьох століть українці були бездержавним народом. Наша земля була розірвана і належала частинами різним державам. Основна частина входила до складу Російської імперії, спочатку царської, а потім у двадцятому столітті, до імперії комуністичної, яка претендувала на те, щоб стати всесвітньою.

А країна наша багата своїми ресурсами і прекрасна. І наші поневолювачі робили все можливе й неможливе, щоб володіти нашою землею вічно. А для того треба було денаціоналізувати й асимілювати наш народ. Сотні разів видавалися офіційні державні заборони на використання української мови у державних установах, у шкільному навчанні та науковій літературі. У 1863 році так званим «валуєвським циркуляром» Російська імперія проголосила на весь світ: «Ніякої української мови не було, нема і не може бути». А в 1876 році було заборонено завозити в Україну книги, які друкувалися на українській мові в інших державах. Навіть слово «Україна» було вилучено з офіційного вжитку і замінене словом «Малоросія».

За умов таких драконівських заборон сукупний творчий геній українського народу знайшов своє вираження насамперед у фольклорі, який розвивався незалежно від волі правителів метрополії. І на ниві фольклору створені величезні скарби народної культури нашого народу. Тільки у фондах Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнології імені М. Т. Рильського Академії Наук України зберігається 200 тисяч українських народних пісень. А це ж далеко не все, що має в цьому жанрі український народ. Таке ж саме становище і з казками та всіма іншими фольклорними жанрами. За 35 років (1975-2010) безперервної парці мені, крім народних пісень та всіх інших фольклорних матеріалів, вдалося зібрати близько восьми тисяч одиниць казок, причому багато сюжетів мають свої аналогії у фольклорі багатьох інших народів Європи і всього світу. Наш, український фольклор є невід’ємною часткою світової народної культури.

А наша українська мова, про яку наші поневолювачі віками твердили, що це не мова, а тільки діалект російської або польської, мелодійна і прекрасна. У 1906 році, коли повіяв короткочасний вітер свободи, викликаний російською революцією 1905 року, спеціальна комісія російської Академії наук на чолі з видатним лінгвістом Алєксєєм Шахматовим дійшла офіційного висновку, що українська мова — це не діалект, а самобутня мова.

У 30-их роках ХІХ століття відбулися всесвітні конкурси мов у Парижі, а потім у Римі, і на обох цих конкурсах авторитетне міжнародне журі присудило українській мові третє місце серед мов усіх народів світу. Цей факт говорить сам за себе і не потребує особливих коментарів.

І ще на одну обставину хочу звернути увагу. Казка — це жанр політично нейтральний і покликаний збуджувати світлі емоції людей. Але коли я писав ці казки, жорстока історична правда про буття мого народу і невеселі обставини його сучасного життя спонукали мене, в ім’я святої правди, подавати й невеселі картини. Я просто не міг зображувати все тільки в світлих тонах і обминати похмурі картини життя. Я писав так, як підказувало мені моє сумління.

Микола Зінчук

14 жовтня 2010 року

Казки

Перша сторінка
Ілюстрація Савєльєвої Тетяни Борисівни
Задня обкладинка
Ілюстрація Савєльєвої Тетяни Борисівни

Дивіться також

pdf
Микола Зінчук — Чарівні казки — 2007