Українські народні казки

Композиція

Анекдот як окремий жанр усної словесності вирізняється сталими законами побудови.

Жанровостабілізуючою рисою анекдоту вважають здатність тексту породжувати сміхову реакцію. Саме такі оповідання і кваліфікують як анекдоти (В. Гнатюк, Б. Грінченко, І. Франко та ін.). Проте смішне реалізують твори різних жанрів (з подібною тематикою, з різним відношенням до дійсності, з різною композицією), до того ж саме смішне твориться за допомогою різних засобів (як текстуальних, так і позаконтекстуальних).

Традиційно за композиційними особливостями вирізняють анекдоти, комізм яких програмує сюжет.

Півбіди

Купила си жінка ковбасу, аби чоловік ни знав, і половину зьзіла, а половину сховала піт подушки. А чоловік, як знайшов, та й другу половину зьзів. А жінка ходила, все пила воду та й казала:

— Якась біда, пє сє вода.

А чоловік кажи:

— Дай мині води, бо і я зьзів півбіди.

А її ані гатки, що він говорит. Аж колись дивит сє, нима ковбаси. Вона сє здогадала, жи ни збрихав чоловік.

(Зап. В. Гнатюк від Тимка Гринишиного в Пужниках Бучацького пов. 1897 р. Галицько-руські анекдоти... — С. 4)

Пан та лакей його

Проходять лісом пан з лакеєм; от, лакей, ідучи попереду, протяг за собою рукою гільляку, що нагнулась над стежкою, та тоді і пустив, а вона виправілась та лусь пана по пиці!,,А, щоб тобі добра не було, — як міцно б‘ється!» — кричить той. «Е, подякуйте, пане, що я ще придержав капосну гільляку, а то біда б була,» — відказує лакей.

(Зап. Е. Н. Гаврілей в с. Вермівці Ніжинського пов. Этнографические материалы... — С. 198)

Латинник

Єден хлоп мав сина та давав єго до латинської школи до міста. Вертає син на село, а отець питає:

— Ну, що там, сину, ци вмієш по-латинські? (А він тодийка наскладав фіру гною).

— Та чому ні! — каже син.

— А як сі називає по-латинські гній?

— Гноятус! — каже син.

— А вили? — питає отец.

— Вилатус!

— А віз?

— Возатус!

— Ув! — каже старий. — Пєкно ті вивчили! Відтеперка, — каже, — будеш брати вилатус, а ними гноятус, та вйо на возатус.

(Зап. В. Левинський від батька в Дрогобичі 1898 р. Галицько-руські анекдоти... — С. 98-99)

Анекдоти як міні оповідання здебільшого складаються із експозиції, зав‘язки, кульмінації та розв‘язки.

Сюжет у анекдоті розгортається динамічно. Співвідношення елементів сюжету не стале.

Експозиція коротка, чітка. У ній повідомляються імена та статуси персонажів, місце та час подій. Поширене явище — відсутність експозиції чи «накладання» експозиції на зав‘язку.

Зав‘язка також лаконічна. Це — опис конфліктної ситуації (спостереження, наказ), репліка. Це «зріз» дії. Зав‘язка — сюжетоутворюючий елемент анекдоту. Вона необхідна.

Розвиток дії як елемент сюжету часто відсутній.

У кульмінації подається відмінний погляд на ситуацію, окреслену в зав‘язці. Кульмінаційним моментом часто стає «естетично-активне» слово чи вираз, жест.

Розв‘язка, як правило, не має текстового втілення. Вона — це емоція (здивування, сміх, гнів), породжена усним (чи письмовим) текстом.

Стрижено чи голено

Був чоловік старий, мав жінку молоду.

експозиція

І як він скаже: «Голено!», вона каже: «Стрижено!».

зав‘язка

Досить не міг переперти, думає собі: «Чекай, кину в ріку. Як скаже «голено», то вирятую, а як скаже «стрижено», то най втопиться».

розвиток дії

Бере веде до ріки, кидає і каже: «А що, голено?»

кульмінація

Та топиться, а ще пальцями показує, що стрижено.

І втопилася, а не признала, що голено.

розв‘язка

моралізація

(Зап. С. Руданський на Поділлі [в серед. XIX ст.]. Казки та оповідання з Поділля... — С. 181)

Традиційні анекдоти часто містять моралізацію, а сучасні принципово її позбавлені.

Як москаль у пеклі був

Бо то москаль ходив по світі

Експозиція

і здибав рай і питаєся: «А то шо?» — «Рай!» — «Ну, то поганий край! Піду далі».

зав‘язка

Іде, здибає пекло.

Питаєся: «А то що?» — «Пекло!» — «Ну, слава богу, що тепло». Роззуваєся, роздягаєся і лізе в пекло. І як зачав розвішувати своє нарадя — і заступив половину пекла.

розвиток дії

І тії чорти не можут ся єго збути, то він їх б’є. Пішли по світі і найшли барабан. Як вдарат в него — і москаль так, як ни був: на ногах — і вийшов!

кульмінація

А вони замкнули і таким ся способом москаля збули.

Розв‘язка

(Зап. С. Руданський у с. Хомутинцях Вінницького повіту в 1850-их рр. Казки та оповідання з Поділля... — С.. 40)

Типовим способом композиційної будови анекдоту є ретардація. Емоційна напруга тексту посилюється тоді, коли використовують дво- чи триразові повтори, які уповільнюють дію як таку.

А то раз якийсь піп дуже не любив казанє говорити.

Експозиція

То їдної неділі виходить на казальницю, та й каже:

Мої милі парафіяне, а знаєте, о чім я вам нині буду казанє казати?

зав‘язка

1 епізод

Нє, не знаємо, — кажут люди.

розвиток дії

Га, коли ви не знаєте, то й я не знаю, — каже піп

кульмінація

та й зліз з казальниці.

часткова розв‘язка

На другу неділю знов піп [виходить] на казальницю.

Мої милі парафіяне, а знаєте, о чім я вам нині буду казати казанє?

зав‘язка

2 епізод

Знаємо, — кажут люде.

розвиток дії

Ну, коли знаєте, то нема вам що й казати. Рцем всі от всея душі!..

кульмінація,

часткова розв‘язка

Приходит-сі на третю неділю, вже собі люде міркують, як би то його зайти? Змовили-сі собі...

зав‘язка

3 епізод

Вилазит піп на казальницю.

Мої милі парафіяне, а знаєте, о чім я вам нині буду казанє казати?

розвиток дії

То їдна половина людий у церкві каже: «Знаємо», а друга каже: «Не знаємо».

кульмінація

Так? — каже піп. — Ну, то добре. Най ті, що знают, та скажут тим, що не знають. Благоденствіє господне на всіх вас!

Та й уже було по казаню.

розв‘язка

(Зап. І. Франко від М. Теслюка в с. Батятичах на Галичині 1877 р. Галицько-руські анекдоти... — С. 106)

У тексті, в порівнянні з оригіналом, дещо змінена пунктуація, відповідно до сучасних правописних норм).

Зазначимо, що в анекдоті, як і у казці, наявні традиційні усталені формули, які є сигналами «запуску» тексту саме з напередвизначеними жанровими особливостями.

Анекдоти, які публікувалися в класичних фольклорних збірниках, часто містять ініціальні (хронологічні та типологічні) формули, характерні і для казки (« Жили собі дід і баба...», «Одного разу...», «За часів панщини...» «А то раз»). Проте у казці такі вирази здебільшого не впливають на характер оповіді і вказують на вигаданість подій, про які йтиметься далі. А в анекдоті ці фрази є зав‘язкою оповіді.

Коваль

Був собі коваль такий мудрий, що взявся леміші чоловікові скувать, та багато заліза зопсував, перепалив, бо не вмів робити. Тоді й каже чоловікові:

— Ні, чоловіче, скую тобі сокиру.

Кує, кує коваль, — не йде діло.

— Ні, каже, — не сокиру, а серп.

— Коли серп, то й серп.

Кував, кував серп, а далі каже:

— Хай уже швайку.

Покував ще.

— Краще я вже тобі пшик зроблю.

Та роспік шматочок того залізця, що од лемешів зостався, та в воду, а воно — пш!

— От тобі, — каже, — й пшик!

( Веселий оповідач... — С. 10)

Фінальні формули для анекдоту не характерні. У кожного тексту — власна розв‘язка, власний пуант.

Розмова

Два селянина, їдучи на возах, зустрілись у степу під хуртовину: « Здоров будь!» — «Здоров!» — «Ти відкіля?» — «Хто, я?» — «Е ж!» — «А ти відкіля?» — «Хто, я?» — «Е!» — «Я з Чепеля». — «О, ба — і я відтіля». — «Хто ж ти такий?» — «Хто, я?» — «Е ж!» — «А ти хто?» — «Я?» — «Е!» — «Я Чепелів син». — «О, ба, а я його зять». — «Тпру! Закурим!»

(Зап. В. Степаненко від М. Чикириси в Канівському повіті [в кінці ХІХ ст.] ІМФЕ, ф. 28-3, од. зб. 93, а. 8.

Текст поданий за сучасними правописними нормами)

З Чаплія

Одного разу на шляху зустрілись два чоловіки, привітались. Перший питає: «Ти звіткилля?» Другий: «Хто я?» Перший: «Еге ж». Другий: «З Чаплія». Другий питає першого:»А ти звіткилля?» — «Хто я?» — «Еге ж». — «Теж звідтилля». Перший знов питає другого: «Хто ти такий?» — «Хто я?» — «Еге ж». — «Я син Чаплія». — «О! Це ти, Дмитро!» — «Еге ж — я». — «Диви! Петро! Авжеж він».

(Самозапис. Творчість діда П. Цопи [1947 — 1952]. ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 154, арк. 42 зв. — 43).

У тексті, в порівнянні з оригіналом, змінена пунктуація)

[Звідки ти?]

«Відкуля ти?» — «З Курніявки». — «Чий же ти?» — «Чипілів зять. А ти відкиля?» — «А я? І я з Курніявки». — «А ти чий?» — «І я Чипілів зять». — «Чорт з тобою! З рідними сестрами спимо та й не знаємо».

(Зап. О. Малинка [в кінці ХІХ ст.]. Сборник материалов по малорусскому фольклору (Черниг., Полтавск. и некот. др. губ./ Собрал А. Н. Малинка. — Чернигов, 1902. — С. 189.

Текст поданий за сучасними правописними нормами)

[Звідки ти?]

— Ти якої губернії?

— Не знаю.

— Як не знаєш? Ти відкіля?

— З усього світу лишній.

(За свідченням записувача, «так питали в казармах г. Озова одного москаля, а він відповідав літом 1916 р.» Зап. Д. Соловей [в 1 пол. ХХ ст.]. ІМФЕ, ф. 1-5, од. зб. 362, а. 107)

[Звідки ти?]

Їхав Остап з Ромна, а Федір — у Ромен, і зустрілись. Остап і пита у Федора: «Звідкіля?» — «З Ромна», — кає Федір. »А що?» — «Вола.» — «А як?» — «Тридцять». — «Гум!..» — «Ге!» І роз’їхались собі.

АТ 1702 А* (Час і місце запису не зазначено. Народные русские сказки А. А. Афанасьева : В 3 т./ Изд. подгот. Л. Г. Бараг, Н. В. Новиков. — М.: Наука, 1985. — Т. 3. — С. 186])

[Звідки ти?]

«Здоров, брат! А відкіль ти?» — «З Печенюг!» — «А жінка є?» — «Є!» — «А дітки?» — «Аякже!» — «А хлібець?» — «У-гу-гу!»

(Час і місце запису не вказані. Українські народні прислів’я та приказки: Дожовтневий період / Упоряд. Й. Багмут, В. Бобкова, А. Багмут. — К.: Держлітвидав УРСР, 1963. — С. 188])

А відки ти

— А відки ти?

— З Рогатина.

— А чий ти?

— Попів слуга.

— А робив бись?

— Най-но!

— А їв бись?

— Дай-но!

— А пироги?

— Хоть два.

— А женив бись ся?

— У-га!

(Зап. І Франко у с. Стиневичі Борецького пов. Галицько-руські народні приповідки / Зібрав, упоряд і пояснив др. Іван Франко: В 3 т., 6 вип. // Етнографічний збірник. — Львів, 1909. — Т. 27. — С. 32. Передрук: Дитячі пісні та речитативи... — С. 259)

Одки ти

— Одки ти?

— Із села.

— Із котрого?

— Де ні плота, ні кола.

— Одки ти?

— Із Калин.

— Як ся пишеш?

— Хархалин.

— Сани як?

— Потігак.

— А віз як?

— Цоркотняк.

— А ти як?

— Я як дяк,

Айно як.

(Зап. в 1930-х рр. у с. Данилове. З уст народу... — С. 335. Передрук: Дитячі пісні та речитативи... С. 259)

Ми навели тексти одного сюжетного типу, в яких пуант досягається різними засобами. За жанровими ознаками ці тексти «тяжіють» до анекдотів, хоча нерідко їх кваліфікують як примовки.

* * *

Для анекдоту цікаві не деталь чи емоція самі по собі, а деталь в її різних виявах, не лінійний опис, а виявлення опозицій. Чітка композиційна будова анекдоту позбавлена описів зовнішності, змалювання інтер‘єру, пейзажу, ліричних відступів.

Анекдоти часто відтворюють властивий спілкуванню діалоговий характер. Тому і повні тексти часто складаються з реплік — фрази-стимулу і фрази-реакції. Так будувався і цикл, відомий під назвою «Вірменське радіо». Мінідіалоги відтворюють різні ускладнення, навіть перепони, зумовлені різними статусами суб‘єктів комунікації (вікові, статеві, національні, соціальні і т. п.). Розбіжності у поглядах персонажів анекдоту натякають на реальні ситуації, в які попадають слухачі. Тому анекдоти є розважальними і водночас повчальними оповіданнями.