Українські народні казки

Персонажі народного анекдоту

У традиційному анекдоті діє два-три десятки персонажів, які потрапляють у різні побутові ситуації. Це — чоловік, жінка, дитина, парубок, дівка, баба, дід, син, дочка, кум, кума; пан, слуга; піп, дяк; москаль, циган і т. п. Вони виступають то як мудреці, то як хитруни, то як дурні. Чіткої залежності між статусами персонажів (віковим, статевим, соціальним) та їхніми характеристиками не простежується. Персонажі проявляють свої здібності тільки у відтворюваних обставинах.

Наголошуємо ще раз на тому, що персонажі традиційного анекдоту, як правило, позбавлені індивідуальних характеристик. Проте назви персонажів та їхні репліки часто вказують на певні статуси персонажів (віковий, соціальний і т. п.) та на певні риси їхніх характерів [347].

У традиції поширені анекдоти, в яких діють хитруни. Хитрість, за народними уявленнями, часто асоціюється з мудрістю.

Косарі

Косили два косарі: батько і син.

— Ой, — каже батько, — як же мало вкосили!

— Е, — каже син, — ви старі, я молодий, — кому ж ту було косити.

Але сіли вони полуднувати.

— Йой, — каже батько, — як же ми богато з‘їли?

— Ей, — відказує син, — ви хлоп і я хлоп, чи ж не було кому? [348]

(Твори Навроцького. — Т. 1. — С. 54. Передрук: Галицько-руські анекдоти... — С. 11-12.)

Не схоче

— Куме! Нащо бо ви вашого сина жените, та то ще дитина, то дурне! — сказав кум кумови. А той відповів: «Ба! Кумоньку, та бо то добре дурня оженити; як до розуму дійде, то не схоче».

( Галицько-руські анекдоти... — С. 11)

Мудрецями у анекдоті часто виступають селянин (мужик, хлоп) чи ремісник. Їхня «філософія» проста, але вивірена життєвим досвідом.

Хлоп і шляхтич

Хлоп як сє вибирає в дорогу, то бире с собов як найбільше, аби мав що їсти; а шляхтич то сє встидає, лиш коби гроші в кишени. Вибирав сє хлоп в дорогу, набрав собі в півку хліба і сира, а шляхтич кілько взєв кілька ґрийцарів в кишеню. Прийшли на єден шиньк, там ніц ни було, тілько єдна горівка. Хлоп сів та й їсьть, а шляхтич випив та й ни має що їсти. Допоминає сє шляхтич у хлопа: «Я таку маю натуру, що як випю, тобим їв.

А хлоп вітповідає: «Я таку маю натуру, що як їм, тобим другому ни дав».

(Зап. В. Гнатюк від Тимка Гринишиного в Пужниках Бучацького пов. 1895 р. Галицько-руські анекдоти... — С. 132)

Догодив

Быв єден такый кравець, що шив футра, і прийшов до єдного газди. Али жінка молода, файна мовит єму: «Там мині ушийте, жебы такого ниґне ни было». — «Ну, ну, я ти вшию». Жебы была му ще не мовила та быв бы вшив так, як друге, али вона все просит, бы такого ниґде не было. Він вшив і пришив рукав межди плечими третый. Тота загорнула, а то ся махат меджи плечима. А вона мовит: «А то що?» — «Та, — мовит, — рукав». — «Та на що?» — «Ты просила, абы такого не было, ниґде такого нема. Ты не є мудрішша, як другі, а я не можу мудрішшого вшити, як другому!» І то відорвав, шшив так, як належит ся, і в тім, може, вона і днесь ходит, то не знаю.

(Зап. В. Гнатюк від Гриця Оліщака в Мшанці Старом. пов. 1899р. Галицько-руські анекдоти... — С. 94)

У анекдоті розумником-хитруном може виступати і пан, і багач, і єврей, і циган.

Ярмарочник

Єден богач казав, жи напє сє до цілого ярмарку горівки, а всім було дивно, вітки він може тілько гроший взьити, аби каждому ярмарочникови купив горівки килішок. А він взьив с килішком горівку, вийшов сирид міста: «Здоров, цілий ярмарку!» І випив. І пішов, і нікому ни віткупив.

(Зап. В. Гнатюк від Тимка Гринишиного в Пужниках Бучацького пов. 1897 р. Галицько-руські анекдоти. — Етнографічний збірник. Упорядкував В. Гнатюк. — Львів, 1898. — Т. 6. — С. 13)

Циганове наймання

Наймає циган свого сина у найми:

— Та він, — каже, — добра дитина, та тільки одно з їм лихо — иноді їсти не хоче. То вже прошу вас: як що зноровить часом та їсти не схоче — не жалуйте, прошу вас, нагая на його. А робити — вже чорт з ним! — не силуйте, паноче!

( Веселий оповідач... — С. 14)

Традиційна розумниця анекдоту — жінка-хитрунка.

І Бог добрий, і чорт не злий

Ішла баба без кладку, а на ній стояв пан в червоній шапці, в червоних сподньох тай питає ся баби: «Хто ліпший, ци Бог, ци я?» А баба вітповіла: «Бог добрий, але і вам, панейку, ничого, іно люде взяли вас на язики — дідько, та й дідько!» Дідько розсміяв ся та й пустив бабу.

(Зап. М. Зубрицький від Ф. Мельника в Розбори Округлім Ярославського пов. 1881 р. Галицько-руські анекдоти... — С. 50)

Подорожна

Наварила баба в пісний день скоромно; дома їсти якось не яло ся. Она винесла горнець на улицю та сіла собі на дорозі, та й їсть, що аж за ухами тріщить. Надійшли люде та скричали на бабу: »Ци ти Бога не боїш ся, що ти дїєш, та сегодне піст сьвятий, де нині хрестянин їсть скором! — «Нічого! — обізвалася баба, не змішавшись. — Най пан Біг проштить, бо я шобі подорожна».

( Галицько-руські анекдоти... — С. 57)

Ви собі робите

— Бабонько! Їлисте обід і горілочку-сте пили так, як і я. А чому ж за вами по одному снопови, а за мною по два? — приговорював господар бабці, що ся наймила у господаря жати.

— Ба! — відповіла баба, — бо ви, пане господарю, собі робите, а я вам.

( Галицько-руські анекдоти... — С. 63)

Інколи анекдот відтворює ситуації, в яких один персонаж виступає в ролі мудрого, а інший — хитрого.

Перекупка

— Паничу, купіт грушок, — каже перекупка до студента.

— То квасні! — каже студент.

— Я вам дам сих, — показує перекупка на солодкі.

— Ні, се гіркі, — - каже студент.

— Е, паничу, то ви не маєте крейцара та кажете, що грушки то квасні, то гіркі.

(Зап. Д. Шимчук в Сапогові Борівського повіту 1883 р.. Галицько-руські анекдоти... — С. 98)

Дуже часто в ролі хитруна виступає солдат.

Однаково

Поставили солдата в одної баби в хаті. От, хоче він їсти. Баба і питає:

— Чого тобі, служивий, дати: чи хліба, чи пирога?

А салдат:

— Всьо одно, бабка, чі хліб, чі пірог: дай-ка, бабка, пірога!

(Зап. Н. Г. в Чернігівському повіті. Этнографические материалы... — С. 201)

Хитрими в традиційних анекдотах часто є злодії.

Най пан знає, як Гриць уживає

Вкрав Гриць пацюка в дворі і зарізав, і тримав го дома. А надійшли скарбові посіпаки шукати за тим мньисом. А Грициха вибігайи, кажи: «Грицю, Грицю, а збити ціле яйце в борщ?» А Гриць кажи: «Бий, бий, най пан знає, як Гриць вживає, по цілому яйцеви на обід їсьть!» А посіпаки вернули сє з обори: «Нима в него мньєса, коли казав ціле яйце на обід вбити!» І Гриць панського пацюка зьзів, і пропало.

(Зап. В. Гнатюк від Тимка Гринишиного в Пужниках Бучацького пов. 1879 р. Галицько-руські анекдоти... — С. 1)

Дурнями в анекдоті, так само, як і хитрунами, виступають і мужик, і жінка, і пан, і піп, і циган. І тут чіткої залежності між назвами та характеристиками персонажів не простежується. [349]

За нашими спостереженнями, найпоширеніші в традиції анекдоти, в яких діє дурень-мужик.

Добрий буде

— Оце пекла, — бодай катівських рук не втекла!

— Та цить, дурний, то ж твоя жінка!

— Ні, нічого! Як захолоне, то добрий буде.

( Веселий оповідач... — С. 9 ) .

Як краще

Їде чоловік степом-дорогою, зустрічають його розбійники. Один каже:

— Заріжмо!

Другий каже:

— Повісьмо!

А той чоловік:

— Робіть, — каже, — люде добрі, як лучче.

(Зап. в Харківському повіті. Веселий оповідач... — С. 50 )

Часто дурною в традиційних анекдотах виступає дівка.

Швачка

— Шиєш, дівонько?

— Шию.

— А пороти скоро будеш?

— Та ось тільки нитичку дошию.

(Зап. у Харьковському повіті. Веселий оповідач... — С. 5)

Співачка

— Та й погано ж ти співаєш, дівко!

— Еге, погано! Хоч погано, та довго.

(Зап. у Харьковському повіті. Веселий оповідач... — С. 5)

Популярні в традиції анекдоти, персонажі яких були «чужими» в селянському середовищі. Тим-то вони і виступають дурнями.

Наука

Хотів москаль по нашому навчитися.

От наш братчик і почав його вчити:

— Слухай: як ішов я у Полтаву, то найшов халяву, та пішов на вечорниці, та вдарив об лаву — ось вам, дівчата, на славу! Ну, кажи тепер ти, москалю!

— Как шол я, малий, у Платаву, да нашол галянішшу, Пашо на пасідєлкі, да ударіл аб скамейкю: вот вам, дєвкі, на діваваньє-та!

(Зап. у Харківському повіті. Веселий оповідач... — С. 3)

Жид вояка

— А куди ти, Мошку, йдеш?

— А на війну іду.

— Та чого ж так пізно?

— Та ніцого, сце двох-трьох зарубаю.

— А як тебе хто зарубає?

— А кому з я сто винен? За сто мене рубати?

(Веселий оповідач... — С. 7).

Чужі ноги

Ішов п’яний циган з ярмарку у нових чоботях, упав на шлях та й заснув. Поки він спав, хтось уже й зняв чоботи. Прокинувсь він, протер очі, позіхнув, глянув на ноги раз, удруге:

— Не мої це, — каж, — ноги, хоч як — не мої. Бо ж мої в чоботях були, а ці без чобіт.

(Зап. в Харківському повіті. Веселий оповідач... — С. 44 )

Таким чином, у традиційному анекдоті діють персонажі, прототипи яких взято із життя. Проте для анекдоту важливо не відтворення дурнів чи хитрунів у різноманітних реальних личинах. Анекдоти зображують ситуації, в яких виявляються людські переваги чи вади. Тим-то в анекдотах дурість межує і з хитрістю, і з мудрістю, а інколи провести межу між цими чеснотами неможливо. Тим-то класифікації анекдоту за типами персонажів є умовними [350].

* * *

Галерея художніх образів у традиційному фольклорному анекдоті представлена двома типами — «високими» та «низькими» персонажами. Так, героями традиційного анекдоту ставали і реальні особи (Потоцький, Шевченко та ін.) «Високі» герої цікаві як такі. До наших днів дійшли екзотичні, авантюрні чи просто цікаві пригоди з життя відомих осіб.

За зразком традиційних анекдотів, в яких діють реальні історичні особи, у ХХ ст. створюються і починають активно побутувати анекдоти, героями яких стають політичні лідери (Ленін, Сталін, Гітлер). Також ця група поповнюється анекдотами про визначних діячів сучасності (вчених, космонавтів і т. п.) [351]. Це реальні люди, що діють, як правило, в реальних обставинах, виявляючи свої надлюдські якості.

Цю групу також гідно представляють літературні герої. Особливо популярними і сьогодні є цикли анекдотів про поручика Ржевського, Наташу Ростову, П‘єра Безухова і т. п. Ці вигадані літературні образи стали реальними персонажами російськомовного анекдоту, який активно побутував у 80-90 рр ХХ ст. І діють вони переважно у світі вигаданому, демонструючи свої людські якості.

Зауважимо, що персонажі високі за своїм соціальним статусом, як правило, в традиційному анекдоті відзначаються і високими моральними принципами. У сучасному анекдоті навпаки. Очевидно, що така ситуація значною мірою зумовлена цензурним відбором. Адже анекдоти, які побутували в ХІХ — на початку ХХ ст., збереглися тільки в писемній традиції, а тому наші уявлення про них зумовлені їхнім штучним відбором.

Популярним героєм традиційного анекдоту є «низький» персонаж, низький за своїм соціальним походженням. Проте він часто цікавий своїми судженнями, вчинками. Його життя — «лубкова картинка», наївна, а тому смішна. Проте за цією наївністю інколи проступає правда, від якої стає моторошно.

Сьогодні в системі персонажів анекдоту акценти зміщуються, і на перший план виходить персонаж-полеміст. Публіку цікавить не ім‘я, не соціальний статус персонажа, а його мораль, спосіб мислення, парадоксальність думки як такої. Так, герой анекдоту — це переважно людина із недоліками, «антигерой», його розваги часто сумнівні, його подвиги — авантюрні пригоди. Саме тому він діє непередбачувано, дивує і найкраще підходить для тих завдань, які повинен вирішувати анекдот.

У героя анекдоту немає визначеного характеру. Він не проповідує зло, хоча він постійно і потрапляє в ситуації, які засуджуються соціумом. Він вимушений пристосовуватися до життя. Він мріє про соціальний успіх, розуміючи що йому його ніколи не досягти чесним шляхом. Саме така духовна організація і зумовлює його поведінку. Герой сам дозує «міру зла», з якою бореться. Він вивертає світ, як светер, на зворотню сторону, щоб роздивитися, як погане перетворюється на добре. Він не рефлексує. Він діє, хоча й аморально. І він аж ніяк не жертва обставин.

За соціальною установкою він хитрун, інколи блазень, а тому найближчий до темних сторін людського життя. Як правило, на нього не зважають, а тому не соромляться. Проте він одурює всіх. Він — переможець.

Персонаж у анекдоті стверджує не тільки певну ієрархію цінностей, а й розуміння їхньої сутності. Особлива відвертість і свобода від умовностей — характерна риса героя в анекдоті.

Для героя анекдоту мало одного обмеженого простору. Він діє і в селянській хаті, і на міській вулиці, і в залі суду. Він — повсюди. І таким чином він самоусвідомлює свою причетність до народу України.

Природа персонажа в анекдоті залежить передусім від того конфлікту, в який він повинен уступити. З іншого боку, вирішити конфлікт певним чином може тільки персонаж із певними ознаками.

Вирішення конфлікту в анекдоті, як правило, асоціативно пов‘язується із моделлю поведінки, яка так чи інакше нав‘язується слухачу. Додамо, що така модель є актуальною, з точки зору оповідача, тому й виникають смислові зміщення та асоціативні ряди.

Якщо взяти до уваги і той факт, що оповідач свідомо варіює назви і статуси персонажів, задля того, щоб якнайбільше наблизити розповідь до ситуації, в якій перебуває він зі своїм слухачем, стає очевидним і той факт, що наявність саме такого конфлікту і/чи можливість його вирішення певним чином виступає необхідною умовою відтворення анекдоту.

[347] Зауважимо, що у анекдоті персонажі повинні виявляти свою сутність через зміст ситуації, яка, як правило, описується його мовленням (реплікою). Тому оповідання, позбавлені мовлення персонажів, через яке реалізується пуант, не можуть вважатися анекдотами. І хоча межа між смішними оповіданнями та анекдотами дуже хистка, вона все-таки існує.

[348] У текстах не подаємо наголоси над словами, звукосполучення шч передаємо літерою щ, слова цїлий, нїчого, хатї і т. п. подаємо через і (цілий, нічого, хаті). Частки ж, би, й подаємо окремо. У текстах дещо змінюємо пунктуацію, відповідно до сучасних правописних норм.

[349] Поділ анекдотів на дві тематичні групи (про хитрунів та дурнів) є умовним. Так, у поданому останнім тексті анекдоту хитрий Гриць робить дурнями посіпак. Розмежування та виділення груп анекдотів, очевидно, повинно здійснюватися за іншим принципом. Та поки-що наука шукає відповіді на це питання.

[350] До цього питання ми звернемося в наступній частині.

[351] Образ Рембо-Паплавського сфальсифікований, проте це шлях популяризації не тільки «героя», але й надання жанру нових функцій у сучасних умовах.