Українські народні казки

Репертуар: перспективи дослідження

Значна кількість анекдотів у міжнародній традиції має однотипні сюжети. Фінська школа фольклористів розробила поняття сюжетного типу з метою здійснення зіставних досліджень на міжнародному тлі в царині фольклорної сюжетики. Попри всю недосконалість методики виокремлення однотипних сюжетів та значну критику, якої зазнало це поняття особливо останнім часом, з появою структурних методів аналізу, воно, однак, продовжує використовуватися фольклористами з практичною метою (зокрема, у покажчиках) бо вказує на реальне побутування сюжетів та мотивів не лише в межах індивідуального, національного, але й світового репертуару. Ця риса особливо виразно виявляється при дослідженні анекдотів, де попри надзвичайну строкатість національних втілень та емпіричного «наповнення» традиційних схем, неважко спостерегти їхню дивовижну спільність та повторюваність у просторі й часі. Тому при розгляді анекдотів ми оперуємо поняттями традиційний сюжет (конкретного варіанту) чи традиційний сюжетний тип (реалізований у ряді варіантів). Твори ж, що функціонують в усній традиції і реалізують такі сюжети та мотиви, визначаються як традиційні анекдоти.