Українські народні казки

Анекдот як складник анекдотичного епосу

Особливістю побутування анекдоту є його здатність до циклізації. Про цю рису можна говорити з декількох точок зору.

Що потрібно, щоб запустити механізми циклізації анекдоту? По-перше, потрібна установка аудиторії на можливість і доцільність такого спілкування. Ця заувага дуже істотна, оскільки відсутність довірливої атмосфери і провокативність текстів насторожують слухача і він не стає повноправним учасником обміну. Після анекдоту повинна бути пауза, під час якої оповідач бачить емоційний відгук слухача.

Анекдоти нанизуються, шикуються у певний стрій завдяки асоціаціям  [305] (за подібністю, суміжністю чи контрастом). Тексти і репліки чергуються не стихійно, між ними виникають нові зв‘язки та нові взаємозалежності. Таким чином формується цілісна художня структура.

Анекдоти рояться навколо персонажів (дійсних чи вигаданих) з певною репутацією (цикл про Чапаєва і Петьку) чи навколо побутових ситуацій, правдивість яких гіпотетична (як зять провчив тещу).

Це — асоціативний принцип циклізації. Певне слово попереднього анекдота провокує текст наступного. Поштовхом може стати і побудова тексту, і спосіб досягнення розв‘язки. Тут важливі психологічні фактори. Навіть, на перший погляд, хаотичний спосіб циклізації текстів — має свої внутрішні причини, які часто не вловлюються при розшифровці.

Полісемантична смислова наповненість асоціацій спричинює багатоманітність їхніх форм і конкретних проявів. Тому-то один і той самий текст має здатність породжувати всю палітру асоціативного корпусу. Вони складно детерміновані не тільки зовнішніми умовами, а й особистісними факторами — досвідом, потребами, інтересами, навиками, уміннями тощо.

Різноманітність смислового багатства та естетичну неоднозначність анекдоту важко зрозуміти поза осмисленням психологічних механізмів побутування фольклору.

«Текст живе, тільки дотикаючись до іншого тексту (контексту)... цей контакт є діалогічним контактом між текстами (висловлюваннями), — пише М. Бахтін, — а не механічним контактом «опозицій», можливих лише в межах одного тексту... і необхідний лише на першому етапі розуміння (розуміння значення, а не змісту). За цим контактом контакт особистостей, а не речей (в кінці)» [306]. Тому особливості побутування традиційних усних текстів не можуть бути осягнуті поза розглядом виконавства.

Покажемо на прикладі, як циклізуються тексти різних жанрів, навколо спільних персонажів. При цьому тільки третє оповідання — традиційний анекдот.

Охвицер і денщик

[1]. Був такий ротний командір, може де в другому, не в нашему полку і такий він був, шо собі денщика з роти не прибере. Прийде до його салдат, а він дасть йому чарку водки і питає його:

«Шо, каже, хороша?» — Каже: «Хороша». — Він йому і начне давать: «От я тобі ще кращої дам!» І похвата йому манерку і проженеть. І так він усю роту перебрав і перебив.

У роті знайшовсь один такий кацап. «Я, — каже, — як піду, то я буду в його за денщика». — Пішов він до його. — «Ти, — каже, — обідав?» — «Обідав». — А ти водку пив?» — «Ні». — «Ну, то випий». Він випив, він його пита: «А, шо, — каже, — хороша?» — «Не розібрав, ваше благородіе!» — Він дав йому і другу випить і знову пита: «Ашо, хороша?» — «Не розібрав, ваше благородіе!» — Дав йому випить чайним стаканом. — «А шо, — пита, — хароша?» — « Так трошки шо розібрав; ну, все ж таки не розібрав чи солодка чи гірка». Дав йому другий чайний стакан. Він упився і нічого не може балакать. Вранці встае. — «Да шо хороша?» — Каже: «Ні, погана.» — «А шо?» — «Голова, — каже, — болить.» — Той дав йому прохмелиться. Поноровився тому ротьному той денщик.

[2]. У ротнього ж була наймичка, а салдат за шось полаявся з нею та і побив, а вона пішла жаліться ротньому, а ротний доложив полковому, чи там батальйонному. — «Як він йії раз ударив, то придержте його, — сказав начальник, — нехай вона ударить його десять раз, вони помиряться между собою.» — Придержали, вона вдарила так, як присудили.

[3]. Через скільки там уремя ротний і посила свого денщика: «Піди ти, — говорить, — найди ти мені три дурака. Іде він і думає: «Ну, де ж я найду іх, трьох дурнів?..» — Коли це глянув, аж іде підпрапорщик — собаки його обаранили: шашка при боку, а він зняв шапку і одбивається од їх. — «Ну, се, — думає салдат, — є один дурак». — Приходить москаль до того підпрапорщика і каже: «Ваше благородіе, такий то охвицер вас требують». — Привів того підпрапорщика на кватирю, пішов докладувать, шо найшов трьох дурнів. — «Де ж вони, — говоре, — то тільки один?» А він йому каже:,,Сейчас, ваше благородіе, всі три будуть.» — «Ну, — говори, — об каком же вон случаю дурак?» — «Так, — говорить, — ваше благородіе, ідьоть, шашка висить при боку, собаки гавкають, а він зняв шапку і давай шапкою собаки одганять.» —,,Ну, что, — говорить, — дурак. А другий, — каже, — де?» — «Я, — каже, — ваше благородіе». — «0т чого ти, — каже, — дурак?» — «Шо, — каже, — пішов дураков шукать.» — «А третій де?» — «Треті, — каже, — ви — дурак, ваше благородіе, шо ви посилалі мене дураков шукать».

Він тоді розібрав діло — аж правда.

(Зап. В. Кравченко від солдата Коробки із Чигиринського пов. [в кінці ХІХ ст.]. Этнографические материалы... — С. 260.

У тексті дещо змінено орфографію (думае-думає, одбиваеться — одбивається) та пунктуацію (відповідно до сучасних правописних норм))

Циклізація часто відбувається і в результаті нанизування текстів анекдотів.

О про селюка я знаю чимало анекдотів. Дай згадаю.

* * *

— Діду, а де ви миєтеся?

— А в ставку.

— А зимою?

— А скільки там тої зими?!

* * *

Стоїть у Львові перед світлофором вуйко. Боїться перейти дорогу.

— Дідусю, — підійшла до нього дівчина, — як буде зелене світло, можна переходити.

Проходить година, дівчина вертається, бачить, що дід стоїть там, де стояв.

— Що ж Ви не переходите, зелене світло ж, — каже дівчина.

— Знаю, знаю, але я Совітам віри не йму.

Або цей.

Питають діда активісти:

— Діду, корову віддасте в колгосп?

— Віддам, — каже дід.

— А свиню?

— І свиню.

— А козу?

— І козу.

— А курку?

— Ні, курку не віддам.

— Як же так? Корови, свині, кози не жалко, а якоїсь курки жаль?

— Е, ні, — відповідає дід, — курку я маю.

(Зап. у Віхлого О. Г. (1959 р. н., освіта вища) 23 квітня 1992 р.)

Специфічна природа явищ, що функціонують у сфері усної традиції, може бути осягнена лише з урахуванням особливостей їхнього функціонування, які зумовлюють художню своєрідність творів і значною мірою визначають їхні жанрові характеристики.

Записаний анекдот — це тільки текстова маніфестація, а тому записаний текст — це завжди неповний текст. Це текст, вирваний із контексту.

У природному контексті часто повне словесне вираження тексту зайве. Тому неповні форми, як правило, не фіксуються, хоча саме вони є наслідком усного побутування і свідченням популярності певного сюжету.

[305] Психічну природу виникнення асоціацій досліджували І. Сєченов, І. Павлов, В. Бехтєрев та ін. Учені обґрунтували об‘єктивний характер асоціацій (емоцій, уявлень та оцінок). Саме через асоціації відображається ставлення особистості до реальності.

[306] Бахтин М. М. К методологии гуманитарных наук // Эстетика словесного творчества. — М.: Искусство, 1979. — С. 364.