Українські народні казки

Смішне та ідея родючості

Магічну функцію сороміцького сміху можна прослідкувати, розглядаючи залишки міфологічного мислення, збережені обрядовими текстами та чарівними казками.

Архаїчні обряди, пов’язані з аграрним циклом, покликані були сприяти продовженню роду та родючості землі. Властивий міфологічній картині світу семантичний ряд стверджує таку парадигму: «сонце — світло — ранок — весна — народження — ріст — радість — сміх» [100]. Засівання поля та зачаття дитини освячувалися сміхом [101]. За спостереженнями вчених, з одного боку, «простежується лінія позастатевого створення життя. Квіти розквітають від усмішки жінки без участі чоловіка»; з іншого — «істинна причина зародження життя, як і людини, активно переноситься на рослини, включається в обряд, де сміх, оранка й зустріч подружжя складають одне ціле» [102].

Казки сюжетного типу АТ 533 (Підмінена царівна) дуже популярні у світовому, і зокрема східнослов’янському фольклорі. В українських варіантах від сміху дівчини виростають квіти або падає на землю золото [103].

Як було показано вище, в обряді сміх маніфестував ідею випробувань у потойбічному світі. Коли в стані обрядової смерті ініціантам заборонялось сміятися, то в комплексі заходів обрядового народження (принаймні в тих, які стверджували статеву повноцінність) існував примус до сміху. Магія сміху ґрунтувалася на уявленні, за яким з небуття в результаті сміху жінки виникає життя. Тим-то розсмішити дівчину в казках сюжетного типу АТ 559 (Несміяна-царівна) — означає пройти випробування, щоби стати її чоловіком.

Сутність викладеного зводиться до того, що обрядовий сміх в архаїчних обрядах язичників поціновувався як ознака пошлюблення та умова зародження життя.

* * *

Анекдот увібрав у себе скалки обрядів та заборон попередніх епох. Але коли різні жанри народної творчості доносять відголоски як схеми дій (часто мотивація втрачена), то анекдот їх переосмислює, і осміює. Це — старі, непродуктивні форми співжиття (хоча і тут не все так однозначно.)

Заборона сміятися в п’ятницю як забобон побутує й нині. Вона, зокрема, засвідчена прислів’ями: «Хто в п’ятницю засміється, той в неділю буде плакати», «Хто в п’ятницю скаче, той в неділю плаче» [104], казками сюжетного типу СУС — 846***** («У п’ятницю не смійся, у неділю не плач») та традиційними анекдотами:

П’ятниця

Ішов козак шляхом, а на колоді сиділа дівчина.

- Е, гарна дівчина!.. Пожартував би, та п’ятниця!

А вона йому:

- Козаче! Завтра субота буде, та дівчини не буде!

( Веселий оповідач... — С. 97)

Фольклорний анекдот доносить у трансформованій формі сміх, обрядовий характер якого майже втрачений. Проте сміх, пов‘язаний із ситуаціями вибору пари, весілля та сімейного життя, — популярні теми жанру. Сміх у таких анекдотах має не тільки сатиричне значення. Він є своєрідним оберегом тим, хто сміється. Оберігаюче значення обрядового сміху («щоб не зурочили») засвідчують обрядові тексти, де поруч із вихваляннями існують і «сміхові зниження» образів. Це, на нашу думку, аж ніяк не зумовлено сатиричним моментом — глумленням стосовно певних вад. Висміювання — це своєрідне величання, мета якого «заворожити» щастя, шлюб, добробут.

Обрядовий сміх, який переосмислився в сатиричний, засвідчують традиційні анекдоти:

Оженився

— А що, вже оженився?

— Оженився.

— А що молоде взяв, путяще?

— Молоде! сорок літ ходило без запаски, а сорок у запасці.

— А надано що за нею?

— Надано. Дванадцять кобзарів та дванадцять послухаторів. — коли хоч, щоб усі були вкупі, то збірай по шляхах.

( Веселий оповідач... — С. 96)

* * *

Як прийшли свати по дівку, а батько каже до них: «То ще мала!» А дівка відзивається з печі: «Не мала, не мала, сама добра».

(Зап. І. Савак на Станіславщині [в кінці ХІХ ст.]. ІМФЕ, ф. 28-3, од. зб. 181, арк. 21)

[100] Фрейденберг О. М. «Эйрена» Аристофана... — С. 225.

[101] Пропп В. Я. Ритуальный смех в фольклоре (по поводу сказки о Несмеяне)… — С. 174.

[102] Там же. — С. 178.

[103] «Про царівну, котрої душа була в яйці в осокорі». (Зап. П. Чубинський в м. Бориспіль Полтавської губ. [в серед. XIX ст.] Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край... — С. 24-27).
«Про дівчину, що як кашляне, то золото пада, а як заплаче, то жемчуг сиплется». (Зап. П. Чубинський в с. Мліїв Черкаського пов. [в серед. XIX ст.]. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край... — С. 27-35).
Відзначимо, що в обох українських варіантах цього сюжетного типу мертва дівчина народжує сина від поцілунків царенка, і син з чоловіком звільняють її від чар та рятують від смерті.

[104] Прислів’я та приказки... — 1991... — С. 90