Українські народні казки

Фольклорний анекдот: специфіка побутування

У сучасній фольклористиці виразно позначені тенденції до інтенсивного розвитку. Численні теорії та гіпотези про механізми побутування усних текстів знаходять своє підтвердження в експериментальних дослідженнях [275]. Такий аналіз засвідчує величезне коло фольклористичних проблем, а не тільки лінгвістичних, психологічних, соціальних і філософських, які, зрештою, є традиційними. Розвиток фольклористики у бік занурення в її предметну сферу висвітлює внутрішню єдність фольклору і формує нове розуміння механізмів його побутування, а таким чином і започатковує нові методи фіксації усних творів.

Так склалося історично, що на фольклористику надзвичайний вплив мало літературознавство. Саме там і були сформовані питання методології (в т. ч. і уявлення про текст і його жанрові ознаки), які панували в фольклористиці до останнього часу. Та сьогодні вони зазнають нищівної критики, оскільки не відображають істинної природи усного тексту як такого. Обговорення методологічних питань доконче необхідне, адже певне розуміння ідеалів та методів дослідження далеко не самоочевидне, до того ж тільки в процесі експериментально-теоретичних побудов і може бути сформоване об‘єктивне розуміння природи та механізмів побутування усного тексту.

Щоб уникнути непорозумінь, коротко опишемо процеси, які визначають природу усного тексту, а також сформулюємо основні поняття, якими послуговуватимемося далі.

Головною ознакою побутування фольклорного анекдоту є усність. Ця риса значною мірою зумовлює поетику та функції жанру в комунікативному контексті. При розгляді особливостей побутування анекдоту і його жанрової специфіки усна природа текстів часто ігнорувалася, що призвело не тільки до викривленого розуміння комунікативної функції жанру, а й до невірного тлумачення своєрідної естетики жанру та його поетики. При цьому поза увагою фольклористів залишилися такі форми побутування анекдоту, які мають неповне вербальне втілення, що в свою чергу призвело до відсутності таких фіксацій. Про це мова детальніше піде далі, а тут зазначимо, традиційні твори, з одного боку, є нормативними в тому розумінні, що вони наслідують норми, усталені традицією, з іншого, — вони характеризуються імпровізаційністю, оскільки виконуються по пам’яті [276]. Проте, і на це не раз звертали увагу дослідники, «творець-виконавець, імпровізуючи, строго дотримується рамок традиції» [277].

Існує дві точки зору на імпровізацію в фольклорі. Одні вчені перебільшують імпровізаційний характер фольклорних творів, твердячи, що кожна комунікативна ситуація «створює» текст, а не відтворює. Інші дослідники розглядають імпровізацію в межах традиції [278]. Щоб розв‘язати питання про імпровізаційність і традиційність розроблено методику зіставлення різночасових записів від одних і тих самих та різних оповідачів [279]. «Ресурси пам’яті виявляються значнішими, ніж можна було сподіватися», — робить висновок М. Гацак, проаналізувавши різночасові записи творів від різних та одних і тих самих оповідачів та повторні фіксації творів від вчителя та учня [280].

Отже, усний анекдот, з одного боку, є імпровізаційним, а з іншого — традиційним [281].

Очевидно, що анекдот в різних комунікативних контекстах варіюється [282]. Проте варіативність змісту і форми не нівелює анекдот як одиницю комунікативного процесу, а навпаки формує ґрунт для його активного відтворення.

[275] Бріцина О., Головаха І. Прозовий фольклор села Плоске на Чернігівщині: Тексти та розвідки. — К.: І-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України, 2004. — 584 с.

[276] Див.: Астахова А. М. Импровизация в русском фольклоре // РФ. — 1966. — Т. 10. — С. 63-78.

[277] Богатырев П. Г. Традиция и импровизация // Вопросы теории народного искусства. — М.: Искусство, 1971. — С. 395.

[278] Див.: Чистов К. В. Традиция и вариативность // Сов. этнография. — 1983. — № 2. — С. 14-22; Чистов К. В. Народные традиции и фольклор: Очерки теории. — Л.: Наука, 1986. — 304 с. та ін.

[279] Гацак М. В. Устная эпическая традиция во времени. Историческое исследование поэтики. — М., 1989. — 256 с.

[280] Там само. — С. 241.

[281] Вживаючи термінологічне словосполучення традиційний анекдот, ми маємо на увазі різні за походженням анекдоти, що увійшли до усної традиції українського народу, стали широковідомими на загальнонаціональному ґрунті (про що свідчить наявність їхніх варіантних фіксацій, а також введення їхніх сюжетів до покажчиків).

[282] Чичеров В. И. Вопросы теории и истории народного творчества. — М.: Сов. писатель, 1959. — 312 с.; Потявин В. М. Об эстетической сущности вариативности в фольклоре // Вопросы истории и филологии. — Кемерово, 1964. — Вып. 8. — С. 310-323; Бондарева Н. А. О критериях фольклорности и художественности народного творчества: (Вариативность как специфический признак фольклорности) // Эстетические особенности фольклора). — Улан-Удэ, 1969. — С. 183-192.