Чарівні казки
Автор цієї книги — добре знаний в Україні фольклорист-казкар. У різний час випущені його фольклорні збірки «З невичерпної криниці: Казки Українських Карпат», «Казки Сколівщини», багатотомні «Казки Гуцульщини», «Казки Буковини» спричинили велике зацікавлення читачів. У дане ж видання ввійшли авторські казки. Спершись на глибинні народні основи, відштовхуючись від пережитого, автор вибудовує свій казковий світ, який вчить добру, мудрості.

Дорогий читачу!
Книга, яку ти тримаєш у руках, вийшла в світ після того, як її авторові виповнилося 80 років. Випадки творчого довголіття письменників відомі, але чи був у історії людства випадок написання 80-річним автором своєї першої книги?.. Ти, читачу, запитаєш: «А що ж цей чоловік робив досі? І якщо він не займався літературною творчістю протягом усього попереднього життя, то нащо йому було братися за це у такому поважному віці?»
Усе пояснюється дуже просто. Автор цієї книги Микола Антонович Зінчук — відомий український фольклорист-збирач, і основним об’єктом його занять є народна казка. Впродовж життя побував у багатьох населених пунктах різних областей України, сходив пішки тисячі кілометрів, здебільшого гірськими стежками, і записав з народних уст понад 3700 оповідок, щоб опісля упорядкувати з них 24 томи українських народних казок. Кілька з них уже вийшли друком.
Отож не буде перебільшенням, якщо скажемо, що Микола Зінчук живе в світі народної казки. Він сам інколи жартує, що в його уяві стираються межі між світом реальним і світом казки. Адже уява людська витворює казку, а казка заохочує і живить мрію. Вона впродовж тисячоліть прикрашувала повсякденне життя і була частиною його.
Можна твердо сказати, що авторські казки Миколи Зінчука проросли з казок народних. Але було б великою помилкою припустити, що вони якоюсь мірою народну казку копіюють. Ні, вони, як і будь-який художній твір, є насамперед самовираженням автора, який жваво відгукується на реалії недавнього й сьогочасного життя. У багатьох випадках проникливий юний (та й дорослий) читач зразу збагне, куди цілиться своїми стрілами автор.
У творах кожного письменника так чи інакше віддзеркалюється життєвий досвід автора. Це чітко проглядається і в казках Миколи Зінчука. По-перше, він півстоліття вчителював у школі, тому не дивно, що в нього багато казок на шкільну тематику. Інакше й бути не могло. По-друге, він викладав історію. Отож, історичні мотиви теж трапляються в пропонованій книзі. По-третє, у виданні Миколи Зінчука є казки з фольклорними й фольклористичними мотивами, інакше й бути не могло.
Але найголовніше — це те, що більшу частину свого життя автор жив за умов комуністичного тоталітарного режиму, сам, починаючи з дитинства, бачив жахіття «найдемократичнішої в світі» влади і в 1933 році мало не помер з голоду. Його казки — це протест проти брутального насильства і національного гніту.
А ще знайшла відображення в казках М. Зінчука любов до природи. Він змалку мріяв про те, щоб стати натуралістом, але в гостро заідеологізованому суспільстві вирішив зайнятися справами, ближчими до ідеології. Це сталося після того, як він близько познайомився з ще одним різновидом тоталітаризму, німецько-нацистським. Навесні 1945 року був визволений американцями в нацистському концтаборі Дахау, де перебував в ув’язненні, а вже в наступному, 1946-му, пішов вчитися на історичний факультет.
Основою казки, створеної уявою Миколи Зінчука, без сумніву, є його багатющий досвід збирача фольклору. Мандруючи від села до села, від містечка до містечка, — від одного хранителя народної мудрості до іншого, — наш казкар не просто механічно записував на папір чи на магнітофонну стрічку казкові сюжети. Він, натхненний глибинністю народної фантазії, творив і свій власний світ — світ, досить часто пов’язаний зі сьогоденням, з пережитим, і світ уявний з елементами не тільки казковості, а й фантастики, який так легко сприймається юним читачем. Але, як би там не було, головне опертя у творчості Микола Зінчук черпає з народних глибин. Тільки за останні десяток літ з-під його пера (чи то пак завдяки його збирацькій вдатності) з’явилося майже два десятки видань, які стали справжнім явищем у царині сучасної української фольклористики. «З невичерпної криниці: Казки Українських Карпат», «Чарівна скринька», «Дарунок веселки», «Казки та легенди Турківщини», «Казки та легенди Сколівщини», «Чарівна квітка: Казки з-над Дністра», «Дерево до неба: Казки та легенди на християнські теми», «Казки Буковини» (в 4-х томах), «Казки Покуття», «Казки Бойківщини», «Народні оповідання»... — цей перелік далеко не вичерпаний, та й, зрештою, він чи не щомісяця поповнюється новими книжками казкаря, які виходять у різних видавництвах країни. Воістину невичерпна сила таланту збирача народних перлин, і вочевидь ця сила має опертя саме на ту добру справу, якій присвятив своє життя Микола Зінчук. Хай же його залюбленість у народну мудрість і тобі, дорогий читачу, принесе радість від ознайомлення з творчістю небуденної людини.
Від автора

Комусь може здатися дивним, що для Високої Премії разом з цією книгою подається 40 томів зібраних і впорядкованих її автором українських народних казок. Адже такого з Високою Премією ще не бувало. Причини цього криються в історії українського народу.
В середньовіччі ми, українці, мали могутню державу з центром у Києві, яка тоді звалася Русь. Але історичні обставини склалися нещасливо для нас, і ми свою незалежність втратили. Впродовж багатьох століть українці були бездержавним народом. Наша земля була розірвана і належала частинами різним державам. Основна частина входила до складу Російської імперії, спочатку царської, а потім у двадцятому столітті, до імперії комуністичної, яка претендувала на те, щоб стати всесвітньою.
А країна наша багата своїми ресурсами і прекрасна. І наші поневолювачі робили все можливе й неможливе, щоб володіти нашою землею вічно. А для того треба було денаціоналізувати й асимілювати наш народ. Сотні разів видавалися офіційні державні заборони на використання української мови у державних установах, у шкільному навчанні та науковій літературі. У 1863 році так званим «валуєвським циркуляром» Російська імперія проголосила на весь світ: «Ніякої української мови не було, нема і не може бути». А в 1876 році було заборонено завозити в Україну книги, які друкувалися на українській мові в інших державах. Навіть слово «Україна» було вилучено з офіційного вжитку і замінене словом «Малоросія».
За умов таких драконівських заборон сукупний творчий геній українського народу знайшов своє вираження насамперед у фольклорі, який розвивався незалежно від волі правителів метрополії. І на ниві фольклору створені величезні скарби народної культури нашого народу. Тільки у фондах Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнології імені М. Т. Рильського Академії Наук України зберігається 200 тисяч українських народних пісень. А це ж далеко не все, що має в цьому жанрі український народ. Таке ж саме становище і з казками та всіма іншими фольклорними жанрами. За 35 років (1975-2010) безперервної парці мені, крім народних пісень та всіх інших фольклорних матеріалів, вдалося зібрати близько восьми тисяч одиниць казок, причому багато сюжетів мають свої аналогії у фольклорі багатьох інших народів Європи і всього світу. Наш, український фольклор є невід’ємною часткою світової народної культури.
А наша українська мова, про яку наші поневолювачі віками твердили, що це не мова, а тільки діалект російської або польської, мелодійна і прекрасна. У 1906 році, коли повіяв короткочасний вітер свободи, викликаний російською революцією 1905 року, спеціальна комісія російської Академії наук на чолі з видатним лінгвістом Алєксєєм Шахматовим дійшла офіційного висновку, що українська мова — це не діалект, а самобутня мова.
У 30-их роках ХІХ століття відбулися всесвітні конкурси мов у Парижі, а потім у Римі, і на обох цих конкурсах авторитетне міжнародне журі присудило українській мові третє місце серед мов усіх народів світу. Цей факт говорить сам за себе і не потребує особливих коментарів.
І ще на одну обставину хочу звернути увагу. Казка — це жанр політично нейтральний і покликаний збуджувати світлі емоції людей. Але коли я писав ці казки, жорстока історична правда про буття мого народу і невеселі обставини його сучасного життя спонукали мене, в ім’я святої правди, подавати й невеселі картини. Я просто не міг зображувати все тільки в світлих тонах і обминати похмурі картини життя. Я писав так, як підказувало мені моє сумління.

- Хрук і Рябий
- Свиняча позиція, або П’ять хлібів на рубля
- Вітер Забуття
- Друг Вовк
- Чорний ворон і Стая
- Рудик
- Необачний шпачок
- Зозуляста курочка
- Гризонько
- Зачарована лебідка
- Снігуронька і зайчики
- Хлопчик з горішка
- Собачий правитель
- Розумна шапка
- Чарівна скринька
- Дарунок веселки
- Дерево Щастя
- Чарівна сопілка
- Лариса і Білонька
- Брати-жайворонки
- Темні сили підземелля
- Пісні Старого Вітряка
- Пригоди хрестового короля
- Світ навиворіт
- Чарівне яйце
- Українська Білосніжка
- Мільйон
- Сучасна одіссея
- Сокотило
- Ляля
- Шимпанзюка
- Тумба-Юмба
- Бешкетний друг Яко
- Маленька Леся
- Леся, Яко і секретар Кабан
- Пахощі троянди
- Білочка
- Жайворонок
- Михайло Обіцяйло
- Позичайло
- Іван Корзан
- Дівчина в Окулярах
- Загублена голова
- Щаслива картоплинка
- Край Дармоїдів
