Єруслан Лазаревич 1
Українська билина
Далеко звідси, за океаном-морем, жив-був князь Кардаус 2. У нього було дванадцять богатирів. Старший з них звався Лазар Лазаревич 3. Богатирі охороняли державу.
У Лазаря Лазаревича народився син, і дали йому ім’я Єруслан. І ріс він не по днях, а по годинах. Коли йому виповнилося три роки, то був він такий сильний, що діти боялися з ним гратися, бо як за що вхопить, то так і вирве. Вхопить за руку — руку вирве, вхопить за голову — голову відірве.
Побачили це богатирі і пішли скаржитися до князя Кардауса:
— Або нас відправляй, або Лазаря, бо його син Єруслан калічить наших дітей.
Сказали це Лазарю. Він сів і задумався. А Єруслан побачив це й питає: «Чого ти так зажурився? Лазар каже:
«Синку, у людей діти з ранніх літ на утішеніє,
А на старість на прокормленіє, А ти мені велику скорботу приносиш».
— Чого?
— Бо ти ж калічиш чужих дітей. Государ сказав, щоб ти йому на очі не попадався, і я не знаю, як мені тепер бути.
А син йому говорить:
«Батьку, це не біда.
Я давно хотів світ повидать
І себе показать.
Біда в тім, що для мене
В тебе коня немає».
Лазар Лазаревич
— У нас стільки табунів. То невже не виберемо коня?
— Ні, не виберемо. Як я кладу на котрого руку, то він гнеться 4.
Тоді Лазар Лазаревич каже:
«Слухай, Єруслан,
Є в мене на сході табун,
Пасе його Івашка,
Біла рубашка,
Сорочинська шапка 5.
У тім табуні є кінь,
Я думаю, що він тобі підійде».
Збирається Єруслан у путь,
Бере з собою сідельце турецьке,
Вуздечку ремінну, нагайку тасьмову
І повстину пояркову.
Мати плаче, не пускає,
Цілує його і ридає.
Іде він день, їде ніч.
Котре небо мочило,
Те його й сушило.
Це ще не казка.
Це приказка.
Казка буде після обіду,
Коли поїмо м’якого хліба,
Та ще поїмо пирога,
Та потягнем бичка за рога 6.
Зайшов Єруслан у лісові пущі, перейшов їх і вийшов на велику дорогу. А дорога збита кінськими копитами. Став він і прислухається. Коли чує гул. Показався табун коней. І їде той самий пастух Івашка — на білому коні.
— Здрастуй, Єруслан Лазаревич! — каже Івашка. — Яким вітром тебе занесло?
«Не силою вітру мене занесло. І не з примусу, а по охоті, Щоб людей повидать І себе показать.
Але скажи: звідки ти мене знаєш?»
— А я три роки тому давав твоєму батькові звіт про табуни і бачив, як ти в колисці гойдався. От я тебе і впізнав.
— У мене великий клопіт: я не можу коня собі знайти. Батько говорив, що в тебе є такий кінь.
«Так, є в мене кінь —
Усім коням кінь.
Але як же ти його спіймаєш?
Чистого вітра в полі не спіймаєш,
Так і його не візьмеш у руки».
Ідуть вони обидва за табуном, а табун поспішає на водопій. Підійшли до озера, а Єруслан Лазаревич
— Ось він, це справді всім коням кінь. Як форкне, листя з дерев падає. Але як його спіймати?
Кінь увійшов у воду по черево і п’є. А Єруслан підійшов ззаду І вдарив його під вухо. Кінь на коліна,
А Єруслан попону пояркову на нього, Турецьке сідельце зверху,
Вуздечку ремінну на морду — І сів на нього. Та й говорить: «Івашка, він уже мій. А тепер скажи, як його звать».
— Я звав його Кінь Вихор, а ти називай, як хочеш.
— Мені не подобається ім’я Вихор, я хочу звати його О лон Віщий.
Попрощався Єруслан Лазаревич з Івашкою і поїхав. А мета в нього була така: знайти найсильнішого в світі богатиря і перемогти його 7. І взять собі за жінку найкращу дівчину 8. Чув він, що десь далеко є Іван, руський богатир 9. А найбільша красуня — дочка царя Вахрамея 10.
Дуже довго їхав Єруслан Лазаревич і побачив поле битви. Кругом лежать побиті люди й коні 11. З купи мерців піднявся один поранений.
— Чия це рать і хто її побив? — питає Єруслан.
— Це рать царя Вахрамея Змійовида, а побив її Іван, руський богатир, за те, що не хотів Вахрамей віддати за нього свою дочку, прекрасну Роксану, кращої за яку на світі нема.
— А де ж можна знайти того Івана, руського богатиря? — спитав Єруслан Лазаревич.
— А ти обійди ратне поле і побачиш його коня слід.
— Та тут же їх багато, тих слідів.
— А його коня слід не такий, як усі 12.
І справді. Обійшов Єруслан ратне поле і знайшов слід копит дуже великого коня. Поїхав по тому сліду. їхав чи день чи півтора та й попав знову на таку саму рать побиту.
— Є тут хтось живий?! — крикнув Єруслан.
І знову із купи мерців піднявся один поранений воїн.
— Чого тобі треба? — спитав поранений.
— Чиє це військо і хто його побив?
— Це військо царя Вахрамея Змійовида. А побив його Іван, руський богатир. І за те побив, що не хотів цар віддати за нього свою дочку Роксану, за яку прекраснішої на світі нема.
— А де мені можна знайти того Івана, руського богатиря?
— А ти обійди ратне поле і побачиш його коня слід.
— Та тут же їх багато, тих слідів.
— А його коня слід не такий, як усі.
Об’їхав Єруслан Лазаревич поле битви, напав на той кінський слід і поїхав по ньому. їхав він, їхав і бачить білий намет, а коло намету кінь їсть білояру пшеницю, висипану на біле як сніг полотно. Єруслан Лазаревич пустив і свого О лона Віщого їсти пшеницю. А той кінь налякався, відійшов набік і щипає травку-муравку. Заходить Єруслан Лазаревич до намету, а там богатир спить богатирським сном. Ліг Єруслан Лазаревич коло того богатиря і заснув.
Пробудився Іван, руський богатир, і бачить: спить коло нього озброєний молодий юнак. Вийшов, дивиться — його кінь щипає травку-муравку, а чужий їсть пшеницю. Розсердився Іван, руський богатир, і подумав: «Порубаю я його на дрібні шматочки». Але обдумався: «Яка мені честь буде — сонного зарубати 13. Бо ж сонний все одно що мертвий. Розбуджу його, розпитаю, а тоді голову зітну».
— Ей ти, зухвальцю, вставай! Як ти смів мого коня прогнать, а свого нагодувать?! І розлігся спати, як у себе вдома!
А Єруслан Лазаревич підвівся і каже:
— Слухай, Іван, руський богатир, я хочу пить. Дай мені води.
Скипів Іван, руський богатир:
— Я князь у князях 14 і богатир у богатирях і не збираюся служити ніякому бобилю або козаку безрідному 15.
— А я не бобиль і не козак безрідний. Я роду чесного й походження хорошого. Я — син славного і могутнього богатиря Лазаря Лазаревича, а звуть мене Єрусланом. Якщо ти не даси пити, то рознесу по всіх царствах і державах погану славу про те, що ти забув святе правило гостинності: голодного нагодувати, спраглого напоїти, подорожнього в дім прийняти. А що ти князь у князях і богатир у богатирях, то ще бабка ворожила та надвоє положила.
Думає Іван, руський богатир: «Що це за зухвалець і звідки він узявся?» Однак бере свій золотий келих, набирає води і подає незваному гостю.
— Отепер я попив, — сказав Єруслан. — А як ти хочеш знать, хто з нас князь у князях і богатир у богатирях, то давай поміряємось силою.
— Давай!
— На чім будемо битися: на мечах чи на списах?
— Давай на мечах, — каже Іван, руський богатир.
То не гора з горою сходяться, То не сокіл з соколом злітаються. То два богатирі б’ються. Як з’їхалися вони, Як ударилися мечами, Єруслана Лазаревича меч тільки трошки погнувся, А Івана, руського богатиря, На три частки розлетівся.
— Ого, брат, ти здорово б’єшся. Давай ще на списах! — крикнув Іван, руський богатир.
Як роз’їхалися вони,
Як понеслися один на одного,
Як ударили.
В Єруслана Лазаревича
Тільки трошки спис загнувся.
А в Івана, руського богатиря,
На три частки розлетівся.
І впав Іван, руський богатир, на землю,
Як вівсяний сніп.
Олон Віщий скочив йому на груди І притиснув до сирої землі. Єруслан Лазаревич направив йому списа гострим кінцем у груди і каже:
— Ну, Іван, руський богатир, життя чи смерті хочеш?
— Давай, брат, мені життя. Будеш моїм старшим братом не по роках, а по силі.
Допоміг йому Єруслан встати. Зайшли вони разом у намет, поїли-попили, поговорили. Єруслан Лазаревич питає:
— Слухай, Іван, руський богатир, я їхав сюди і бачив два побоїща. Що то за війська побиті?
— То два війська царя Вахрамея. Я хотів узяти за жінку його дочку, красуню Роксану, й він не хоче віддать. Я побив його війська, а завтра поб’ю третє і його самого вб’ю, а дочку його візьму.
Єруслан Лазаревич і каже:
— Нащо так робить? Давай миром поведемо діло, почнемо переговори. А не захоче Вахрамей оддать дочку, то будемо воювать.
Погодився Іван, руський богатир.
Ідуть вони, дивляться — назустріч їм військо йде. Викинули вони прапор на перемир’я. Цар спинив військо, повели переговори. І погодився цар віддати дочку за Івана, руського богатиря. Поїхали вони в царство Вахрамея, гуляли весілля тиждень чи два. І хоче Єруслан знати, де є ще сильніший богатир і ще, май, краща дівчина. Питає він прекрасну Роксану:
«Скажи, Роксано,
Чи є на світі краща за тебе?» —
«Хіба я гарна? У царя Будігора
Є три дочки: Теодора,
Леодора і Продора 16.
Сама, май, красива Продора.
Але й найстарша, май, красива за мене».
— Але чи не чула ти, хто з богатирів сильніший за Івана, руського богатиря?
— Чула я, що є богатир Івашка 17. Він такий сильний, що навіть птахи бояться перелітати через його володіння. Але хто з вас, май, сильний, не можу сказать, бо ви ще не билися.
І поїхав Єруслан. їде він і думає: «Куди ж перше їхати? Чи шукати сили непомірної, чи краси неописаної?»
А назустріч їде дідусь. Знімає шапку, вклоняється і спиняє його. Став Єруслан Лазаревич і питає:
— Що таке?
— Єруслан Лазаревич, біда, напали на нас татари, розбили князя Кардауса, а столицю взяли в облогу 18. Я шукаю тебе, щоб ти прийшов і допоміг розбити ворога.
Як почув це Єруслан, спалахнула в ньому кров богатирська. Забув і про богатиря сили непомірної, і про дівчину краси неописанної. Поспішив він до рідної землі.
Сумне видовище постало перед його очима: всюди трупи людські і кінські. Татари підвели під столицю стінобитні машини і хочуть брати її штурмом. Єруслан Лазаревич затрубив у ріжок і викликає ворога на битву.
Всі татари скочили на коней і напали на нього. Але за дві години всі нападники без голів були, а головного хана Ахмед-Булата Єруслан у полон узяв.
А в столиці вже дізналися, що якийсь юнак побив усіх татар і визволив столицю. Князь Кардаус і дванадцять богатирів виходять із хлібом-сіллю. Єруслан Лазаревич під’їхав, зійшов із коня, впав на коліна і сказав:
— Государ, прости великодушно, що я, вигнаний із твоєї держави, насмілився повернутися.
А князь каже:
— Не прощення ти заслуговуєш у мене. Казна моя для тебе відкрита, бери, скільки хочеш. Одне місце тобі коло мене, а друге — яке сам вибереш 19.
Вийшли батько й мати, цілують його, радіють, грає музика. Почали його батьки просити, щоб він уже нікуди не їхав, та Єруслан каже:
— Душа моя рветься в дорогу, хочу світ повидать і себе показать.
І поїхав він знову.
Чи довго, чи недовго їхав,
Скоро казка говориться,
Та нескоро діло робиться.
Котре небо його мочило,
Те його й сушило 20
Іде він та й думає: «Куди мені перше їхати: чи до богатиря, чи до дівчат?» І вирішив їхати перше до тих красивих дівчат. Заїхав у ту державу 21, почав розпитувати, де дівчата, а йому сказали, що на такому-то горбі розкинуто три намети: в першому — старша, в другому — середня, а в третьому — найменша сестра. Під’їхав він туди, познайомився з ними всіма. Бачить, що найменша сама, май, красива. Але цікаво йому знати, чи нема ще, май, кращої. І питає він її:
— Скажи, Продоро, чи нема на світі кращої за тебе?
— Хіба я красива? — каже Продора. — У царя Далмата є дочка Настасія 22, то в неї й служниці кращі за мене.
— А чи не чула ти, щоб був богатир сильніший за мене?
— Знаю. У Перськім царстві Івашка такий сильний, що через те царство ні звір не проходить, ні птах не пролітає.
Через два-три дні збирається він у похід і каже:
— Я поїду воювати з Івашкою. їде від довго чи скоро. Скоро казка кажеться, а нескоро діло робиться. Іде він та й думає: «Знайду я красу неописанну, то, може, й женитися прийдеться, а благословення у батька й матері я не просив. Треба вернутись і взять благословення».
Задумав — зробив. Повернув свого Олона Віщого і через два дні був уже в рідному краї. Жахливе видовище постало перед ним. Через три чи штири місяці після його від’їзду татари напали знов, розбили військо князя Кардауса, його сім’ю і дванадцять богатирів узяли в полон, посадили в темницю і викололи їм очі 23.
Поїхав Єруслан до тюрми. Була якраз обідня перерва 24. Дав він вартовим грошей і попросив: «Дозвольте мені дати милостиню тим, що в тюрмі сидять». Варта пропустила його.
— Здрастуйте, князь Кардаус зі своїми богатирями. І ви, найдорожчі батьки!
А князь говорить:
— Голос твій чую, і він мені здається знайомий. Але по причині сліпоти не знаю, хто ти.
А мама й тато пізнали сина та й у плач.
— Якби ти був з нами, цього б не сталося. Ми ж тебе просили, щоб ти не йшов.
— Я зітну голову Ахмет-Булату за те, що він дав клятву і порушив її, — сказав Єруслан.
Батько каже:
— Що з того, що його покараєш? Але ж ми світу не видимо?
Питає Єруслан князя Кардауса. чи не чув він, де є жива вода.
— Чув я, що в індійського царя, який зветься Вогняний Щит — полум’яний Спис 25, є таке джерело. Але чи зумієш ти туди дійти? Це дуже нелегко.
— Будь вона на краю світу — я дійду туди і дістану.
Вийшов він і сів на коня. А тут уже дізналися, що хтось заходив. Татари — на коней — та й за ним. А він обернувся та й питає:
— За ким женетеся, молодці?
— За Єрусланом Лазаревичем.
— Я — Єруслан Лазаревич. Вам не догнати мене, як буйного вітру.
Та вдарив нагайкою Олона Віщого і зник. їхав він довго чи скоро. Скоро казка кажеться, Та нескоро діло робиться. Виїхав він на широке поле, А там велика рать побита. Бачить — серед поля Лежить щось таке велике, Як стіг сіна, і хропе. Кінь злякався і впав на коліна.
Єруслан взяв коня за повід, Підвів ближче, а той стіг питає: «Хто ти і чого тобі треба?» А то не стіг сіна був, А голова непомірно велика 26. Подивився Єруслан на ту голову і сказав:
— Я — син славного і могутнього богатиря Лазаря Лазаревича. Звати мене Єруслан Лазаревич. Я їду в Індійське царство шукати живої води, бо мої батьки не мають очей — злочинна рука їх виколола. А ти хто будеш?
— Мене звать Росланій 27. Друже, тобі не дістати тої води. Той цар дуже злий, він тобі води не дасть. Через нього я страждаю тут.
Бачиш, яка моя голова?
А нижче лежить моє тіло.
Нога три сажня, а рука — два.
У того царя був меч-кладенець 28.
І він мені відрубав тим мечем голову.
А його самого ніякий меч не бере,
Лиш той, яким відрубана моя голова.
Він лежить у мене під головою.
У одної матері неоднакові діти.
Я он який вигнався,
А брат мій малий, як нігтик, але сильний.
Коли той цар відрубав мені голову, Брат підскочив, вихопив меч з його рук, Кинув під мою голову і сказав: «Пропадає мій брат, то хай пропадає І меч, від якого він загинув». Я бачу, твоя рука достойна цього меча.
Візьми його.
А як дістанеш живої води,
Не забудь і мене, нещасного.
Але знай одне:
Як удариш цим мечем царя,
То другий раз не бий.
Бо він зцілиться.
Стане в десять разів сильніший
І вб’є тебе».
Узяв Єруслан меч, попрощався з Росланієм, сів на коня і поїхав, їхав він скоро чи довго. Скоро казка кажеться, Та нескоро діло робиться. Іде він день, їде ніч. Котре небо його мочило, Те його й сушило. Це ще не казка,
Це приказка.
Казка буде після обіду.
Коли поїмо м’якого хліба
Та ще поїмо пирога,
То потягнем бичка за рога 29.
Показалося й Індійське царство. Цар Вогняний Щит побачив його й палить, пече вогнем. Єруслан виставив білий прапор: «Я їду не воювать, а вести переговори». Перестав цар пекти, а лише трохи гріє. Під’їжджає він зі своїм військом до Єруслана. Єруслан
— Здрастуй государ, індійський цар. Я не воювать прийшов, а просить тебе, щоб ти мені дав живої води.
Цар вислухав та й каже:
— У мене є жива вода. Але в мене такий звичай, що перше треба воювати зі мною. Побідиш — усе візьмеш, а не побідиш — голову зніму і кінці в воду.
— Я б не хотів воювати, але як ти, царю, наполягаєш, то будемо воювати. На чім будемо воювати? — питає Єруслан.
— На мечах.
Роз’їхалися вони і почали зближатися. І як дав Єруслан з лівого плеча, То так і розрубав царя надвоє. А воїни індійського царя кричать: «Так йому й треба! Дай йому ще разок!» 30
А Єруслан каже:
«Я не такий богатир, щоб з мертвими воювати».
Стали вони з ним битися, а він їх, як курей, перебив.
Під’їжджає Єруслан до города, а весь город зляканий — убили царя. Спитав він, де джерело живої води. Йому показали. Набрав він води у золотий кубок, закрив його і поїхав.
Приїхав Єруслан до Росланія, притягнув тіло до голови, покропив живою водою — і все зрослося. Став Росланій на ноги. Погостювалися вони, і Росланій сказав:
— Ти мій старший брат. Не по росту, а по силі й хоробрості.
Сів Єруслан на коня і поїхав. Чи довго, чи скоро їхав, під’їжджає до тої тюрми. Дав грошей вартовому, зайшов усередину і каже:
— Здрастуйте, князь Кардаус з усіма богатирями і мої батьки. Я приніс вам живу воду.
Усі дуже зраділи, а він каже:
— Радійте, та не дуже. Ви іще в полоні.
Підійшов він до батька, до матері, покропив їх живою водою, і вони уздріли. Тоді підійшов до князя і богатирів і всіх покропив, і всі стали ви діти. А Єруслан каже: «Сидіть тут, а я піду з ворогом розправлюся».
Вийшов він, сів на коня, затрубив у свій золотий ріжок. Татарва схопилася, посідала на коней, кинулася в бій.
А він як махне мечем-кладенцем,
Направо — п’ять голів злітають.
Махне наліво — десять голів злітають.
Не минуло й півгодини, а вже вся татарва без голів була. Самого хана Ахмет-Булата в полон узяв і голову йому стяв. А тоді вивів батька, матір, князя і дванадцять богатирів надвір і відправилися вони додому.
Прийшли вони в свій город, пожив там Єруслан Лазаревич чи то місяць, чи то два — не сидиться йому. Каже:
— Отець і мати, як собі хочете, а душа моя рветься на простір. Хочу женитися. Прошу у вас благословення.
Благословили вони сина, сів він на коня і поїхав.
Їде Єруслан і думає: «Чи шукати силу непомірну, чи красу неописанну? Як я перше женюся, то мені ще треба буде йти шукати того Івашку. Може, він мене уб’є. То нащо моїй жінці лишатися вдовою? Поїду шукати Івашку». І поїхав він до Перського царства.
Під’їхав Єруслан Лазаревич до границі. Де ж Івашка? А-а-а, он він стоїть на горі, обперся об спис і дрімає. Єруслан під’їхав тихенько і вдарив його нагайкою по голові. Страшно розсердився Івашка.
— Чого тобі треба? Я богатир з богатирів, а ти хто?
— Хто богатир з богатирів, то ми ще побачимо. Хороші сторожі можуть і лежачи виспатися, а не так, як ти, стоячи дрімаєш.
Роз’їхалися вони,
І як ударив Єруслан списом,
То так Івашка й повалився на землю,
Як вівсяний сніп.
Кінь Олон Віщий наступив йому на груди,
А Єруслан приставив списа і сказав:
«Життя хочеш чи смерті?» —
«Даруй, брате, життя».
Єруслан спитав Івашку:
«А нема, май, сильнішого від тебе?» —
«Ні, не чув я такого, нема».
І розійшлися вони.
Відправився Єруслан у державу, де жила прекрасна Настасія. А в тому царстві виходив із моря Змій. Щодня виходив, брав у столичнім городі одного чоловіка і поїдав його 31. Цар оголосив: хто переможе Змія, тому дасть півцарства, як він буде жонатий; а як нежонатий, то віддасть за нього свою дочку Настасію.
Єруслан під’їхав і вчув це. І не йде вже до царя, а розпитав людей, де те місце, з якого виходить Змій, поїхав туди, сів і жде.
О дванадцятій годині море заклекотіло і показалося морське чудовисько з трьома головами. І кожна голова така, як великий мідний котел. Чудовисько зразу кинулося на Єруслана, хап за ногу й потягнуло у воду. Бачить Єруслан, що ноги його вже у воді, та як махне мечем, то так дві голови й злетіли. Змій каже:
— Досить, не рубай більше, лиши мені цю голову. Я тобі дорого заплачу за неї. У мене на дні морському є самоцвітний камінь, якому ціни нема 32.
— Ну, йди. Тільки знай, що як обманеш, то порубаю тебе на дрібні шматочки.
— Ні, не обману.
І пішов Змій. А через якийсь час море зачало шуміти, клекотіти і знову з’явився той Змій і подає самоцвітний камінь. Єруслан камінь узяв, а другою рукою Змію голову зрубав, бо міг Змій ще багато біди людям наробити.
А в городі швидко дізналися про це. Зібрався народ, цар із царицею і музикою полковою 33, щоб з хлібом-сіллю стрічати переможця. Єруслан став перед ними й каже:
— Мене звати Єруслан. Я син могутнього богатиря Лазаря Лазаревича з князівства Кардауса. Я почув, що тут Змій забирає людей, і вирішив визволити вас із біди.
Цар каже:
— Я видав наказ: хто побідить Змія, тому даю півцарства, якщо він жонатий, а як нежонатий, то даю за нього свою дочку, і стане він після мене царем.
І зробили велике весілля.
Прожили молоді після весілля три-чотири місяці, а Єруслану не сидиться. Надумав він поїхати до своїх батьків. Дав жінці самоцвітний камінь і сказав:
— Як народиш сина, то вклади цей камінь у медальйон і почепи йому на груди, а як дочку, то вклади у перстень і хай носить на пальці.
Та й поїхав Єруслан.
Іде він, їде і приїжджає до красивого парку 34. Бродить Єруслан по тому парку, а назустріч — красуня. Він за нею, і зайшли вони в дім. Йому здалося, що вона в сто раз краща за його жінку.
А то була русалка. І він залишився із тою русалкою жити. Одного разу заходить вона в хату та й каже:
— Якийсь волоцюга ходить по клумбах і всі квіти потолочив. Піди розправся з ним.
Прибіг Єруслан, вихопив меча, ударив хлопця тупим боком, і той упав. Єруслан приставив меч до його грудей, аж тут у очі впав самоцвітний камінь 35.
— Хто ти такий? — питає Єруслан.
— Єруслан.
— А батько твій хто?
— У мене немає батька. Мама сказала, що батька теж звали Єрусланом, але він десь поїхав.
Єруслан питає:
— А що мати робить?
— Сидить та плаче.
Узяв Єруслан хлопця, посадив на коня і поїхав.
Приїхали вони додому, Єруслан попросив у жінки вибачення і дав слово, що більше не поїде нікуди.
І настав такий час, що Єруслан послав сина до своїх батьків, а до його діда й бабки. Підібрав собі Єруслан Єрусланович коня, сів і поїхав. Іде він, стільки їде, аж тут звідки не візьмись маленький, худенький дідок 36. Як мощі. І з пражинкою 37 в руках. Молодий Єруслан їде, а той пражинкою помежи дуби перегороджує йому дорогу. Єруслан хотів об’їхати його, а той перебігає і знов перегороджує. Єруслан довго не думає, вихопив меч і того дідка мечем. Лиш ударив, і вийшла з нього самого вся сила. Впав з коня і став як мале дитя. Дідок підходить до нього й каже:
— Маєш щастя, що ти син славного богатиря Єруслана Лазаревича, а то б я тебе на дрібні шматочки порубав. Щоб ти більше на слабких і беззахисних не нападав, бо буває, що й вони сильно мстяться.
Підняв дідок Єруслана і каже.
— Сідай на коня і їдь.
Той подякував дідкові, сів і поїхав, їхав він, стільки їхав, допитався до того царства, допитався до Лазаря Лазаревича.
Сказав, що він онук, і подав листи від батьків 38. Дід і баба були дуже раді. Погостював він у них, узяв для батьків листи, подарунки.
Привіз він додому листи й подарунки й розказав про того діда. Єруслан Лазаревич каже:
— Дуже вдячний я тому дідові, що навчив тебе святого правила — на слабких і беззахисних не нападати.
І на цім казка скінчилася.