Українські народні казки

Іван — мужичий син 1

Українська билина

Жив осудар з осударинею, у них замолоду не було дітей, а при старості родився один син. Вони дуже возрадувались. Був той син дуже красивий; ну, вони його на білий світ не показували, щоб ніхто з його краси не міг списать 2. Сидів він там до вісімнадцяти літ, почав він переказувать батькові, щоб випустив його на білий світ подивиться. Випустили його, батько побачив, що син змисленний 3, стали його жениться припрошувати, а він йому й говорить:

— Ех, татку, дарма що я в темниці сидів, а проте я не оженюся, поки не дістанеш мені такого коня, що жар їсть, полум’я п’є, на дванадцять верстов земля гуде, як біжить, — листя на дубах осипається. Як достанете, то я на ньому до вінця поїду; а як не достанете, то я довіку женитися не буду.

Осудар зізвав своїх богатирів 4, почав розпитувать:

— Може, братці, хто знає або чув, де такий кінь, що жар їсть, полум’я п’є, а як біжить, то на дванадцять верстов земля гуде і листя на дубах осипається?

Усі кажуть, що ніхто й не видав, і не чував нічого такого, а дістать не можуть.

Осудар розіслав по всій землі газети 5 :

— Може, хто чув або сам достане, то нехай до мене приходить.

Попав один газет у якусь волость 6, прочитали. Мужик приходить додому й хвалиться жінці: от який у нашу волость газет прийшов! Якби такий молодець найшовся, то велено йому до осударя приїжджать. А хлопець у нього сидить на печі, та такий сопливий та поганий, та говорить:

— А я знаю, де такий кінь є. А батько каже:

— Сиди там, коли сидиш. Ти вийдеш за ворота, та й то тебе діти б’ють, а то ще про такого коня балакаєш.

Хлопець убрався та й говорить:

— Ходім, тату, надвір. Вийшли. Він одного дуба рукою як схватить — нагнув аж до землі, потім пустив 7. А батько стоїть, очі витріщив — дивиться на нього, аж злякався сам.

— Ну, тепер, — говорить, — синку, повірю.

Пішли у волость, хлопця зоставив на дворі, а сам пішов у хату і каже:

— Дозвольте, панове товариство, мені зі своїм словом утовпиться.

— Можеш, говори.

— Є в мене син, що може дістать того коня.

А дурні й закричали:

— У холодну взять сякого-такого з його хлопцем! Куди його хлопець годен! Як він вийде за ворота, то б’ють усі!

Сиділи, сиділи вони, ну, товариство й говорить:,

— Здається, що нам нічого не буде, коли він збреше.

Випустили, а самі до осударя вдарили телеграму. Осудар прочитав телеграму, дуже тому зрадів, сказав послать слуг своїх і карету за тим хлопчиком.

Узяли отця-матір і того хлопця до осударя. Як приїхали, осудар підзива хлопчика до себе:

— Можеш достать того коня?

— Можу, ваша імператорська величносте.

— Що ж тобі, хлопче, треба?

— Треба мені коня хорошого та палку добру 8.

Написав записку до свого табунника.

— Ступай, у полі є табунник Сорочинськая

Шапка 9, даси йому записку, а він тобі дасть коня.

Той пішов, показав табуннику записку. Той прочитав.

— Підожди, — каже, — пожену напувать коней, а як ітимуть, то якого схочеш, то такого й вибереш.

Став той вибирать. За якого не візьметься за хвіст, то хвіст у руках останеться; візьметься за гриву — гриви не стане! Зняв дванадцять шкур, а коня не добрав собі. Йде додому, дивиться — хата обідрана, там бідна старенька жила. Накрив він шкурами її хату, щоб вода не протікала 10. Вона йому подякувала, а він і пішов собі.

Виходить осудар і дивується, що той коня собі не добрав.

— Іди, Іване — мужичий сину, на конюшні, вибирай собі коня, може, там є тобі кінь.

Той пішов: на которого руку положить, так кінь з усіх чотирьох ніг і впаде.

— Лягай спать, — каже осудар, — може, Господь уві сні якого коня нам навістить.

Поснули, а хлопець як вийшов уночі, як свиснув своїм богатирським посвистом 11.

Прибіга кінь.

— Чого, хазяїне мій милий-любий, так живо хочеш?

— Не я тебе хочу, то моя служба тебе хоче.

— Ех, пане, це не служба, а службочка — служба попереду.

Став той заводить коня у царські конюшні, поламав усі двері й конюшні порозвалював. Прив’язав, дав білоярої пшениці, а сам пішов спать.

Осудар устав рано й посилає його збудить: чи не бачив уві сні якого коня.

Той говорить:

— Є в мене, вже єсть кінь — на конюшні стоїть.

Вийшли, подивились, а осудар аж злякався, який великий кінь.

— Ну, тепер зробіть мені палку, привезіть з лісу на двох парах волів і окрасіть.

Привезли. Він підкинув угору — сам ліг на півтора діб спать. Прокинувся — палка летить. Він підставив мізинний палець — вона в друзки розсипалась.

— Привезіть, — каже, — мені на чотирьох парах волів, бо ця негожа.

Вони зрубали дуба такого, як залізний, привезли на чотирьох парах волів. Він підкинув угору, сам ліг на троє діб спать 12. Прокинувся, чує — палка гуде його. Він підставив середній палець — палка вдарилась і на півтора аршина в землю вбилась.

— Ну, це, — каже, — добра буде. Одівся, взяв хліба і грошей. Осудар і, каже:

— їдь, як дістанеш, то я тебе не омину нагородою, чого ти побажаєш, а як не дістанеш, то голову тобі одрубаю.

Той поїхав, а осудар і дума: «Скільки в мене богатирів є 13, а я його одного послав, треба чоловіка два йому в поміч дать». Вибрав двох богатирів, дали їм по такій же палці, як і в того.

— Наганяйте, — каже.

Іван — мужичий син чує — земля двигтить.

— Це або Змій летить, або якісь богатирі їдуть.

Доїжджають, поздоровкались, а він і пита:

— Хто ви такі?

— Це нас послав осудар тобі в поміч.

— Як же нам бути? Треба комусь із нас бути старшому 14, бо так ніякого порядку не буде, а треба, щоб один одному підлягав.

— Ну, то ми будем братами 15. А один і говорить:

— Як же ми взнаєм, котрий буде з нас за старшого?

Іван — мужичий син і каже:

— Давайте по дорозі палки кидать — чия далі впаде, той і старший.

Кинув один палку по путі уперед.

Їдуть день. їдуть другий — палки нема. На третій день бачать — палка.

Кинув другий. Ідуть день, їдуть три — палки нема. Найшли аж через тиждень.

Кинув Іван — мужичий син. Ідуть один тиждень — нема палки, другий, третій — нема палки.

— Це десь вашу палку мимо проминули.

— Не може бути, мабуть, моя палка десь у гостях.

Пройшли ще тиждень, бачать — стоїть триповерховий дім 16, мідна огорожа, мідний міст. Дивляться: його палка через паркан перевалилася і ріг дому відбила.

Там, наверху, жили кацапи 17, вони думали, що землетрус, і порозбігалися. А внизу жили змії, тільки їх удома не було — воювалися на своїх островах.

Говорить Іван — мужичий син до одного:

— Як ти менший брат, то підеш на міст, а ти, середульший, ляжеш коло коней, а я, як старший, ляжу в кімнатах.

І наказав найменшому:

— Гляди ж, брате, не спи, а стережи!

Той брат ходив-ходив, а як був з дороги — ліг і заснув на мосту. А Іван — мужичий син прокинувся, бачить — дванадцять годин 18, пора йти. Вбрався і пішов на міст, бачить — той спить, слухає — земля двигтить. Змій летить і говорить комусь:

— Стій, не чмихай! Проти нашої сили нема. Єсть тільки Іван — мужичий син, тільки сюди його і ворон костей не занесе, бо він іще малий 19.

— Ворон костей не занесе, а добрий молодець сам зайде, — каже Іван — мужичий син.

— Чи биться, чи мириться прийшов?

— Не мириться, а биться я прийшов.

— Ну, — говорить Змій, — дуй!

— Ні, — говорить, — дуй ти, ти на всьому царстві старший.

Змій як подув, то той тільки ледь з місця здвигнувся. А той як запалив, то заразом шість голів зніс.

Посік його, спалив кості і на вітер попіл пустив та й пішов додому. На ранок і пита меншого брата:

— А що, стеріг вірно?

— Так стеріг, що мимо й птиця не пролітала, — говорить.

А на другий день уночі послав середульшого стерегти, а меншого — на конюшню.

І той заснув. Подивився Іван — мужичий син на годинника — час іти. Пішов і став під мостом. Чує — земля гуде!

— Стій, — говорить Змій до коня, — псине м’ясо, проти нашої сили нема другої у цілому царстві. Єсть тільки Іван — мужичий син, ну, він сюди не зайде, і ворон костей не занесе.

— Брешеш, нечиста сило, добрий молодець і сам зайде.

— За чим зайшов — биться чи мириться?

— Не за тим добрий молодець зайшов, щоб мириться, а все, щоб битися.

— Ну, бий ти!

— Ні, бий ти, нечиста сило, ти на всім світі старший!

Той Змій дев’ятиголовий як подув — так по кісточки того й увігнав. Той того Змія як ударив, заразом сім голів одрубав. Другий раз замахнув — і послідні дві зрубав. Посік його тіло, спалив кістки і попіл за вітром пустив. Пішов Іван — мужичий син у свій дім. На ранок спитав у того:

— А що, брате, стеріг?

— Так стеріг, що й миша мимо не пролізла.

На третю ніч зібрав братів, повісив пальчатку 20 на стіні і сказав:

— Піду я сам, братці, а ви глядіть на мою пальчатку: як буде піт, то гуляйте; а як буде кров капать, так пускайте коня.

Став під мостом, нема й дванадцяти годин, чує — земля на дванадцять верстов гуде, листя на дубах опадає. Змій летить і говорить:

— Стій, псине м’ясо, не спотикайся, проти нашої сили нема на всім світі. Є десь Іван — мужичий син, ну, він ще малий, йому ще тільки з дівчатами погулять 21, сюди він не зайде і ворон кості не занесе.

А той:

— І ворон кості не занесе, а добрий молодець сам прийде.

— Що, будем биться чи мириться?

— Не за тим добрий молодець зайшов, щоб мириться, а за тим, щоб биться.

— Дуй! — говорить.

— Ні, ти дуй — ти на всьому світі дужчий.

Як подув Змій, то Іван — мужичий син аж збліднів. Бились-билися. У Змія з дванадцяти зосталося вже три голови. А Іван — мужичий син уже по самий пояс у землю загнаний, незручно биться.

— Ну, що, — говорить, — у тебе батько був?

— Був.

— Воли в нього були?

— Були.

— Орав він?

— Орав.

— А давав спочивать?

— Давав.

— Ну, давай і ми спочинем.

Іван — мужичий син як став спочивать та й кинув свою палку на ріг і розбив конюшню. Кінь вирвавсь, прибіг до нього, став землю одривать.

Брати прокинулися, бачать — пальчатка кров’ю попідпливала!

Оббив кінь землю, тоді й говорить Іван — мужичий син до Змія:

— Аж тепер я тебе вб’ю. Змій і говорить:

— Постій, я тобі дещо розкажу: хоч і візьмеш того коня, то не доведеш його додому: є у мене три сестри і мати — всі змії, і батько — цар Ірод 22. Будете ви їхать додому, захочете так пить, що один до одного не зможете слова промовить, — буде вам по праву руку криничка, вода як скельце чиста, вдар її навхрест палкою. Не пийте, побачиш, що з неї вийде. Під’їдете далі, захочете їсти, стоятиме явір, під явором — стіл, там лежатимуть паляниці, яблука й усякі напитки й наїдки. Не їжте — вдар навхрест, побачиш, що вийде з нього. Приїдете далі, захочете спать, під явором стоятимуть дивани й койки — не лягайте, вдар — що буде. Це мої сестри 23.

Тоді Іван — мужичий син зрубав і ті три голови, м’ясо посік, кістки спалив і за вітром пустив.

Узяв Іван — мужичий син того коня, забрав братів, поїхав додому. Захотілося їм пить, аж і справді — над шляхом криничка праворуч. Менші брати хотіли напиться.

— Ні, пождіть, — говорить, — подивлюся.

Та як рубонув шаблею навхрест — а кров так і потекла. Поїхали далі — зарубав і тих трьох сестер 24. Далі оглянулись — хмара наступа попід небесами! Коли вони придивляються — аж то Змія женеться. То їхня мати — одна губа в неї під небесами, а друга — попід землею 25.

Старший брат і говорить:

— Ех, як ти менший брат — оставайсь іззаду, то хоч не всі пропадем! 26

Вона того проковтнула, вернулась до моря води пить, наганя їх другий раз.

— Ех, брате середульший, оставайся й ти позаду, не мається враз пропадать, то ще я втечу, може...

Остався і той. Вона і того проковтнула, вернулась знов до моря води пить. Наганя в третій раз.

— Ех, — говорить, — коню мій милий-дорогий, зоставайся, — говорить, — і ти.

Остався кінь, вона й коня проковтнула. Вернулась у третій раз до моря води пить. Наганя четвертий раз. Він добіга до кузні й говорить:

— Кузьмо і Дем’яне, Божі ковалі 27, одчиняйте кузню — улечу.

Вони одчинили дванадцятеро дверей залізних, він улетів, вони й зачинилися. Змія сіла коло кузні й говорить:

— Кузьмо й Дем’яне, Божі ковалі, одчиніть, — говорить, — кузню, я його розтерзаю, бо він, — говорить, — побідив трьох моїх синів і трьох дочок.

А вони й говорять:

— Лижи двері, як пролижеш, то візьмеш його.

А самі стали плуг робить 28 і говорять:

— Берись, Іване — мужичий сине, роби плуга, щоб готовий був, поки вона двері пролиже. А що? Як надієшся: удержиш її щипцями за губи, як устромиться тебе брать?

Він уже з ляку 29 каже:

— Удержу!

А та кожним разом: лизне — і двері пролиже. Пролизала двері, встромила голову, він устромив щипці і здавив за губи.

Накинули на неї плуга, вибігли на двір і давай орать. Добрались до моря, вона дуже захотіла пить 30 та почала пить і лопнула!

Тут Іван усіх братів своїх повирятовував, тільки на його коню шерсть трохи підопріла.

Походження та примітки

1 Казка вбирає в себе численні билинні мотиви і є варіантом змієборчого епосу з усіма його компонентами, за винятком одного: звільнення з полону князівни чи трьох князівен. Іван — мужичий син — це може бути й Ілля Муромець, який також був мужичим сином, водночас він хлопець-богатир, як і Михайло.

2 Тобто щоб ніхто не міг наврочити й тим забрати від них сина.

3 3мисленний — який дійшов до розуму.

4 Билинний мотив, бо і в билинах князь збирає богатирів для поради.

5 У казці проходять реалії XIX — початку XX століття, коли казка була записана: газети, телеграма тощо.

6 Волость — сільська управа в дореволюційній Росії.

7 Билинний мотив, який проходить по всіх казках та билинах про богатирів.

8 Билинний мотив. Можна порівняти вибір коня і зброї Іллею Муромцем.

9 Одна із билинних ремінісценцій, тільки в билинах є і гора сорочинська, і шапка сорочинська — сарацинська, арабська.

10 Доброчинна дія, якою герой доводить, що він богатир справедливий, добрий.

11 Билинний мотив; щоправда, богатирі застосовували свист для остраху ворогів.

12 Билинний мотив: богатирі, як правило, сплять три доби.

13 Билинний мотив: князь має в себе багато богатирів, число їхнє називається різне: дванадцять, тридцять, сто сімдесят, п’ятсот тощо.

14 Також билинний мотив: вибір старшого. Старшим був, як правило, Ілля Муромець.

15 Билинний мотив: богатирі, діючи разом, неодмінно ставали побратимами.

16 В українській билині про Іллю Мурина триповерховий дім має Соловей-розбійник.

17 Трохи несподівана деталь: кацапи — росіяни. Більше про них згадки нема, тож невідомо, чого вони тут опинилися. Мотив не розроблено.

18 Реалія нового часу. Далі говориться, що богатир мав навіть годинника.

19 В дитинстві богатирями були Михайло, Котигорошко, в юності — Добриня, Олексій Попович.

20 Пальчатка — рукавиця.

21 Тобто богатир іще парубок.

22 Тут Ірод не загальна назва Змія, а Змієвий батько.

23 Навіщо Змій застерігає перед смертю Івана — мужичого сина — не ясно, може, хоче тим зберегти собі життя. Мотив у казці не розвинений.

24 Оповідач виразно скорочує оповідь, зокрема епічні повтори, властиві пісні; мабуть, ця казка теж була колись піснею.

25 Мабуть, треба: над землею, щоб захопити до рота все, що є під небом і на землі.

26 Цікаво те, що саме у Змії більша сила, ніж у Івана — мужичого сина. Тут подається також образний опис відступу війська, коли залишаються застави, аби приповільнити наступ ворога й дати змогу основному війську втекти.

27 У казку вміщено легенду про Змієві вали біля Києва. Кузьма та Дем’ян — святі, патрони ковальства у християн. Тут їх названо Божими ковалями — у християнську міфологію вони потрапили із язичницької.

28 Ідеться про священний плуг слов’ян, яким був і плуг Микули Селяниновича.

29 Те, що Іван — мужичий син злякався Змії, свідчить про виняткову її силу.

30 Захотіла пить, бо наорала Змієві вали, про які оповідач тут не розповідає, а вони простяглися на сотні кілометрів.

ІВАН — МУЖИЧИЙ СИН Друкується за виданням: Народні оповідання й кажи, зібрані В. Кравченком. — Т. II. Житомир, б/р. — С. 195—203. Зап. в с. Худяки Черкаського пов.

  • Українські билини: Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К.: Веселка, 2003. — 247 с: іл.