Українські народні казки

Ілля Муромець і Святогор

Українська билина

Якось у чистому полі з одного боку курява піднялася, а з другого боку пилюка стовпом здійнялася — це виїхав погуляти дужий Святогор-богатир. Кінь у нього, мов лютий звір, а в самого богатиря сила в широких плечах грає, та ні з ким тією силою помірятись. Іде він полем, розважається, підкидає палицю булатну вище лісу стоячого, нижче хмари ходячої. Аж під небеса палиця залітає, а як додолу опускається, однією рукою Святогор її підхоплює.

Тут наїхав Святогор-богатир на торбину скоморошу. З коня він не сходить, хоче пужалном торбину підняти, а торбина й не ворухнеться. Зійшов Святогор з доброго коня, торкнув торбину однією рукою, а торбина — ні з місця. Тоді схопив її обома руками, напружився всією силою богатирською, до колін у сиру землю вгруз — торбина не піднялася. Мовив Святогор тоді сам до себе:

— Багато світом я мандрував, а такого дива ще не бачив, — щоб маленька торбина не зворухнулася, не піднялася, богатирській силі не піддалася. Може, це знак такий, що до мене, Святогора, смерть прийшла.

І змолився він до свого коня:

— Виручай же свого господаря, вірний коню богатирський!

Схопився він за срібну вуздечку, за підпругу золочену та за срібне стремено, піднатужився тоді богатирський кінь і висмикнув Святогора з сирої землі. Сів Святогор на коня і поїхав чистим полем до гір Араратських 1. Стомився він, ізнеміг з цією торбиною скоморошою та й заснув на коні міцним сном.

А в цей час із далини, із-за обрію, виїжджав у чисте поле Ілля Муромець.

Він і помітив Святогора. «Що за диво, — думає, — у чистому полі бачу? Іде кудись богатир, під богатирем кінь, мов лютий звір, а сам богатир спить мертвим сном». Та й закричав гучним голосом:

— Гей, відважний добрий молодче! Чи ти спиш, чи прикидаєшся, чи не до мене, старого, підкрадаєшся? Коли так, можу й відповідь дати.

Не вимовив богатир ані слова. Ще сильніше закричав Ілля, але відповіді так само не було.

Закалатало серце в Іллі Муромця, бере він палицю булатну, б’є богатиря в білі груди, а той спить, не прокидається. Розпалився тут Ілля Муромець, відступає він у чисте поле і з наїзду ще сильніше вдаряє богатиря палицею булатною. А богатир спить, не прокидається. Зовсім розлютився старий Ілля Муромець, бере він шалапугу 2 подорожню, та не малу — у сорок пудів, і з наїзду так богатиря в білі груди вдарив, аж праву руку собі відбив. Тут богатир на коні прокидається і таке мовить слово:

— Ну й болюче тутешні мухи кусаються!

А як праворуч позирнув — Іллю Муромця побачив. Підняв його за жовті кучері, разом із конем до себе в кишеню поклав і далі поїхав 3. Два дні їхав він без спочинку, а на третій день богатирський його кінь спотикатися почав. Запитав Святогор коня:

— Ти чого, коню, спотикаєшся? Чи не можеш везти мене, чи не хочеш?

Відповів вірний кінь людським голосом:

— Не гнівайся на мене, господарю, а дозволь слово мовити. Третій день не спочиваючи везу я двох богатирів дужих разом із конем богатирським.

Схаменувся тут Святогор-богатир, що в його кишені вага чимала. Бере він Іллю за жовті кучері і разом з конем на сиру землю ставить, а тоді починає розпитувати та вивідувати:

— Розкажи, добрий молодче, звідкіля ти, з якої землі? Якщо ти богатир святоруський, то давай у чистому полі силою поміряємось.

Відповів Ілля:

— Бачу я силу твою велику — не мені з тобою змагатися, хочу я з тобою побрататися.

Погодився на це Святогор-богатир і з доброго коня зліз. Розкинули вони біле шатро, а коней стриножили і в зелений луг пустили. Зайшли обоє в шатро, обмінялися хрестами золотими, один з одним побраталися, обнялися, поцілувалися. Став Святогор-богатир старшим братом, а Ілля Муромець — меншим братом. Хліба-солі вони поїли і в шатрі на спочинок лягли.

Довго-недовго вони спали — аж три доби, а на четверту прокинулися та в дорогу рушили. Осідлали добрих коней і поїхали по святих горах Араратських. А як на Єлеонську гору 4 прискакали, побачили там диво дивне: дубова труна на горі Єлеонській стоїть.

Богатирі з коней посходили, труні тій уклонилися, а тоді сказав Святогор:

— А кому із нас у цій труні лежати судилося? Ану ляж, менший брате, в труну, та поміряємо, чи підходить вона тобі.

Послухав Ілля Муромець свого брата старшого і в труну дубову ліг. Не прийшлася вона Іллі в міру — в довжину довга була, в ширину широка 5. Як підвівся він із труни, ліг туди Святогор-богатир. В міру труна Святогорові прийшлася, і сказав він Іллі:

— Накрий мене, менший брате, цим віком дубовим, аби знав я, як у труні лежати.

Як накрив Ілля труну віком дубовим, почав Святогор прохати:

— Важко щось у труні цій лежати, нічим стало мені тут дихати. Підніми ж це віко дубове, свіжого повітря напусти.

Але віко не піднімалося, навіть щілиночка не відкривалася. Тоді просить Іллю Святогор:

— Розбий, брате, це віко шаблею гострою.

Послухався Ілля, взяв гостру шаблю, по труні вдаряє. Та куди не вдарить шабля, там залізний обруч з’являється.

— Видно, тут мені, — каже Святогор, — і померти судилося. Поховай мене в сиру землю і забери коня мого богатирського. А тепер нахились до труни, щоб удихнув я в тебе свій дух і сили тобі додав 6.

Відповів Ілля Муромець братові:

— Досить з мене і власної сили.

Бо як зайвої сили додати, не носитиме мене сира земля. І коня твого я не хочу. Служить мені вірою-правдою старенький кінь мій кошлатий.

Тут брати і розпрощалися. Святогор лишивсь у сирій землі, а Ілля поїхав по святій Русі до Києва, до ласкавого князя Володимира. Розповів там про диво дивне — як ховав він Святогора-богатиря на горі тій Єлеонській.

З того часу Святогорові від людей слава, а Іллі Муромцю — хвала.

Походження та примітки

1 Гори Араратські, як відомо, знаходяться у Вірменії (тепер на території Туреччини). Отже, виходить, що зустріч Святогора з Іллею відбулася далеко від рідної землі, — очевидно, тут маємо якесь інтернаціональне запозичення. В окремих варіантах билини Ілля зустрічається зі Святогором ще до того, як приїхав у Київ, тобто перед зустріччю із Солов’єм-розбійником. Ще в інших варіантах говориться про те, що це було після виїзду з Києва, через що кладемо билину в цьому місці. У билині також є мотив із візантійської повісті про Анику-воїна, зокрема про торбу. Торба така важка, бо там, крім землі, були святі мощі. Загалом місце зустрічі невиразне.

2 Шалапуга — батіг із металевим, здебільшого свинцевим, наконечником.

3 Тут маємо порівняння старшого й молодшого богатирів. Удари Іллі для Святогора як укус мухи, Ілля вміщається в кишені велетня.

4 Єлеонська гора — в інших варіантах — Святі гори. Назва фантастична.

5 Ще одне порівняння старших і молодший богатирів.

6 В інших варіантах Святогор таки передає меча, силу й коня Іллі Муромцю. В цьому, зрештою, суть билини, головна її думка: старший передає свою силу молодшому. Тут билина від часу втратила свій смисловий стрижень через пропуск у тексті. Пропонуємо це місце в переказі з варіанта, що його подав В. Авенаріус:

«— Бери-но ти, — каже Святогор, — мого славного богатирського меча і розрубай віко гострим мечем.

Узявся Ілля за того славного Святогорового меча, але не зміг із землі його підняти.

— Ти послухай-но, менший мій брате, нахилися до віка, припади до малої щілини, дмухну на тебе я богатирським духом.

Ілля нахилився до віка, припав до малої щілини, Святогор дихнув на нього тим богатирським духом, і почув Ілля, що в нього сили додалося втроє супроти колишньої. Ілля хотів розрубати домовину, але натомість на неї наскочили залізні обручі».

Святогор пропонує ще раз дихнути на Іллю, і вже тоді той відмовляється.

Українські билини: Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К.: Веселка, 2003. — 247 с: іл.

Ілля Муромець і Святогор 7

Українська билина

Ой із славного із города із Муромля, А із того села Карачаєва 8, Виїжджає славен молодець та Ілля Муромець У чисте поле погуляти. Приїжджає він к зеленому дубові, Коли то шум великий зчиняється, Діброва шумить, Сира землиця тремтить, Крик із крутих берегів розливається 9. Не встиг Ілля Муромець на зелен дуб налазити 10,

Коли глянь: їде богатир, сам вище лісу стоящого, І не спить, не дрімає, Головою хмари упирає. К зеленому дубу під’їжджав, Білополотняне шатро розкидав. Виходить ізвідтіль жона богатирськая. Такої красуні

На білому світі ніхто не видав, не чував:

Очі — ясного сокола,

Брови — горнього соболя, Росту високого, Стану гордопишного. Як вийшла вона із торби, Застеляла вона стіл скатертю білою, Заставляла вона їства та питва усякії. Пообідав Святогор-богатир Та пішов у шатро відпочивать. Тут богатир спать засинає, А красуня його богатирськая У чисте поле гулять виходжає 11. Як угледіла вона Іллю на зелен дубі, Так такими словами стиха промовляє: «Ой уже ти славен добрий молодець, Зійди ти з зелен дуба, Зійди та любов зі мною сотвори. А коли не зійдеш, Святогора-богатиря розбуджу І йому скажу,

Що ти мене насилу у блуд увів, Мене, молодую, із розуму звів, Тоді ж його меч,

А твоя голова з плеч.

То тоді Ілля Муромець думав-гадав:

«З бабою не розговоришся,

З Святогором не зміришся!»

Так тоді з зелен дуба ізходжав,

До красуні наближав,

Як би і любов із нею учиняв.

Взяла красуня Іллю за ручку білую

Та й пішла із ним у Святогорову глибоку торбу

Ночувати.

Ой рано-порано

Святогор із сну прокидався,

На білі ноги вставав,

Ворон-коня богатирського сідлав,

К Святим Горам виїжджав.

Тоді-то його кінь став спотикатися,

По коліна в сиру землю вгрузати,

До Святогора по-людському словами промовляти: «Возив я тебе, Святогоре-богатирю, Та ще й богатиревую жону твою, А тепер пристало возити жону богатирськую

Та ще двох богатирів —

Не дивниця мені спотикатися».

Тоді-то витяг Святогор

Іллю Муромця із глибокої торби,

Став його розпитувати, як він туди попався. Став тоді йому Ілля Муромець По щирості правду все казати. Ой тоді ж Святогор жону свою з кармана 12 витягав, Буйную голову на поталу звіру-птиці лишав, А з Іллею Муромцем побратався. Хрестами обмінявся, Всім хистам богатирським научав. Стали вони к Святим Горам під’їжджати,

Стали вони велику домовину забачати,

А на тій домовині

Напис написано:

«Кому приречено

У цюю домовину лягти,

Той у ню і ляже».

Ліг Ілля Муромець у труну —

Завелика, заширока золота труна для Іллі. Ліг Святогор у домовину Та до Іллі Муромця словами промовляє: «Домовина точно для мене влад,

Візьми верх та закрий мене у домовині». Промовить Ілля Муромець: «А уже не мені тебе, старшого брата, У домовині закривати, Не час-пора жартувати, Либонь, сам захотів сам себе похороняти?» Узяв Святогор верх Та й сам закрив домовину. Як тільки захоче її знову підняти, Аж ніяк не може. Ілля Муромець хоч як намагає Також кришку,

Також верху домовинного не підніме, Сили богатирської не вистачає. Промовив Святогор із домовини: «Візьми, брате мій, Меч-кладенець 13

Та удар упоперек верху домовини».

Хоче Ілля меч-кладенець підняти

Та ніяк не може.

Каже Святогор:

«Нахились, Ілле, до домовини,

До маленької щілини,

Я дихну на тебе духом богатирським».

Тоді-то Іллі духу богатирського

Утроє прибуло.

Меч-кладенець підіймає,

По домовині,

По верху упоперек

Утричі ударяє.

Де ударить —

Іскри сиплються,

Золотий обруч виростає,

Домовину іще,

Домовину іще щільніше закриває. Знову промовить Святогор Іллі Муромцю:

«Припади іще раз к домовині, Я тобі всю силу богатирськую Вдихну».

На те йому Ілля Муромець відповідає:

«Не подобенство, старший брате,

Більше сили набувати,

Бо сира земля не понесе».

Каже Святогор-богатир:

«Добре ти, молодший брате, учинив,

Дунув би я на тебе мертвим духом,

Мертвим тоді б тобі й прийшлося

Поруч мене лежати.

А тепер прощавай,

Мого меча-кладенця собі май,

А мого доброго коня богатирського

До моєї могили прив’яжи,

Нікому ним, крім мене, не володіти».

Тут прощався Ілля із Святогором —

Прийшов Святогору кінець.

Брав Ілля Муромець

Святогорів меч-кладенець,

До боку чіпляв,

У чисте поле виїжджав,

К тому городу столичному Києву

Виїжджав,

К ласкавому князю Володимиру. Про Святогора тепер славу співають, Іллі Муромцю славу віддавають По всім землям, По всім ордам

Та по всім далеким сторонам.

Однині і довіку,

А вам на многії літа!

Походження та примітки

7 Твір із репертуару кобзаря З. Штокалка. Загалом билина близька до однойменної билини російської традиції, але там нема розповіді про Святогорову жінку, а тут є. Для дослідників цей мотив надзвичайно цікавий.

8 Виходить, що зустріч відбулася по дорозі між Муромом та Черніговом. З другого боку, такий заспів пісні традиційний і часто приставлявся до билини механічно. Ймовірно зустріч із Святогором — одна з пригод Іллі Муромця після його виїзду із Києва.

9 Тобто відбивається луною.

10 Налазити — вилізти. Ілля зі страху виліз на дуба.

11 Загалом про богатирку, яка зраджує чоловіка, — це мотив, про який уже не раз була мова. Зв’язок Святогора із богатиркою дає змогу своєрідно осмислити його образ, бо назагал він у билинах розмитий. У билині йдеться, звісно, про старших богатирів, давніших. Коли так, то Святогор міг у свій час символічно репрезентувати народ ґотів, власне, остґотів. На кінець II століття нашої ери ґоти просунулися до нижньої течії Дунаю і на Північно-Західне Причорномор’я. Може, тому Святогор має таку «святу» назву, бо остготи ще в IV столітті прийняли християнство. Наприкінці цього ж століття вони ввійшли до складу Гунського союзу, після розпаду якого в середині V століття відомості про них зникають. Саме в IV столітті, за відомостями ґотського історика Йорнарда, ґотський цар Германаріх покарав на смерть жінку Сунельду (Либідь), сестру Сара і Аммія (Кия). Здається, билина оповідає цю ж таки історію, а ще засвідчує зникнення на Україні остґотів, на місці яких з’явилися руси-українці (до речі, «анти» в перекладі із санскриту означає «краяни» — «ті, що у краю», українці), що їх і представляє Ілля Муромець.

12 У билині російської традиції Ілля вміщається не в торбі, а в кишені. Тут же співак уживає весь час «торба», а в цьому разі згадав і кишеню.

13 Меч-кладенець — меч, що вміщавсь у піхви.

ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СВЯТОГОР Зап. упорядником книжки з голосу кобзаря Зиновія Штокалка.

  • Українські билини: Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К.: Веселка, 2003. — 247 с: іл.