Українські народні казки

Ведмеже ушко 1
Українська билина

Був один пан і пішов з панею у ліс по ягоди. А там ішов ведмідь, то пан утік, але паню піймав ведмідь. Та й тоді повів паню до своєї ями і жив так з нею три роки. І вже вона мала від того ведмедя хлопця і плекала його. А в три роки каже пані до ведмедя:

— Я вже в тебе три роки, а ще не милася, іди принеси мені води.

Але дала йому на воду решето 2, і ведмідь пішов по воду. Тоді каже вона ік хлопцеві:

— Синулю, іди потряси дубом, чи міцний ти вже 3.

Він виліз з ями, потряс — лишень з дуба гілля опало. Каже мати:

— Ой, ще заслабий, ще не будем утікати.

І ведмідь приніс воду, вона умилася та й нічого. І по тому ще три роки плекала того хлопця. І по трьох роках знову послала ведмедя з решетом по воду, а тоді каже до хлопця:

— Полізь, сину, потряси дубом, чи міцний ти?

Як потряс дубом, то дуб вивернувся зовсім на землю.

— Ну, — каже, — вже можем утікати.

Вийшли, утікають з ями. Дивляться, а ведмідь уже летить за ними, доганяє. Тоді хлопець каже:

— Ви, мамо, утікайте, а я стану до нього.

Прилетів ведмідь, той як схопив ведмедя, як ним верг та й забив ведмедя 4. І прийшли тоді до того пана, що його та пані була. То пан дуже утішився і вже там ґаздували разом. А того хлопця там назвали Ведмеже Ушко.

На весну треба вивезти у поле гній 5. Тоді хлопець до пана каже:

— Забийте кілька волів і зшийте мені з тих шкур міх, то я заберу весь гній і винесу сам на поле.

Але пан каже:

— Та шкода волів: чим будем веснувати?

— Е, що! Я й без волів повесную! Та й зшив собі такий міх і виніс весь гній на поле.

— Тепер, — каже, — продайте коні, а я запряжуся у плуг і буду орати.

І так зробили. Повеснував геть усе сам, без худоби. Але по тім пан його боявся дуже і хотів його стратити.

— Будемо, — каже, — копати криницю.

Копле вже те Ведмеже Ушко криницю, викопав дуже глибоку. А пан купив великий дзвін заліза 6 та й казав то там зсунути на того хлопця до криниці, то чотири хлопи ледве зсунули та й пустили в криницю. Але той, як те побачив, то тільки подув вгору, а дзвін повернувся назад, догори, й там ще забив два хлопи. Виліз той з ями і каже:

— То ви мене хочете забити за мою службу? Я вже собі, — каже, — піду геть!

І забрався, і пішов. Іде-іде, здибає хлопа. Питається його:

— Що ти за один?

— Я Ломи ліс, — каже, — але ти що за один?

— Я, — каже той, — Ведмеже Ушко. Ходім разом?

І ідуть, здибають знову чоловіка. Питаються його:

— Що ти за один? А він каже:

— Я Розсуньгора.

— Ходи з нами!

Ідуть-ідуть, здибають знов хлопа. Питаються його:

— Що ти є за один? Він каже:

— Я Заставвода.

— Ходім разом!

Та й ідуть, ідуть — тут такий ліс великий, густий, не можна пройти. Тоді Ломиліс виламав ліс, зробив дорогу — пішли. Ідуть, ідуть — тут така гора велика, не можуть ані вилізти, ані обійти. Тоді Розсуньгора відсунув гору набік, зробилася дорога — пішли. Ідуть, ідуть, приходять до води — дуже велика. Там Заставвода заставив воду, то вони перейшли насухо, ідуть дальше.

А там, у лісі, така хата була, то пішли до тої хати на станцію 7. І там переночували, а на другий день урадилися іти на полювання, а Ломиліс зостався варити їсти. А він зварив і ліг спати. А тут приходить Біда, витріскує по горшках. А той каже:

— Що то за біда мені витріскує по горшках?

А та каже:

— Що то за біда лежить на моїм ліжку?

Та й пішли боротися. То Біда натлумила, набила хлопа та й пішла собі геть. Тоді поприходили з полювання, але той нічого не сказав, що його Біда побила.

На другий день три знов пішли в ліс, а один лишився варити їсти, той, Розсуньгора. І ізварив їсти, і ліг собі. А Біда знову прийшла і так само зробила з ним збитки, а по тому його піймала, набила-набила і пішла. Ті прийшли з полювання, пообідали, але він їм нічого не сказав.

По тому, вже третьої днини, лишився Заставвода вдома, а ті три пішли. Зварив їсти, ліг собі спати, але Біда прийшла, набила його, намотлошила і пішла собі. Він тим нічого не казав.

Четвертої днини лишився вже той Ведмеже Ушко вдома. Зварив їсти і лежить собі на ліжку. А Біда прийшла, витріскує по горшках, а він кричить:

— Що там за біда?!

Та як схопився з ліжка, піймав Біду за ноги, набив-набив і відніс у ліс — у дебру 8 кинув. А ті прийшли, пообідали. По тому спочивають і питаються:

— Чи був хто тут, може, в хаті? А Ведмеже Ушко каже:

— Була Біда, але я її піймав, набив і верг у дебру.

— Ей, ану, де вона є?

Пішли з ним, і він їм показав, де її верг. Та й вони там всі полізли в ту дебру ще ту Біду бити. Але там було більше Бід, не лише та одна, то ті Біди їх як ухопили, то всіх побили на смерть, всіх чотирьох.

Походження та примітки

1 Казка є варіантом попередніх, але своєрідним, бо розробляє кілька мотивів: народження богатиря, його працю з батьками в полі, боротьбу з Бідою, загибель героїв. Кінцівка казки, де гинуть навіть найсильніші герої, несподівана. Зовсім відсутні у казці змієборчий мотив і мотив увільнення князівен. Мотив співжиття жінки із ведмедем досить архаїчний і відводить нас у глибоку давнину, коли люди відчували свою тісну злуку з живою природою, а тварин вважали й мали за своїх предків та охоронців. Можна гадати, що ця казка була колись епічно-героїчним твором, а вже пізніше до неї пристав мотив про звільнення полонянок-князівен, була то колись також окрема епічна пісня. Повторено тут мотиви казки про Котигорошка.

2 Тут є смислове неузгодження: носити решетом воду — робити марну й безконечну роботу. Але ведмідь таки приносить воду, очевидно, в тексті є пропуск: ведмідь збагнув марність своєї роботи і приніс воду якось інакше.

3 Билинний мотив, про який не раз уже згадувалося.

4 Загалом маємо тут мотив батьковбивства, яке, однак, казкою не осуджується, мабуть, через те, що ведмідь тут — втілення темної сили. Водночас є в казці відгук билинного мотиву: бій Іллі Муромця із сином.

5 Роботу в полі виконував і Ілля Муромець — билинний мотив.

6 Залізо виливалось у руднях — залізоплавильних печах, де формувалось у цільні злитки.

7 Станція — місце тимчасового проживання.

8 Дебра — густозаросле, пустельне місце.

ВЕДМЕЖЕ УШКО Друкується за виданням: Яворский Ю. Памятники галицко-русской народной словесности.— В. І. — К., 1915. — С. 60—63. Зап. в с. Доброгостові на Галичині.

  • Українські билини: Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К.: Веселка, 2003. — 247 с: іл.