Українські народні казки

Зцілення Іллі Муромця
Українська билина

У давню давнину, коли ще князь Володимир панував у славному місті Муромі, у великому селі Карачарові 1 жив селянин Іван Тимофійович. І мав той селянин сина Іллю Муромця, з усіх дітей найулюбленішого. Тридцять літ не чув Ілля ні рук, ані ніг, на печі він сидів, яму під собою протер, день і ніч Богу молився.

Раз пішов його батечко з усією родиною на роботу селянську — від пеньків та колод галявину очищати 2, вдома сам Ілля залишився. Бачить він: мимо йдуть старці незнайомі, вбога братія, каліки перехожі 3. Під віконцем вони зупинилися і такі слова Іллі сказали:

— Гей, Ілле Муромцю, селянський сину! Підведися на прудкі ноги, широкі ворота відчини, впусти калік до хати, напитися їм подай.

Відказує калікам Ілля Муромець:

— Радий би я вас до хати впустити, радий би напитися подати, та сиджу я сиднем ось уже тридцять літ, ані рук, ані ніг не чую.

Промовили тут каліки перехожі:

— Ану, Ілле, підведися сам!

Сів Ілля Муромець і силу свою почав пробувати: торкнув праву ногу — піднімається, торкнув ліву — і ця піднімається. Звівся на прудкі ноги, широкі ворота відчинив і до хати калік упустив. Тоді взяв жбан у півтора відра, спустився в підвали глибокі, пива міцного вточив і калік перехожих пригостив. Надпили каліки перехожі й подали жбан назад Іллі Муромцю:

— А тепер випий ти після нас. Випив Ілля пиво одним духом, і почало в нього серце розгорятися, а біле тіло зогріватися.

— А що тепер ти у собі чуєш? Уклонився калікам Ілля з виглядом молодецьким:

— Чую здоров’я у собі велике. Кажуть каліки перехожі:

— А подай-но ти нам іще напитися. Взяв Ілля іще більший жбан, у ще глибші підвали спустився, ще міцнішого пива набрав. Надпили каліки перехожі й подали жбан назад Іллі Муромцю:

— Випий іще раз після нас. Знову випив Ілля пиво одним духом.

— А що тепер ти у собі чуєш?

— Чую я силу у собі велику: якби був стовп від землі до неба, а в стовпі золоте кільце було — за кільце я взявся б і землю перекинув би.

Загомоніли каліки поміж себе:

— Багато сили дано Іллі, не триматиме його мати — сира земля. Треба цю силу йому поменшити 4. Кажуть вони Іллі Муромцю:

— А подай-но нам іще напитися. Взяв Ілля найбільший жбан, у найглибші підвали спустився, найміцнішого пива набрав. Надпили каліки перехожі й подали жбан назад Іллі Муромцю:

— Ану ж, випий іще після нас. Випив Ілля жбан одним духом. А каліки питаються:

— Чи ж багато ще чуєш у собі сили?

— Ніби поменшало її наполовину.

— Ну, то буде з тебе і цієї сили. Станеш ти, Ілле, богатирем великим, у бою тобі смерть не вготована. Борони ж ти віру християнську, бийся-змагайся з силою невірною, з богатирями потужними. Не змагайся тільки з могутнім Святогором-богатирем 5 : через силу носить його земля; не поставай супроти Вольги Всеславича 6 : як не силою, то хитрістю-мудрістю візьме. Дістань собі доброго коня богатирського і виходь на роздолля, в чисте поле; як почуєш, що заірже жеребчик, то плати за нього, скільки селянин не запросить, хоч і цілих п’ятсот карбованців. У зруб жеребчика постав, відбірною пшеницею годуй, джерельною водою напувай. А як три місяці мине, в саду його три ночі вигулюй, у трьох росах ранкових купай 7. Після того підведи до тину високого; як почне тут кінь витанцьовувати, головою покручувати, потрушувати, ніздрями попирхувати, через тин туди-сюди перескакувати — тоді ти його сідлай, об ладунок міцний накладай, у чисте поле на ньому виїжджай. Повезе він тебе по святій Русі, і богатирем сильним ти там прославишся.

Тут каліки пішли собі, загубилися.

А Ілля до батьків подався, за три гони від дому на займище, на роботу селянську — галявину від пеньків-колод очищати. Бачить: спить його рідня, потомившись. Узяв Ілля сокиру до рук і заходився займище чистити. Всі пеньки-колоди повирубував, у річку глибоку позакидував, розкорчував усе займище велике і сокиру по корінь у пеньок загнав — не начистила його рідня стільки за три дні, скільки він за три години.

Як пробудилися батьки від сну, здивувалися, полякалися: що за диво таке сталося, хто роботу всю поробив за них? Підійшов тут Ілля Муромець, розповів про калік перехожих: як пригощав він їх пивом міцним, як давали вони і йому напитися, і прийшло до нього здоров’я велике, сила потужна з’явилася.

Пішов Ілля в чисте поле і почув, як жеребчик заіржав. Бачить: веде селянин жеребчика кошлатого, шолудивого. Купив Ілля жеребчика не роздумуючи, поставив його у зруб, відбірною пшеницею годував, джерельною водою напував; а як три місяці минуло — три ночі у сад його водив, у трьох росах ранкових купав і підводив до тину високого. Почав жеребчик витанцьовувати, головою потрушувати, покручувати, ніздрями попирхувати, через тин туди-сюди перескакувати. Осідлав, загнуздав його Ілля і промовив до нього такі слова:

— Славний богатирський коню мій! Послужи мені вірою-правдою!

Вбрався Ілля в кольчугу та лати й заходився мечі булатні пробувати: як стисне в кулаці руків’я меча, воно й розсиплеться — жоден меч йому не підійшов. Узяв тоді три штаби булатні, а кожна штаба по три пуди, три стріли із тих штаб собі викував, у сирій землі загартував, у глибокий колчан усунув, у налучник поклав свій тугий лук, узяв із собою довгий спис, ще й палицю булатну.

То не вільготний дуб до землі нахиляється, не листочки по землі розстилаються

— це схилився син перед батечком, благословення просить:

— Благослови мене, батечку, в стольний Київ поїхати, Володимира-князя боронити, вірою-правдою йому служити, віру християнську захищати.

Відказав старий Іван Тимофійович:

— На добре діло благословляю, на погане ж — благословення тобі нема. Як поїдеш шляхами-дорогами, не помисли злом на татарина 8, не вбий у чистому полі християнина.

Уклонився Ілля батькові до землі й подався за Оку-річку до Миколи Заручевського 9. Відслужив там обідню запрестольну, поставив свічку в двадцять п’ять карбованців 10, на майбутнє п’ятдесят карбованців пообіцяв, сам давав заповіти великі: в Київ-град за півтори години доїхати, між ранньою і ранковою обіднею, щоб устигнути до столу княжого, до обіду недільного; їхати дорогою найпрямішою, тугого лука не натягувати, стріли гартованої не накладати, довгого списа та булатної палиці не кривавити.

На прощання взяв у ладанку 11 рідної землі малу пригорщу, пустив по Оці-річці житнього хліба скоринку, промовляючи до річки:

— Спасибі тобі, матінко Ока-річко, що напувала, годувала Іллю Муромця.

Сів Ілля на коня, і тільки його й бачили.

Походження та примітки

1 У зведеному українському варіанті билини «Ілля Мурин» цих назв немає, тобто згадки про Муром і Карачаїв. Але є вони в билинах, записаних у 50-х роках XX століття в Нью-Йорку. Цей же варіант згадує річку Оку і приписує Іллю до Мурома на Оці. Це виразна ознака обробки тексту співцем із Московщини.

2 Тут відбито стародавній спосіб обробітку землі у лісовій місцевості, коли земля відвойовувалася від лісу. В українському варіанті билини Ілля не вирубує, а вириває дерева.

3 Каліки перехожі — власне жебраки-каліки, які переходять із місця на місце. У російській традиції вони також богатирі, притому зовсім не бідні: шуба в них соболина, личаки семи шовків, шиті сріблом і золотом, сума ритого оксамиту, гуня (верхня одежа) — тридцять пудів, шапка — дев’ять пудів, палиця — сорок пудів, під ногами в них земля прогинається, від їхнього голосу здригається і листя з дерев падає, вікна розсипаються і ломляться дахи, богатирі з коней падають, тобто це богатирі страшні. Але вони й жебраки, бо просять милостині, «золотої гривні». Цікаво, що в українській традиції калік перехожих немає. Мабуть, вони з’явилися виключно в російській епічній творчості. Каліками перехожими називалися також мандрівні носії духовних пісень, які мандрували по святих місцях і виконували поетичні розповіді про давнину. Очевидно, вони самі себе в билинах і героїзували. Каліки перехожі вважалися сильними, але сміливістю не відзначалися.

4 Силу Іллі применшують, підкреслюючи тим самим його приналежність до молодших богатирів.

5 Святогор належить до старших богатирів — це велетень надзвичайної сили. Образ його в билинах дещо розмитий. До речі, його згадує повість візантійського походження «Про Аніку-воїна» — саме Святогор може, вхопившись за кільце в стовпі, перевернути землю, а коли це саме похваляється зробити й Ілля Муромець — то це ніби передбачення того, що саме Святогор передасть частину своєї сили Іллі. Не ясно, які Святі гори символізує Святогор. Деякі вчені вважають, що йдеться про Карпати, хоча Карпати Святими горами ніде не звуться. Можливо, Святогор — образ забутого Троянового епосу. Можна було б думати, що Святі гори — це київські гори, бо на них, за легендою, апостол Андрій поставив хреста й провістив Києву велике майбутнє, але в билинах зв’язку з Києвом Святогор не має. Билина про Іллю Муромця та Святогора української традиції (див. далі) відводить нас до остґотів. Зв’язок Святогора з візантійською традицією не повинен нас дивувати, бо билини, як уже розповідалося, вбирають у себе багато інтернаціональних мотивів. І все-таки, можливо, в якийсь спосіб Святогор персоніфікував Київську землю, через що Іллі Муромцю й заборонено було з ним змагатися.

6 Проти Вольги Всеславича Ілля Муромець не має права виступати через те, що Олег був київським князем. Цю позицію можна було б перекласти на простішу мову так: «Не бийся, Ілле Муромцю, ні з давніми героями землі Київської, ні з князями новітньої династії (Рюриковичами)» — це й справді могло бути передумовою діяльності чільного київського богатиря.

7 Роса за народними уявленнями символізує силу відродження, очищення,число три вважалося магічним, святим.

8 Татари часто згадуються у билинах — це накладка пізніших часів, бо за Володимира татар не було. Загалом слово «татарин»,як і «сарацин»,вживалося у билинах як загальна назва степового кочівника, поганина чи мусульманина.

9 Ім’я Миколи Заручевського носила церква у Муромі; ясна річ, що за Володимира церкви в Муромі не було, — це вставка пізнішого часу, коли билину місцеві жителі пристосували до Мурома. Чи ж була церква в Муровську на Чернігівщині, невідомо.

10 Грошові одиниці не історичні,а з часу оповідача билин.

11 Ладанка — шкіряний мішок.

  • Українські билини: Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К.: Веселка, 2003. — 247 с: іл.