Українські народні казки

Кирило Кожум’яка 1
Українська билина

Колись був у Києві якийсь князь, і був коло Києва Змій, і кожного року посилали йому данину: давали або молодого парубка, або дівчину 2. Ото прийшла черга і до дочки самого князя. Нічого робить: коли давали городяни, треба і йому давать 3. Послав князь свою дочку в данину Змієві. А дочка та була така хороша, що й сказати не можна, то Змій її й полюбив. От до нього прилестилася та й питається раз у нього:

— Чи є, — каже, — такий на світі чоловік, щоб тебе подужав?

— Є, — каже Змій, — такий у Києві. Живе над Дніпром 4. Як затопить хату, то дим аж попід небесами стелиться; а як вийде на Дніпро мочить кожі (бо він кожум’яка), то не одну несе, а дванадцять разом, і як набрякнуть вони водою в Дніпрі, то я візьму та й учеплюсь за них: чи витягне-то він їх? А йому й байдуже: як поцупить, то й мене з ними трохи на берег не витягне. Отого тільки мені й страшно.

Княжна і взяла собі теє на думку й думає: як би їй вісточку додому подати і на волю до отця дістатись? А при ній не було ні душі, тільки один голубок 5. Вона згодувала його за щасливої години, ще як у Києві була. Думала-думала, а далі хап! — і написала до панотця:

«Отак і так, — каже. — У вас, — каже, — панотче, є у Києві чоловік на ймення Кирило, на прізвище Кожум’яка. Благайте ви його через старих людей, чи не захоче він зі Змієм побиться, чи не визволить мене, бідну, з неволі! Благайте його, пан-отченьку, й словами, й подарунками

(щоб не образивсь він на незвичайне яке слово). Я за нього й за вас буду довіку Богу молиться».

Написала так, прив’язала під крильцем голубові та й випустила у вікно. Голубок звився під небо та й прилетів додому, на подвір’я до князя. А діти саме бігали по надвір’ю та й побачили голубка.

— Татусю, татусю, — кажуть, — чи бач: голубок од сестриці прилетів!

Князь перше зрадів, а далі подумав-подумав та й засумував:

«Се ж уже проклятий ірод 6 згубив, видно, мою дитину!»

А далі приманив до себе голубка, глядь — аж під крильцем карточка. Він — за карточку. Читає, аж дочка пише: так і так. Ото зараз призвав до себе всю старшину.

— Чи є такий чоловік, що прозивається Кирилом Кожум’якою?

— Є, князю. Живе над Дніпром.

— Як же б до нього приступить, щоб не образився та послухав?

Ото сяк-так порадилися та й послали до нього найстаріших людей 7. Приходять вони до його хати, одчинили помалу двері зі страхом та й злякались. Дивляться, аж сидить сам Кожум’яка долі, до них спиною, і мне руками дванадцять кож, тільки видно, як коливає отакою білою бородою — по пояс. От один з тих посланців: кахи!

Кожум’яка жахнувся, а дванадцять кож тільки трісь, трісь! Обернувся до них, а вони йому — в пояс:

— Отак і так, прислав до тебе князь із просьбою.

А він і не дивиться, і не слухає: розсердився, що через них дванадцять кож порвав.

Вони знову давай його просить, давай його благать, стали на коліна — шкода! Просили-просили та й пішли понуривши голову.

Що ж тут робитимеш? Сумує князь, сумує і вся старшина.

— Чи не послать нам іще молодших?

Послали молодших — нічого не вдіють і тії. Мовчить та сопе, наче не йому й кажуть. Так розібрало його за тії кожі.

Далі схаменувся князь і послав до нього малих дітей. Тії як прийшли, як почали просить, як стали навколішки та як заплакали, то й сам Кожум’яка не витерпів, заплакав та й каже:

— Ну, се ж уже для вас я роблю! Пішов до князя.

— Давайте, — каже, — мені дванадцять бочок смоли і дванадцять возів конопель!

Обмотався коноплями, обсмолився смолою добре, взяв булаву таку, що, може, в ній пудів із десять буде, та й пішов до Змія.

А Змій йому й каже:

— А що, Кириле, биться чи мириться прийшов?

— Де вже мириться! Биться з тобою, з іродом проклятим!

От і почали вони биться, аж земля гуде. Що розбіжиться Змій та вхопить зубами Кирила, то так кусок смоли й вирве, що розбіжиться та вхопить, то так жмуток конопель і вирве. А Кирило його здоровенною булавою як улупить, то так і вжене в землю! А Змій як огонь горить, так йому жарко, і поки збігає до Дніпра, щоб напиться та скочити у воду, щоб прохолодиться трохи, то Кожум’яка вже й обмотався коноплями й смолою обсмоливсь.

От вискакує з води проклятий ірод і що розженеться проти Кожум’яки, то він його булавою тільки: луп! Що розженеться, то він, знай, його булавою тільки: луп та луп, аж луна йде! Бились-бились, аж курить, аж іскри скачуть. Стук такий справили, мов у коваля в кузні навесні, — як усякому треба лемеші для оранки, то й сам коваль б’є, й хлопці б’ють, а міх тільки сичить, сопучи безперестанку, а іскри і з горна, й од заліза скачуть та шкварчать, кузня аж ходором ходить — чути ковальську роботу далеко по селу 8. Отаку стукотню підняв Кирило зі Змієм, бо міцно й часто гатив булавою по голові. Як із горна свище огонь синьою трубою, так у того Змія свистіло полум’я із рота, із очей і з вух. Розігрів його Кирило ще лучче, як коваль леміш у горні: аж пирхає, аж захлинається, проклятий, а під ним земля тільки стогне. А тут у дзвони дзвонять, молебні правлять, а по горах 9 народ стоїть як неживий, зціпивши руки: жде, що то буде! Коли ж Зміюка — бубух! — аж земля затряслась! Народ, стоячи на горах, так і сплеснув руками:

— Слава тобі, Господи!

От Кирило, вбивши Змія, визволив князівну й оддав князеві. Князь уже не знав, як йому й дякувать, чим його й нагороджувать. Та вже з того часу й почало зваться те урочище, де він жив, Кожум’яками.

— А де ж Змія вбитого поділи?

— Еге! Кирило зробив трохи нерозумно: взяв його, спалив та й пустив по вітру попіл 10. То з того попелу й завелася уся тая погань: мошки, комарі, мухи. А якби він узяв та й закопав той попіл у землю, то нічого б сього не було на світі.

Походження та примітки

1 Це одна із найпопулярніших змієборчих українських казок, так само, як билини, прив’язана до Києва та київських князів. Без усякого сумніву, колись ця казка була поетичним сказанням і належить до найдавніших пластів нашого епосу, можливо, того, що звемо Трояновим. Змієборчі билини взяли мотиви з цього епічного шару. Обробку казки маємо вже в «Повісті врем’яних літ», де під 992 роком описується бій Кожум’яки з велетнем-печеніжином у Переяславі. Там він зветься Усмошвець (усмо — шкіра), тільки дія перенесена з Києва в Переяслав і оповідь ведеться як реальна. І там, і тут герой не велетень, а людина з велетенською силою.

2 Звістка про данину людьми (хлопцями та дівчатами) відводить нас у віддалені епохи рабовласництва.

3 Тут відбито так званий вічевий уклад у Києві. Місто мало своє управління, свою оружну силу, платило від себе данину і діставало її від підлеглих собі, князь же існував паралельно, мав свою дружину, діставав чи давав свою данину. Можна гадати, що тут відбито суспільні стосунки в Києві ще до Київської Русі, можливо, в часи залежності від хозарів.

4 Живе над Дніпром — на Подолі у Києві. І до сьогодні є в місті урочище Кожум’яки, де колись жили київські ремісники.

5 Голуби в стародавні часи виконували поштові функції. Водночас голуб є символом доброї звістки, бо саме голубка сповістила біблійному героєві Ною про те, що вони наблизилися до землі.

6 Ірод — біблійний персонаж, цар іудейський, жив у кінці І століття до нашої ери — на початку нашої ери, деспот. За біблійною легендою, умертвив немовлят у Вифлеємі, бажаючи вбити Ісуса Христа. Тут слово «ірод» вживається у переносному значенні як «жорстокий», «немилосердний».

7 Саме це місце вказує на те, що це — колишній епічний твір-пісня: до Кожум’яки приходять тричі — старі люди, молодші й діти; тим. самим старі вістять, що герой має захистити батьківську землю, молодші — край сучасних людей, діти — майбутнє рідної землі.

8 Опис має всі ознаки літературного стилю першої половини XIX століття і належить, очевидно, не народному оповідачеві казки, а Пантелеймону Кулішу, котрий її записав.

9 Перенесення дії в християнські часи трапляється і в билинах, і не раз. За оповіддю видно, що бій Кожум’яки зі Змієм відбувався біля Києва, на Подолі, а люди стояли на горбах.

10 Цей мотив відбиває обряд трупоспалення, який існував у стародавніх слов’ян аж до X століття. До речі, деякі народи (в Індії, наприклад) і зараз розсівають прах за вітром.

КИРИЛО КОЖУМ’ЯКА Друкується за виданням: Украинские народные предания. Собрал Кулиш П. — Кн. I — М., 1847. — С. 67—69.

  • Українські билини: Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К.: Веселка, 2003. — 247 с: іл.