Українські народні казки

Михайло і Золоті ворота 1

Українська билина

— І Михайло той — то був добрий воїн...

— Таж про нього в описах повинно бути. Мужики то так розказують.

Колись, кажуть, давно то ще, був на світі князь Володимир. Володимир-князь царством своїм обладує, а Михайло — то син царський 2. Через те що він молодий, то на царство його не садовлять. Нехай підростає, а Володимир — той старіший, то він усім і править. Добре, так оце діється...

А в стороні татари своє царство мають. То ніби одне царство, а татарське — друге, і в стороні татари живуть 3. А знахарі татарські стали ворожити 4, догадались про Михайла, кажуть своїм:

— Глядіть, щоб не було чого нам: росте збоку коло нас такий і такий Михайло. Тепер от про нього й не чути, а виросте той Михайло, тоді вже будемо знати, що то за Михайло. Кажуть знахарі, що воїн із нього вийде, може, ще світ не бачив такого лицаря.

Розказали знахарі про Михайла, тепер треба щось робити. Татарський цар пише до Володимира:

«Ми довідалися, — пише татарський цар, — за Михайла, він ще дитина у вас; його царство, його все буде, як підросте, то віддай нам його, будьмо сватами» 5.

Ото Володимир скликає людей, говорить, що татарський цар хоче до себе взяти Михайла, далі дає цю річ до сенату 6. Міркували скрізь: чи зробити так, як татарський цар пише, чи й ні, — і присудили: «Віддаймо малого». Вся громада сказала так...

Ну, ото присудили так, Володимир примітив, що Михайло став хмурний дуже, ходить такий засмучений... А Михайло уже був парубок вісімнадцяти літ.

Спитав Володимир його:

— Що тобі за туга така, Михайле-дитятку? Чого ти засмучений такий?

В тебе чаша золотая, Вина повна Завжди,

І часть Києва на тебе йде...

Мені так здається, що журитися тобі нема чого.

Михайло і каже Володимирові:

Господарю, царю Володимиру! Так, в мене чаша золотая, Вина повная завжди... І часть Києва на мене йде, Але київська громада, То зла в неї рада... 7

Володимир на це промовчав. А Михайло каже до меча свого, що на стіні висів:

Мечу, мій мечу! Та на татарове! Мечу, мій мечу! Та на Юланове! 8

Михайлові байдуже, що татари хотять його брати, він меч свій як візьме, то...

Але Володимир це вислухав і дивиться, що Михайло малий такий, і каже йому:

— Михайлятку-дитятку! Молоде ти і неспосібне, то треба, щоб бути тобі літ на двадцять або тридцять хіба, — тоді за меч можна братися? 9

Так Володимир до Михайла говорить, а Михайло йому відказує по-своєму:

Господарю, царю Володимиру! Візьми ти утятко молоденьке І пусти на море синеньке: Воно попливе, як і стареньке.

Тоді Володимир каже до Михайла:

— Як так оце ти говориш, то Боже тебе благослови!

Після того Михайло взяв меч, копію, коня йому вивели. Іде Михайло і зустрічає: стоїть татаруга, турок той 10. Михайло нічого не робив, оно перехрестив військо татарське своїм мечем. То по обидві сторони Михайла не стало того війська: на ліву сторону то так як огнем спалило, на праву — так як солому виклав.

Як побив теє вже військо Михайло, то поїхав у світа, і довелося йому їхати через царські ворота — то до одного стремена взяв на ногу одну половину, а на другу ногу другого стремена взяв другу половину. З тими ворітьми поїхав за якісь гори і став там жити, та й досі, кажуть, живий, а може, й помер 11. Так оце розказують про Михайла.

Походження та примітки

1 Це скорочений переказ билини про Михайла Даниловича, яка в свій час існувала в українській традиції.

2 Михайла серед дітей Володимира не було. У нього були такі сини: Вишеслав, князь новгородський, Ярослав Мудрий, великий князь київський, Станіслав, князь псковський, Святослав, князь деревлянський, Всеволод, князь володимиро-волинський, Борис-Роман, князь ростовський, Гліб-Давид, князь муромський, Болеслав, Судислав, князь псковський, Ізяслав, князь полоцький, Мстислав, князь чернігівський, Святополк, великий князь київський.

3 Мабуть, тут маються на увазі печеніги.

4 Знахарі в кочових народів відігравали визначну роль. Зокрема про ворожіння в татарському війську маємо звістки із XVII століття.

5 Царі кочових народів українського степу справді входили в династичні шлюби з київськими та іншими князями, про що свідчить зокрема «Слово о полку Ігоревім».

6 Сенату у Володимира не було — це реалія польської держави — Речі Посполитої. Але в Києві було віче, правда, в час Володимира воно помітної ролі не відігравало. Князь збирав на раду князів та бояр.

7 Поетичний текст свідчить про те, що перед нами — залишки української билини про Михайла.

8 Юланове — слово неясне, може, походить од «юлкий» — вертлявий, швидкий воїн, а може, від пізнішого «улан» — вершник-воїн.

9 Тобто Михайло ще не досяг повноліття.

10 Змішування татар із турками — це реалія XVI—XVII століть, коли татари увійшли до складу Турецької держави. Можливо, билина співалася ще в той час і захопила в себе ряд тодішніх реалій: сенат, улани, турки.

11 Останній абзац доданий до сюжету билини, котра оповідала про іншого Михайла.

МИХАЙЛО І ЗОЛОТІ ВОРОТА Друкується за виданням: Малорусские народные предания и рассказы. Свод Драгоманова М — К., 1876. — С. 249—251. Зап. в околицях Бердичева. Це скорочений переказ билини про Михайла Даниловича, який існував в українській традиції. Існує ще один варіант цієї легенди, надрукований у вид.: «Kwiaty i owoce» Трусевича — К., 1870 — С. 237—238.

  • Українські билини: Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К.: Веселка, 2003. — 247 с: іл.