Українські народні казки

Настина могила

Українська билина

У цьому миропільському займищі, от що звуть Буняковим, вгору по Случі, за містечком, у лісі, жив колись-то давно поганий Буняка, ворожбит, татарин. Коло того займища, давно колись, був перевіз через Случ і йшов шлях на Бердичів — того лісу, що навкруги тепер росте, зовсім не було.

От той Буняка дуже любив Настю 1, тутешню-таки дівку чи молодицю, і взяв її до себе за жінку. А вона його не любила. Та ще як стала з ним жити, то й догледілася, що у нього печінки на версі, так просто за плечима, і побачила вона, що то він не аби з ким знається.

От та Настя якось одкрилася — утекла од Буняки, а він доганяти! Наздогнав її у степу, що тепер за Миропіллям, туди, до Гордіївки, вговорює повернутися, а вона каже, що через те й через те не хочу. Тоді Буняка бачить, що вона про нього все знає, та й убив її. Ота ж сама Настя сказала була, щоб на її кошт поставили у степу корчму. То от, де її вбито, висипали могилу. Так вона й зветься — Настина могила, а на шляху за Миропіллям постановили корчму, вона й тепер стоїть і теж зветься Настиною.

Походження та примітки

1 Тут відгук найдавнішого епосу про Білу Лебідь, який знайшов своє відбиття у билинній традиції.

НАСТИНА МОГИЛА Друкується за виданням: Малорусские народные предания и рассказы. Свод Драгоманова М — К., 1876. — С. 225—226. Записала Олена Пчілка у м. Миропіллі на Волині.

  • Українські билини: Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К.: Веселка, 2003. — 247 с: іл.