Українські народні казки

Вовкун
Демонологічна розповідь Гуцульщини

Як давно ходили вовкуни, то люди, наколи звечорілося, запирали худобу. А зимною порою і вдень ходили помежи обороги людям. І не мож було відогнати їх. Скочить на плечі чоловікови, а як ’го ганяли, то і вдень скакав на плечі, і міг ударити по плечах людину. І люди говорили, що то з людей вовкуни, що люди перетворювалися в вовків.

Одного разу робили чоловік з жінкою сіно. То було під лісом. І скинули вже копицю до половини. І сказав чоловік жінці:

— Я йду в ліс, бо мені щось треба там урубати. І дав їй вилу і відходячи сказав:

— Аби щось до тебе прийшло, то будеш на копиці боронитися. Пішов він у ліс. А незадовго прибігає вовк. І зачав скакати горі на копицю. Она била того вовка вилою. А він скакав, доки скакав, та й пішов у ліс.

Незадовго приходить чоловік. Такий перемучений. І ляг мало спати на сіно. І як він спав, та й роззявився. Вона прийшла і дивиться, а в його зубах з її фартуха тота матерія. (Як вовк скакав, то вхопив її зубами за фартух.) І потому вона йому сказала це, і він признався, що він таки є вовкун.

Він просив, щоби она жила з ним, а она сказала, що жити з ним не буде. І розійшлися.

Походження та примітки

Українські народні казки у 40 книгах

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Кобаки, Косівського району, Івано-Франківської області
25 березня 1986 року
Від Марії Іванівни Андрусяк (1911 року народження)
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.