Українські народні казки

Водяник

Демонологічна розповідь Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Їхав кіньми парубок на вечорниці. А місяць ясно світив. Доїхав він до ставка. А в ставку верби зрізані були, тільки кілки з води стирчали. Коли дивиться, на одному кілку хтось сидить. Тут місяць сховався за хмарку, а воно як закричить:

— Світи! Бо не видно мундира латати!

Тоді хлопець каже до нього:

— А тебе чого дідько носив, що ти мундира порвав?

А він як бовкнув у воду! То водяник був!

Водяники дожили до наших днів. Вони за людською уявою сиділи в річках та криницях, в ставках і виходили до людей у подобі різних звірів. Якщо людина наближалася до нього, до його царства купатися або ловити рибу, лякав.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

17. Водяник. Записав Таран С. від Таран Надії Іванівни (1934) в с. Олексіївна Софіївського району 2009 року.