Українські народні казки

Віддай шапку

Демонологічна розповідь Кіровоградщини

Коли моя мама дівувала, була серед них дівка вперта, норовиста і хвалькувата. А тоді у їхньому селі втопився хлопець. Шукали його в річці, та так і не знайшли. А то дівчата якось запримітили, що ходить він ночами. Так гарно вдітий, у шапці. От та гонориста дівчина й каже:

— А хочете, я зірву з нього шапку?

Дівчата посміялися з неї, а вона знов за своє:

— Заспоримо?

Ніхто не хотів іти на таке, бо кожна боїться, але повірили. Діждалися ночі. От іде той хлопець. Дівчина підскочила до нього і зірвала шапку. Дівчата побачили це, заверещали і повтікали.

На другий день ця дівка рада, що так ловко справилася. Та недовго раділа. Став той парубок за нею щовечора ходить. Вона вже й на вулицю не виходить. А ходив він за нею, бо хотів свою шапку. То вона вже ту шапку і викидала і що тільки з нею не робила, а він все одно приходить.

Одної ночі вийшла вона у вінку, у стрічках, у руках шапка. Узяв він її за руку і пішов. Так ту дівку вже ніхто й не бачив.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

18. Віддай шапку. Записано в м. Новомиргороді від Філіпенко Олександри Євгенівни (1915) 2010 року.