Відьмак
Демонологічна розповідь Поділля
Довго в нас худоба не велася. В неділю дідуньо привели з Файштина корівку. Невеличка, кріслатенька така була. Ми всі полюбили її, дуже пильнували.
Худоба телиться переважно після Різдва. Нашій був строк десь у лютому. Того року зима холодною була.
Прийшли бабуня до хати та й кажуть:
— Вставай, Дмитре, біда якась у хліві є, ні то кіт, ні то кріль. Бачила як до корови тулиться.
Хто в чому був усі в хлів побігли: і старі, і малі. Зайшли, двері за собою закрили. Світла тоді ще не було (гасовою лампою світили). Довго шукали, кругом дивилися. Вже й корова телятко привела. Ідуть тато за пійлом для корови, відкрили двері, щоб і нас, малих, до хати відправити, а з-під лозяної колиски, спертої на стіну, як вискочить кріль здоровенний, десь з собаку буде, та й давай тікати. Ми перелякалися, наробили крику, а тато його вилами та вилами. Кріль перекинувся і втік.
Аж до весни старий Микола Чорний кривуляв, то тато так вилами вгріли.
У селі нашому Відьмаком прозивали його. Перекинеться котом чи кролем і заговорить корову так, що доїтись перестане.