Українські народні казки

Відьма

Демонологічна розповідь Гуцульщини

Давно були такі відьми, що коли наставав новий місяць, вони їхали опівночі на мітлах на одно поле і там кресалися одна до другої, що аж іскри йшли. І були опирі. Відьми перекидалися на кобил, а опирі їх кували. І орали ними, сіяли пшеницю. І до рання робили опирі відьмами-кобилами.

А коли зоряло, опирі їх назад розковували, і кожна йшла собі т’хаті. А один опир дуже поспішав і забувся розкувати відьму, і вона прийшла т’хаті з підковами на руках і ногах. Вона спала на печи, а чоловік рано встав і будить її, аби йшла хліб місити. А вона каже:

— Я слаба, я не годна встати.

Він зачав сваритися на ній та й її зігнав. Як вона встала, він побачив у неї на руках і ногах підкови. І зачав казати їй:

— Ти відьма!

А вона сказала йому:

— Щоби був не казав, що я відьма, а би ще кілька років відбула відьмою і вже би була звільнилася від цего, стала б такою жінкою, як усі. А так буду відьмою до кінця свого життя.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Верхній Березів, Косівського району, Івано-Франківської області
22 листопада 1986 року
Від Негрич Анни Степанівни (1922 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Відьма

Демонологічна розповідь Покуття

Дідо мої називалися Базь Григорів, а писалися Костюк. У них були корови по телятах, і відьма забирала від коров молоко. І ще й так робила коровам, що корови дуже мучилися. Бутіли, під жолоб лізли. І тоді пішли дідо в гори. Зайшли до одної хати, а там були котики по поличках. А по стінах висіли цимбали, скрипка, долото, сокира, шнурок. Як чоловік який візьме собі того котика, то той котик йому помагає в маєтку. Дідо Базь вздріли, що то таке, та й потихоньку висунулися з тої хати надвір. І пішли до іншої хати. А та жінка питається:

— Що в тебе, чоловіче? Відобрала відьма молоко? Сама спитала діда. Дідо сказали:

— Так, відобрала.

Та жінка пішла в піддах і відти вертається і дідови каже:

— Твоя жона вже корови доїть. Як ти хочеш: чи то молоко має відьма потроху віддати за два тижні, чи все за раз?

Дідо каже, що все. А вона спитала:

— Ти хочеш, щоб відьма вмерла, чи аби мучилася, як твої корови мучилися?

— Ні, я не хочу, щоб вона вмерла, не хочу її на свою душу брати. Най вона ся мучить, як мої корови мучилися. Два тижні.

Та жінка знов пішла в піддах, вернулася і каже:

— Вона вже мучиться.

Прийшли дідо додому, а баба вибігли проти них аж на дорогу та й кажуть:

— Що ти наробив? Я не можу молоко передоїти. Не маю де молоко подіти. Поналивала всі горшки, коновки.

А дідо кажуть:

— Ти два тижні не доїла, а тепер доїш все за раз.

І корови вже перестали мучитися, а відьма вже мучиться. Лізла відьма в якісь діри, пхалася під піч, щось шукала. Та й переказувала до діда, аби дідо їй простили, а дідо відказували, що вона ся так помучить два тижні.

— Як мої корови мучилися, так і вона хай помучиться. І нічого їй не буде. Буде жити.

І вона два тижні помучилася, а потому перестала.

А як умерла тота відьма і як її мали в яму опускати, то такий вітер віяв, що всі дерева на цвинтарі тріщали. А як вкинули її в яму і поховали, то й вітер стих.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Олещин, Тлумацького району, Івано-Франківської області
15 липня 1992 року
Оповідач: Від М. М. Гошовської (1918)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Відьма

Демонологічна розповідь Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Було, це в давнину, коли вірували наші предки-українці у відьом, домовиків, водяників, русалок, щезників та всяку нечисту силу. Ходили по українських селах давні повір’я про те, що русалки — це втоплені, або якось інакше трагічно загинувші на воді дівчата. Вони ніби вночі виходять на берег і чекають собі жертву, щоб затягти в ставок чи річку та залоскотати. Тому побоювались ходити люди ввечері біля ставків. А домовика, якщо не задобрити різними ласощами та подарунками, то не буде тобі спокійного життя в твоїм домі. Але найбільшого лиха завдавали односельцям відьми — лихі жінки, що могли перевтілюватися в різні речі (колеса від воза, глечики) і навіть в тварин (собак, чорних кішок). Відьми не могли й дня прожити, щоб не заподіяти капості сусідам.

Сільська молодь збиралась в ті часи на вечорниці. Вони відбувались у господині, що була не проти зустрічі гостей. Там дівчата пряли, вишивали, співали пісень. Хлопці придумували різні жарти та розваги. В цій господі звідусіль чувся гамір, сміх, гра найнятих музик, танці з піснями та пахощі тільки-но зварених вареників.

Якось в одному з таких сіл, невідомо звідки, з’явилась жінка з молодою вродливою донькою. Оселились вони в хатині, що стояла край села. Мати займалась хатнім господарством, донька їй допомагала, а вечорами поспішала з подругами на вечорниці.

Але віднедавна дивні справи почали відбуватись у цьому селі. Майже кожного ранку, прокинувшись, молодиці йшли до хліва доїти своїх корів і, на диво, вони були вже видоєні. Багато сімей залишалось без вранішнього молока. Крім цього, зібравшись на вечорниці, парубки перелякано розповідали, що після гулянки додому вони потрапляли аж під ранок, знесилені і виснажені. Вони не могли зрозуміти, що з ними відбувалось, лише всі в своїх розповідях сходились в одному, що біля самісіньких їхніх воріт їм на плечі щось стрибало і обплітало шию лапами, які були схожі на собачі. Це створіння не випускало хлопця, його не можна було ні зняти, ні скинути, і не злазило воно з парубка аж до третіх півнів. Весь цей час водило воно бідного чоловіка і по ставках, і по лісах, і по байраках. Коли ж співали півні третій раз, воно десь зникало, кинувши хлопця знесиленого і стомленого серед дороги. І таке почалось відбуватись майже з кожним парубком у тому селі.

Всі були налякані і розгублені та вирішили, що в їхньому селі завилась відьма. Знайшовся серед цього гурту один молодик-жартівник і відчайдух Микола, який слухаючи всі ці розповіді сказав:

— Нехай попробує на мені покататись, то я її так прокатаю — повік не забуде!

Цього вечора хлопець пішов додому раніше всіх. Чекати довго не довелось. Ця пригода повторилась і з Миколою. Тільки-но він доходив до своїх воріт, як йому враз щось важке вистрибнуло на шию і оповило її своїми лапами. Хлопець не розгубився, він ніби цього тільки й чекав:

— А, ось і ти! Ти і на мені вирішила прокататись! Ану, злазь!

І Микола хвацько закинув на верх петлю, зроблену на ходу з власного очкура. Він затягнув зашморг і стягнув зі своєї шиї це створіння, яке виявилося собакою чорно-білої масті. Собака почала пручатись і вириватись, намагаючись втекти, але парубок, міцно тримаючи, приволік її на місце, де проходили вечорниці. Молодь ще не розійшлася.

— А подивіться-но, хто весь цей час на вас катався! — схвильовано розказував Микола.

Хлопці, розсердившись, почали собаку бити. Вона жалібно скавчала, але втекти від покарання їй не вдалося. Згодом хлопці змилувались над собакою, залишивши лежати її прив’язаною під столом. Вони її не відпустили, бо хотіли дізнатись що це воно за собака, чи хто буде її шукати.

Під ранок з’явилась на цьому кутку(вулиці) мати тієї вродливої дівчини, що недавно оселилась в селі. Вони йшли по вулиці і розпитували людей чи не бачили вони, бува, собаки, такої рябенької. Зайшла вона і до господи, де проходили вечорниці. Побачивши там свою собачку, вона накинулась на парубків із словами:

— Що ви з нею зробили і навіщо побили? Віддайте мені мою собачку!

Хлопці відповіли, що вона заробила це покарання.

— А віддамо ми її тоді, коли вона перетвориться в себе і покаже, хто вона є насправді.

Жінка почала вмовляти парубків:

— Та ви що, це ж собачка, моя Латка, хто ж іще?

Але хлопці твердо стояли на своєму:

— Будемо бити до тих пір, поки не перетвориться!

Молодиці нічого іншого не залишалось як погодитись. Вона вся затряслась і якимось не своїм голосом скомандувала:

— Ну добре, перетворись!

Враз всіх присутніх окутав, ніби якийсь туман, і, коли він розсіявся, всі побачили, що під столом лежала та гарна дівчина, донька цієї жінки, вся побита і в синцях. Поки присутні приходили в себе від побаченого, мати схопила дочку за руку і потягла геть із хати. Більше ніхто не бачив їх в тому селі, але згадка про цю історію живе і дотепер.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

13. Відьма. Записано в селі Кримки Шполянського району від Перегін Софії Яківни 2008 року.

Відьма

Демонологічна розповідь Подніпров’я (Наддніпрянщини)

В одному селі стали люди примічати погані речі: то корови вранці стояли в сараях без молока, то хтось знаходив уранці всіх своїх курей мертвими, то комусь змилки вилито вночі під ворота. По селу пішов поголос, що це все робота відьми. Але як дізнатися, хто ж та відьма?

Та незабаром трапилася така подія: одного дня хлопці й дівчата поверталися із клубу, а в них під ногами якась кішка все плуталась. Її відганяли, кишкали на неї, а вона все одно не відставала. Тоді один хлопець сильно вдарив її по нозі. Вона занявчала з болю і шаснула у кущі. А на другий день одна жінка не вийшла на роботу, сказала, що хвора. Пішли її провідувати, аж вона кульгає, й на нозі синяк здоровий. Так люди й здогадалися, що це — відьма.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

4. Відьма. Записали Курило Юлія і Павло від Курило Віри Іллівни в с. Преображенське Межівського району 2009 року.

Відьма

Демонологічна розповідь Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Після війни, подейкують, багато відьом було. А чого? Бо чоловіків мало, а баби злі були, сердиті від життя важкого.

А сусідкою у нас була баба Мотря. Боялися її в селі, намагалися не зачіпати. Була у неї донька. Та й гарна, відьомське поріддя. На якого хлопця оком покладе, то вже її буде. Та й одруженими чоловіками не гребувала.

А у нас була корова. Після війни це була рідкість. Ми її зуміли заховати від німців та і в колгосп ще не встигли забрати.

От вийшов мій старший брат (йому тоді літ п’ятнадцять було) до корови ввечері сіна дати. Поки сходив, вертається, бачить, жінка якась плигає через огорожу, та прудко як білка з гілки на гілку. Брат Василь тільки встиг сказати, що впізнав доньку баби Мотрі. Він дуже злякався і замовк.

Мовчав з півроку. Мама повезла його в село, до ворожки. Та щось поробила і сказала, що мовчатиме Василь до тих пір, поки баба Мотря з своєю донькою житимуть у нашому селі.

Пройшов час. З якоїсь невідомої причини виїхали вони з нашого села. А згодом і Василь заговорив. Ми тоді й пойняли, що ворожка сказала правду.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

26. Відьма. Записано від Данілової Галини Іванівни (1932) в с. Радушне Криворізького району 2009 року.

Дивіться також

Відьма

Демонологічна розповідь Подніпров’я (Наддніпрянщини)

В одному селі, оселилась жінка у покинутій невеличкій хатинці, схожій на курінь, аж під самісіньким лісом. Де вона взялася в цих краях, ніхто не пам’ятав, і скільки їй літ, ніхто не знав. Бо навіть старі діди і ті казали, що Секлета, яка була п’ятдесят років тому, такою і залишилась. Одні говорили, що у неї донька померла уже давно. Але жіночок цікавих не проведеш. Вони все бачать і все знають.

Коли вона з’явилась в селі, то всі згодом почали помічати, що діється щось не те. То хата згорить, то корова чи кінь здохне, а то дивись й молода жінка не розродиться, а здорового парубка раптом стовбняк схопить та вже й не відпустить.

Ніяк не могли люди зрозуміти, що ж воно діється? Поглядали з острахом на оселю Секлети, а не чіпали, бо, як кажуть, коли не спіймали, то не крадій.

Дівчата і парубки ідуть пізно з вечорниць, а Секлета в білій, довгій сорочці, з розпущеним чорним волоссям стоїть на перехресній дорозі. Всі як заверещать і в різні боки тікають, розбігаються хто куди. А у свята великі не встигне дячок церкву відімкнути, як Секлета уже усі замки облапає. Навіть бувалі старі парубки її остерігались, бо влітку бачили Секлету, як у сорочці білій опівночі у річці купалась, а ранком парубка Остапа мертвим знайшли на березі.

Найближчим сусідом до Секлети був дядько Хома, бідняк, у якого дітей, як гороху в решеті, і хатина похилена та стара-стара, як світ. Одна тільки й радість, що корівчина та шматочок землі під лісом. Раділа і жінка Хоми, Уляна, ось-ось корівка мала отелитись. Тож яка радість дітям. Діждались таки перед Великоднем телятка, пішла Уляна здоїти свою Мальву, а, як не старалась, молока ні цівки. Вим’я аж блищить і бідна корівчина стогне, як людина. Побігла в хату та каже Хомі:

— Чоловіче, біда з корівчиною!

Почухав потилицю Хома:

— Що ж його робити?

— А може до Секлети піди. Кажуть, вона хоч і відьма, та може відробить корівчині.

Пішов Хома. Стукав у вікно, ніхто не обзивається. Увійшов у сіни і аж остовпів. У Секлети повні ночви дерев’яні молока. Уже не одну корівчину в селі за ніч здоїла. Нічого ж не вдієш. Увійшов у хату та й каже:

— Рятуй корівку, Секлето, бо біда.

Та про те, що бачив, мовчить, а то ще біду накличе на дітей. Прийшла Секлета до корівки і Хома за нею став на порозі повітки та й стоїть. Вийняла вузлики з конопель із дійок корови, а молоко так і бризнуло. Ну що ж тут діяти, Хома тільки руками сплеснув.

— Що ж воно було, — питає її.

— Пороблено, — буркнула та й почвалала додому.

На тому все б і скінчилося, та знову лихо. У другого господаря, у Микити, корівка захворіла, молока ні каплі. Журиться чоловік. От і прийшов до Хоми питати, як він свою корівку відходив. Мовчить Хома про Секлету, ні слова, а тільки пораду дає.

— Ти, — каже, — Микито, ніччю у жолобі заховайся та побачиш сам, що вийде.

Послухав чоловік сусіда. Три дні ночував біля корівки і нічого. Зажурився,

знову сусіду Хомі скаржиться, що нікого і нічого не бачив, крім великої, чорної кішки. Як угледів, аж злякався.

— Пішли тоді удвох, — каже Хома, — переночуємо у твоєму сараї та я подивлюся, що ж воно за кішка така.

Як не старалися обоє, але під ранок заснули. Лупнув очима Хома і вгледів

велику чорну кішку. Очиці так і горять. Примітила людей і шпиг із сараю. Вхопив Хома сокиру та вже, як лату перестрибувала, цюкнув їй по лапі. Через декілька днів питає Микиту, як корова. А той такий радий та так дякує, ніяк не второпає, в чім справа. Каже:

— Корова по відру молока стала давати.

Хома пішов до Секлети, а вона стогне на всю хату. Рука перебинтована, кров з неї цебенить.

— Що з рукою, — питає, — сусідко?

Удає, ніби нічого й не знає.

— Та дрова рубала, — поскаржилася йому.

Узяв Хома непомітно з долівки згусток крові та й пішов додому. Змішав з молоком, улив у сковорідку, поставив у піч на вогонь і почав голкою мішати та смажити, бо про те ще від своєї покійної матері чув. Аж дивляться з жінкою, Секлета до двору біжить. Жінка Уляна здивувалася:

— Що це з нею? Ніколи в хаті не була, а це біжить.

— Проте я знаю, жінко, — відповів Хома.

Вийшов у сіни, а Секлета навпроти нього упала навколішки:

— Ой, прости ж, сусіде! Горе мені. Ой пече ж мені, ой пече!

Та й розповіла йому усю правду про те, що з нею діється, бо з роду відьмаків вона. Пожалів жінку Хома. Нікому в селі не сказав про неї. А останнє бажання, про яке просила, виконав. Як умирала та дуже мучилася, пішов та пробив у стелі, над її головою, дірку. Отоді і віддала Богові свою неспокійну душу.

Тільки після смерті Секлети похвалився він людям про неї, а потім всім селом спалили хатину і попіл розвіяли. Але на тому місці так ніколи й нічого не росло, навіть трава та бур’ян.

Відьма

Демонологічна розповідь Чернігівщини

Жили собі по сусідству куми. Кума ходила проти ночі до кума доїти корову, але кум про це не знав. Вранці піде його жінка доїти корову, а молока нема.

Здогадалися хазяїни, що їхню корову доїть відьма. А її важко піймати, хіба що лиш тінь. Але кум підстеріг її і відрубав на руці пальці (але не знав, що це його кума).

А коли вранці прийшов до куми, то побачив, що вона лежить, а рука забинтована.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

3. Відьма. Записано в Вороб’ївці Новгород-Сіверського району від Макієнко Ірини Наумівни (1931) 2008 року.

Відьма

Демонологічна розповідь Кіровоградщини

В одному селі жила стара тітка. А про те, що вона була відьма, ніхто в селі не знав. І був у неї сусід, молодий чоловік, який завжди дуже пізно повертався з роботи додому. Щоразу, коли він проходив повз двір тітки, на нього стрибали то коти, то собаки, то свині.

Одного вечора, повертаючись додому, на нього знов стрибнула свиня. Молодий чоловік схопив її за ратиці й приніс додому. Розсердившись, він узяв сокиру, повідрубував їй ратиці й пустив її геть. Від того часу його ніщо не турбувало.

Через кілька днів він зайшов у магазин і зустрів там свою сусідку. У неї були перебинтовані руки. Після того чоловік здогадався, що його сусідка була відьма.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

7. Відьма. Записано в с. Подорожньому Світловодського району від Потрібняк Любові Миколаївни (1957) 2010 року.

Відьма

Демонологічна розповідь Чернігівщини

Колись люди жили трохи інакше. Тепер є телевізори, то люди нікуди й ходити не хочуть. А колись бабці збиралися в одну хату, гуляли, балакали. І на таких вечорницях розказували, що є відьми, які доять корови.

В одного чоловіка була корова. Прийде він вранці доїти, а молока нема, відьма все вночі видоїть. Ну, поліз він на горище та й вирішив пристерегти, хто це.

Коли йде вночі жінка в білій сорочці, сідає біля корови і починає доїти, а йому каже:

— А ти злазь з горища.

Він зліз, а відьма вилила те молоко йому в лице. Так чоловік потім два роки у вавках ходив. Отакі були колись відьми.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

9. Відьма. Записано Тиниці Бахмацького району від Костюк Віри Михайлівни (1932) 2008 року.