Українські народні казки

Відьми
Демонологічна розповідь Полтавщини

Піймать відьму можна очкуром з тих штанів, що на тобі будуть. Як побачиш, щоб успів вихватить з очкурні, тоді удержиш. Можна і мотузком, тіки мотузок треба зсучить навпаки, цебто до себе. Як скоче вона на тебе, хватай за цицьку, то вдержиш, а то викрутиться.

Мій дід був запорожець, так мати розказували: вийшли вони на двір, а вона доє корову. Ввійшли вони в хату та і хваляться:

— Що се у нас, тату, корову доє?

А дід зліз з печі та надвір, зайшов з-за тіні й піймав. Приносе в хату.

— Давай сокиру! Лапи і вуха пообрубую!

Вона перекидається, вже чим не чим, навіть голкою, а там давай проситься:

— Пустіть, — каже, — і онукам, і правнукам закажу вас обминать.

Дід і випустив її. Мій батько то теж знав. Раз мати пішла коров доїть, аж сама кров. Батько й каже:

— Постав її в піч хай кипить.

А сам взяв ніж такий, що ще ні в якій роботі не був (він так для того й державсь), та й встромив в ту кров. Як закипіло, а вона й приходе.

— Що се ви топите?

А сама в піч загляда.

— Що то у вас кипить?

— Та то на обід молоко паримо, а горшок так і кипить на печі.

А вона то побіліє, то почорніє, та давай проситься:

— Слобоніть.

— Я тебе, — каже батько, — пущу, а мені щоб корови справні були. Пошептала вона ввечері і стали корови доїтися.

Походження та примітки

Українські народні казки у 40 книгах

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
22. Відьми. Записано у селі Постав-Мука Чорнухівського району Полтавської області від Матвієнко Віри Петрівни (1922 року народження) 2009 року.
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.

Відьми
Демонологічна розповідь Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Раніше люди були дуже набожними та працьовитими. Цілий тиждень всі працювали, а в неділю і дорослі і малі обов’язково йшли до церкви. Ще зовсім маленькою почала ходити до церкви зі своєю бабусею Хотиною, місцевою повитухою.

Тоді мою увагу привернули декілька жінок і навіть чоловіків, які стояли біля дверей церкви і держались за великий замок.

— То відьми, — говорила бабуся, — їх, як до магніту тягне до замка в церкві. А ще вони завжди виходять задки із церкви, бо дуже світло вівтаря пече їм у спини.

Відьми перекидаються то в кішку, то в свиню, то в собаку. Не один раз покійний дід Никифор ганяв цю нечисть від нашої худоби. А одного разу був зчепився з кішкою, у якої очі метали блискавки. Ледь очі не видерла, клята, та й від діда одержала ціпком по спині та лапах.

А на ранок діти побігли до баби сусідки і розповіли, що вона занемогла. Коли дід пішов провідати немічну, то побачив, що руки і лице в неї в синцях.

Походження та примітки

Українські народні казки у 40 книгах

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
20. Відьми. Записала Філь Надія від Трегуб Марії Григорівни (1931 року народження) в с. Кірово Томаківського району 2009 року. Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.