Українські народні казки

Гра в карти з мерцем

Демонологічна розповідь Гуцульщини

Були собі штири товариші, великі картачі. Нічого не робили, лиш грали в карти на ґроші. Одному з них дуже йшла карта. І він заслаб і вмер. Прийшли люде до мерця, та й ці три товариші прийшли. Пізно ввечір всі люде розійшлися, а ці три лишилися. І кажуть:

— Що будемо робити? Давайте заграємо в карти.

Грали вони в карти, що там грали. А один подивився, що в мертвого посунулася з грудей рука. Побачив це та й каже:

— Я йду надвір, зараз прийду.

Та як пішов, то вже більше не вертався. А ті два лишилися та й далі грають. Та й один з них подивився на мертвого, а той кліпає.

— Я, — каже, — йду надвір, зараз прийду.

Та як пішов, то вже не вертався. Цей лишився самий з мерцем. І тут мертвий устає та й каже:

— Ну, тепер давай будемо вдвох грати в карти.

Цей так перепудився, що зі страху й заговорити не міг. Але каже:

— Граймо.

А мертвий каже:

— Позич мені ґрошей, бо я не маю.

— Ні, грати я з тобою буду, але ґрошей тобі не позичу.

— Ну то, — каже, — граймо в довг.

— Ні, без ґрошей я з тобою грати не буду, — каже той.

Він думав, що цим від мертвого відговориться і не буде грати. Тоді мертвий встає, відриває в сінях під порогом дошку, дістає відти банячок ґрошей та й каже:

— Граймо.

І так вони грали, що мертвий той банячок ґрошей програв. І далі просить, аби цей позичив йому ґрошей. Цей далі не зичить. Тоді мертвий відриває в хаті дошку під порогом і вибирає ще один банячок ґрошей. Та й програв він і той банячок. Та й каже:

— Маєш щастя, що-с мені не позичив ґрошей і не програв-ис мені. Бо якби був позичив мені ґроші або програв, то був би тут лежав, де я лежу тепер. Аби-с сказав своїм товаришам, щоб ніколи не грали в карти з великим картачем, як той умре. Бо буде їм біда велика.

Та й ліг він на тапчан і знов став мертвий. А той забрав ґроші та й пішов додому.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Нижній Березів, Косівського району, Івано-Франківської області
14 лютого 1984 року
Від Драгомирецького М. М. (1950 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.