Українські народні казки

Домовик
Демонологічна розповідь Гуцульщини

У п’ятдесять першому році служив мій брат у армії в Новосибірську. І попав він під аварію, вломило йому ключицю. І поклали його в больницю. Лежить він на лужку, і точно в дванадцятій годині по нашому місцевому часу приходить до него маленький дідо. Штрикає йому на груди і душить його. І нічого йому той дідо не казав, лиш душив.

Другої ночі він перед тою годиною встав і вийшов на коридор. А дижурний наганяв його. — Ти, Габорак, по операції, іди лягай. А він каже:

— Не піду, там мене щось душить.

І викликав дижурний старшого. Приходить той офіцер і каже:

— Габорак, чого ти не лягаєш? Ти ж больной. А він каже:

— Не піду, там мене щось душить. Хоч що робіть зі мною, не піду. Як хочете, щоб я ліг, то сидіть коло мене.

Офіцер прийшов з ним у палату. Брат ліг на койку, офіцер поклав коло него табуретку, сів і сидить.

Прийшла та година. Дідок з’явився не знати відки. І як виштрикнув йому на груди, то той старший так скочив з табуретки, ніби його щось підкинуло. Схопив брата за руку і сказав:

— Габорак, уставай, підем на друге лужко. А брат каже:

— Повірили ви тепер чи ні? Ви думали, що я брешу. Тепер ви виділи сами.

А там була жінка-санітарка. Він це їй розказав, а жінка сказала:

— То домовик цего дому. Скільки я тут роблю, на цім лужку ніхто не міг спати. Мусіло стояти, чистенько прибране.

І так те лужко й стояло ніким не зайняте.

Походження та примітки

Українські народні казки у 40 книгах

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Бабинопілля (Акришори), Косівського району, Івано-Франківської області
29 травня 1983 року
Від Анни Петрівни Кирничук (1926 року народження)
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.

Домовик
Демонологічна розповідь Полтавщини

Домовик живе у багатьох оселях, але не всі його бачили. Щоб домовик не вчинив нічого поганого, слід освятити хату. Але якщо цього не зробити, то він може приходити уночі до господарів, лякати чи завдавати шкоди. З’являється найчастіше перед незвичайними подіями у сім’ї: перед великою бідою чи радістю.

Домовика можна почути крізь сон. Гупає по долівці, тріскотить на печі, рипить підлога від кроків . Якщо лежиш горілиць — чуєш важке на грудях, на спині — не можеш повернутися. Домовик ніби давить і не дає встати. Торкнешся рукою — шерсть.

Щоб врятуватися, слід запитати:

— Худо чи добро?

Після цього домовик обов’язково зникне. А зникаючи, видихне:

— Ху-у-у.

І це не передбачає нічого хорошого. Чекай «худа», тобто горя: великих втрат, хвороби чи й смерті у родині. Якщо ж почується:

— Хо-о-о, — то незабаром станеться хороша подія. Можливо, прийдуть у дім добрі вісті, здійсниться довгоочікувана мрія, несподіваною вигодою закінчиться якась справа чи ще щось дуже приємне. Одним словом — добро.

Якщо людина не опанує себе і з переляку мовчатиме, то домовик не встане, доки та не помре (напевне, від задухи).

Походження та примітки

Українські народні казки у 40 книгах

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
20. Домовик. Записано в Вишняках Хорольського району Полтавської області від Кучук Ольги Явтухівни (1921 року народження) 2008 року.
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.