Українські народні казки

Дівко, віддай шапку

Демонологічна розповідь Бойківщини

Ходили колись дівки на вечорниці. Там вони пряли і говорили собі, що ходять мертві. А одна дівчина каже:

— Я того нич не боюся. Я можу піти на цвинтар і можу з могили хрест принести.

І пішла вона серед ночі на могилу, взяла хрест і несе. На фіртці стрічає панича. Панич іде на цвинтар, а вона з цвинтаря. Вона гадала собі, що то хотів її напудити котрийсь з вечорниць. І схопила в нього з голови шапку. Та прийшла на ті вечорниці й каже:

— Видите, я була на цвинтарі. Ось маєте знак, хркст, що-м узяла з могили. І ще йшов один наостріль через фіртку, і я вхопила з нього шапку.

А шапка була дуже красна, з косицями.

Приходить вона додому і розказує батькови:

— Таке я зробила й таке зробила. Вхопила шапку з панича.

Батько каже:

— Йой, що ти зробила! То недобре, дівко, зробила.

На другу ніч приходить той панич під вікно і гойкає:

— Дівко, віддай мені шапку!

Дівка каже:

— Тату, несіть шапку.

А той з-за вікна каже:

— Я в вітця шапку не озьму. Хто з мої голови зняв, той має на мою голову положити.

І батько й донька заганяли одне другого. А той каже:

— Я третьої ночі прийду. І мусиш мені віддати шапку.

Другий день батько пішов до попа і розказав то попови. Пік каже:

— В мене є така маленька книга. Я буду її читати, і, може, щось у ній найду. І будемо знати, що з тим робити.

І піп у тій книзі прочитав, що на ніч, коли той прийде, треба робити весілля. Повністю робити весілля, як то має бути. Бо як той казав, що прийде, то прийде.

Запросила дівка на весілля людей, наяли музики, і в ту ніч грали музики, люде пили й гуляли. А в самій півночі приходить той панич під вікно, там, де було то весілля. І каже:

— Дівко, віддай мені шапку.

Дівка каже старості:

— Старосто, несіть шапку.

— Ніт, я від старости не озьму, — каже панич за вікном. — хто з мої голови зняв, той має положити на мою голову.

А піп сказав, щоб усі її держали, коли вона буде шапку класти. Її всі їмилися і всі її держали. Вона винесла і стала йому класти ту шапку на голову, а всі її держать. Кладе вона шапку, а вітер як дунув. І урвав її вітер, і пропала вона з-межи людей. Всі лишилися, а вона пропала, не стало її. Вхопив її той панич.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

2 (185). «Дівко, віддай шапку!» Либохора. 9 січня 1988 р. Файкун Павло Петрович (1911). Львівська область, Турківський район, село Либохора