Українські народні казки

Дідусь і собача

Демонологічна розповідь Кіровоградщини

Було це десь у 20-х роках ХХ століття. Люди, як у всі часи, господарювали. Мій прадід поїхав на ніч до млина, щоб свіжого борошна змолоти. А вже біля півночі повертався назад. Їде і бачить, що перед кіньми собачка чорненька. Коні вухами стрижуть, упираються, йти не хочуть, шкіра на спинах дрижить. Дідусь їх віжками, батогом, не слухають. Став проганяти собача — не йде, тільки бігає сюди-туди коням під ноги.

Не дуже віруючим чоловіком був, проте згадав молитву, перехрестився. Собача щезло, коні поволі почали переступати з ноги на ногу. Рушили. Їдуть. Коли це через якийсь час на те саме місце приїхали. Знов рушили, їдуть... і знову туди ж повернулись. А то, переказували, колись утопленицю похоронили на цвинтарі. Вона й стала русалкою.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

14. Дідусь і собача. Записано в с. Рощахівка Бобринецького району від Небилиці Лідії Іванівни (1942) 2010 року.