Українські народні казки

Зустріч з чортом
Демонологічна розповідь Гуцульщини

Зійшлися люди в одну хату на попосидки. Це було в неділю. Чоловіки повитягали з-за ременів люльки, понабивали тютюну та й курять. Та й каже оден до другого:

— Гей, чоловіче, чи не чув ти з свого діда та з прадіда, як то ходили опришки по горах?

— Та чув, — каже, — брате, чув. Розказував дід мій небощик. А другий другому каже:

— Ей ти, мой, чи не розказував твій дід чи прадід, як то можна уздріти живого дідька?

А третій потискає люльку в зубах та й каже:

— Та я вам розкажу, як можна вздріти дідька живого. Але цур йому, пекло, най він іде від нас на скали, у безодню. Мій дід сам розказував, що його видів на свої очі.

Всі діди обернулися до того, що хоче розказувати про чорта.

— Та скажу вам, як дід мій розказував. Казав дід, що йшов від свеї куми з гостини, а то була половина ночі. Ішов він широкою дорогою. А така була ніч місячна, що хоть мак збирай. Іде він, іде, дивиться, під вербою сидить щось чорне. Дідо дійшов до тої чорної потвори, подивився, а в неї ріжки вгору. І обросла, як медвідь, а хвіст закочений вгору.

Дідо став, не дало йому ні вперед, ні взад. Дідо каже:

— Я хочу кричати: «Ґвавту, рятуйте мене!».

А то йому не дає крикнути. Дідо догадався, що вздрів живого чорта.

Аж дідові волосся на голові встало. А чорт штрик з-під верби на дорогу та й заговорив до діда людським голосом:

— Чоловіче, я йду з тобою у товаристві.

А дід мій розказував, що кроку не міг ступити із страху. А чорт діда хвостом ззаду по ногах б’є. Що раз ударить, то дідові здається, що він зо три кілометри пройшов. Дід думає, що додому йде. А чорт діда в скали провадить.

Довів чорт діда до одної скали та як грянув у скалу головою. Дід із страху великого заревів і думав, що вже ніколи не буде видіти ні своїх синів, ні своїх внуків. Та й каже мій дід чортови:

— Пусти мене на волю, додому.

А чорт каже:

— Пущу я тебе, чоловіче, на волю, але пообіцяй мені чи парубка, чи дівку привести на то місце, де я тебе зустрів. Завтра ввечері привести.

А дід собі подумав: «Коби я вирвався від чорта, то я би йому нічого не привів. Але де вже би мене ніч захопила, там би я ночував. Не йшов би додому вночі». І каже дід чортови:

— Обіцяю, привести тобі на то місце.

А чорт як ухопив діда попід паху! Як мотиля. Та й приніс його на то місце, відки брав. А сам пропав, як під землю би врився. Дід казав, що як вирвався відти тікати додому та як уздрівся в себе коло хати, то так, ніби на світ народився. Та й відтоді дід не ходив ночами нікуди.

Каже другий чоловік до того, що розказував про свого діда:

— Я це йому вірю. Це блуд його ймився вночі. Бо й я не раз таке пацив.

Та й така це розмова межи дідами в хаті була. Один розказував про опришки, другий — про Бабу Ягу, третій — про чорта. І на цім розійшлися, кожен собі додому.

Походження та примітки

Українські народні казки у 40 книгах

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Село Соколівка, Косівського району, Івано-Франківської області
10 лютого 1986 року
Оповідач: Колобейчук Григорій Дмитрович (народж. 1930)
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.

Дивіться також: