Квітка папороті

Демонологічна розповідь Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Літом, якраз перед жнивами, на Івана Хрестителя, а теперечки кажуть на Купайла, це трапилось. Зійшлась молодіж до води. Дівчата вінки в’язали та пускали в воду, хотіли взнать, котра в яку сторону заміж піде. А парубки настягали сухого гілля та вогонь палять.

А сусід мій Дмитро із своєю дівчиною та пішов через ліс додому. Через якийсь час за кого не подумає, то й бачить, що з тією людиною робиться. Надумав за батька, то як наяву побачив, що той сидить на призьбі під хатою та люльку курить. Подумав про дівку про свою, то зразу побачив, що до неї парубки гомонять, а вона зажурена, світ їй немилий. І отак про що не подумає, те йому й ясно бачиться.

Аж ось уже майже з лісу виходить, скоро дома буде, а черевики такі важкі стали, що йти нема сили. То Дмитро присів на горбочку, повитрушував з черевиків пісок, та й далі пішов. Після того всі видіння пропали. Аж здивувався парубок. А на другий день зранку похвалився про те своїй старій бабі Ганні. А баба й йому сказала, що бачилось йому все, бо в поступці цвіт папороті впав, а він робить людину всевидющою. А чорти бігли за ним та підтрушували пісок у поступці, щоб Дмитро той цвіт з піском витрусив.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

18. Квітка папороті. Записано в Ріпках Лисянського району від Жуваки Ольги Євстратіївни (1912).