Українські народні казки

Лісна в колибі

Демонологічна розповідь Гуцульщини

Мій тато переказував, що як колись був малим, то зі своїм татом (це вже з моїм дідом) на Буковині рубали шухи. Старші пішли в село за провіантом, а менші хлопці лишилися в колибі. Ті на селі запізнилися і завидна не вийшли. Вони йшли дорогою, і ймив їх там вечір.

Хлопці ввечері наклали в колибі ватру і чекали. Одні батьків чекали, а другі — своїх старших товаришів. Уже був вечір, зробилося темненько. Хлопці вийшли з колиби і зачали вівкати, щоб ті знали, куди йти, щоб до чужої колиби не вийшли. А з долини хтось вівкав їм у відповідь. І ті крики все ближче й ближче були. Вони думали, що то їх товариші йдуть.

Нарешті, коли стало вівкати май близько, вони зрозуміли, що то не їх товаришів голос. Хлопці понапуджувалися, зайшли в колибу, заперли за собою двері, полягали, позалазили в мішки і тихенько лежать.

А це лісна прийшла т’колибі. Та як імила двері з одного боку й з другого, то такі пальці довгі були, що аж зійшлися посередині на дверях. Підняло воно двері, здоймило їх, сіло на наклад коло ватри та й сидить.

А хлопці вже ні живі, ні мертві. Так понапуджувалися, що не годні заговорити. А вона посиділа, погрілася, встала і пішла собі.

Як вийшли до колиби тоти їх колеги, хлопці не могли до них заговорити, не могли розказати, що вони мали. Так вони напудилися.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Верхній Березів, Косівського району, Івано-Франківської області
22 листопада 1986 року
Від Неґрич А. С. (1922 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.