Українські народні казки

Лісна
Демонологічна розповідь Гуцульщини

Пішов тато з сином робити в ліс. Той син мав дома дівчину і за нею дуже тужив. У колибі було багато людей, не лиш тато й син. І до того хлопця стала приходити лісна. А він думав, що то його Марічка. Кажуть тоті рубачі:

— Щось по нас лазить уночі й добирається до Івана. Це Лісна приходить дТванови. Будем її бити.

Каже старий:

— Я зроблю шеліґуру. Коли вона буде йти, я буду її шеліґуров бити. Пририхтував він собі ту шеліґуру. Чують усі рубачі, співає вона по лісі.

— Іде, Іванку, твоя Марічка.

А Іванко нічого не відповідає, мовчить. Входить вона, а тато Іванів не чекає, щоби вона дійшла до Іванка, ударив її шеліґуров. А вона вернулася і так по лісі голосила, що страшно було в колибі спати.

Сказали рубачі:

— Ти не бий її зразу, ти допусти, щоб вона прийшла до Іванка. Чують на другу ніч, іде по лісі й співає. Каже Іванків тато:

— Пригасім ватру і лягаймо спати.

Вона довго ходила й співала по лісі. Чують, затихло, нема співу. Входить вона до колиби й шукає Іванка. Переповзла через людей і лягла коло него спати. А Іванків тато схопив шеліґуру. Як ударив він її шеліґуров! А вона не тікала в двері, а в димник.

І звіялася страшна буря. Почали падати на колибу дерева. Рубачі боялися, що вітер забере їх разом з колибов. Так напудилися всі! А Іванко сказав:

— Тату, не треба було це робити. А тато каже:

— Іванку, вона й тебе була би взяла. Не жалкуй за нею. Добре, що я скоро про це довідався. Бо би була нічого не допомогла й шеліґура, якби вона була довше до тебе приходила.

Походження та примітки

Українські народні казки у 40 книгах

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Бабинопілля (Акришори), Косівського району, Івано-Франківської області
29 травня 1983 року
Від Анни Петрівни Кирничук (1926 року народження)
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.