Українські народні казки

Опир гризун
Демонологічна розповідь Гуцульщини

Жив у Верхнім Березові опир, якого прозивали Гризун. Та й він умер. А після його смерти по ночах щось ходило селом і рикало, як бик. І як у кого худоба в стайни відозветься, то до ранку здихала. Зібралися всі люди, порадилися і вирішили, що це ходить Гризун. І сказали, що його треба відкопати, о дванадцятій годині ночі відрубати йому голову і спалити.

Зібралися люди з цілого села, пішли на цвинтар, відкопали гріб, відкрили, а той Гризун лежить на боці. Не горілиць, як його поклали туди. Зачали вони йому відрубувати голову. І що сокирою цюкнуть, то він кліпне. Кров бризкає з шиї, а голова не відпадає. Нарешті вони відрубали ту голову, віднесли труну на зарінок, обклали гіллям і запалили. Люди кругом стали з граблями, з вилами, з суччям — хто що мав, з тим ішов, щоби нічого не випустити з вогню. Бо опир міг в щось перекинутися, чи в бджолу, чи в ворону, чи в щось інше, і втекти. Як зачало горіти, труна зачала підскакувати на вогні.

А в селі був ще один опир, живий, товариш Гризуна. Перекинувся він на дикого вепря і побіг туди рятувати свого товариша. Він думав, що люди поженуться за ним, а того лишать. А один чоловік як ударив того вепря колом по хребті, вепер ледве потягнувся в ліс. І люди побачили на другий день того опиря з переламаним хребтом. Він сидів на печи і вже до смерти не годен був ходити.

А того опиря Гризуна таки там спалили. Як зачала та труна горіти й скакати, зачали з неї вилітати різні мотилі. А люди били то, хто чим міг. І то все там згоріло, і відтоді те місце називається Згарищем.

Походження та примітки

Українські народні казки у 40 книгах

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Нижній Березів, Косівського району, Івано-Франківської області
15 січня 1984 року
Від Драгомирецького Миколи Михайловича (1950 року народження)
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.