Українські народні казки

Панів сад
Демонологічна розповідь Полтавщини

Багатьма легендами і переказами славиться наша ненька Україна, має вона і чудові гори, ріки і поля, ліси і степи, озера і моря. І чому б серед такої краси не народитися прекрасним почуттям?

Чорнухинщина має багато сіл, які утворюють неперевершений ансамбль картин. Хатки ховаються серед пишних садів, несміливо виглядаючи з-поміж крон густих дерев. Зелена трава розстилається пишним килимом, квіти так і тягнуться, щоб до них доторкнулися, відчули ніжність їхніх пелюсток. Навіть сонце особливою любов’ю зігріває все живе: ласкаво торкається промінчиком кожної стеблинки, кожного камінчика. А ранньою весною, коли ще не розтали всі сніги, а морозець частенько навідується на подвір’я, маленькі горобчики все одно прилітають, щоб прогнати холод своїм чиріканням. Вони весело співають свою пісню і заглядають у вікно. Як тут можна залишатися в будинку?

Своє почесне місце серед інших займає село Мокиївка. Воно славиться своєю красою і неповторністю, має свою історію. Тільки довгожителі дерева могли б розповісти багато цікавого. Як шкода, що людина не вміє спілкуватися з природою! От і доводиться відшукувати людей, дідусів і бабусь, які колись чули від своїх дідусів і бабусь розповідь про якесь місце.

Кожне місце має свою душу.Серцем Мокиївки є Панів сад.

Цей мальовничий куточок, наче чаша, повна могутніх сил. На горі жили пани Самойлови. Пан дуже любив свою дружину, і одного разу вирішив створити для неї місце, де можна забути про все. Слуги за його наказом шукали таке місце. І один із них знайшов його. Спускаючись з гори, він повернув наліво, проминув густу смугу акацій, які відгороджували заглибину від пагорба, перед його очима постала чарівна галявина. Зелена стежка вела до дикої груші.

Далі була густа трава, а посеред неї виднілися крихітні зірочки. Пройшовши трохи далі, слуга побачив тонесенький струмочок, що тихо ніс свої води, звиваючись і ховаючись аж за пагорбом. Тут було тихо, вітерець тихо шелестів і заколисував. Здавалося, що ніхто не зможе знайти і потривожити. Схвильований слуга повернувся до маєтку, щоб порадувати пана. Але він настільки задумався, що не помітив, як сонце сіло.

Самойлов хотів покарати його, слуга почав клястися і божитися, що знайшов подарунок для пані. Пан помилував його і забажав власними очима поглянути на диво, яке описував йому кріпак. Наступного дня слуга привів його на те місце, і Самойлов довго не міг говорити. Нарешті промовив:

— Робітників сюди, швидко! А тебе, — звертався до кріпака, — слід нагородити.

Довго працювали слуги, доки прочистили джерела, збільшили невеличку заплаву, посадили два слабкі дубки, які через багато десятиліть стануть могутніми богатирями. І досі стоять верби, коріннями міцно вчепившись у землю і схиляючись майже над самою водою. А найбільша, що стояла, мов королева, серед інших, ніколи не забуде тихі розмови сонячними ранками пані і пана.

Самойлова дуже зраділа такому подарунку чоловіка і майже кожен день приходила сюди разом з ним. А ще кажуть, що в один день на рік влітку, раннього ранку можна побачити під великою вербою дві постаті. Хтозна, може, то пан з пані розмову веде? В усі ж інші дні верба старанно закриває вітами те місце від людських очей, вона береже таємницю.

Походження та примітки

Українські народні казки у 40 книгах

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
23. Панів сад. Записано у селі Мокиївка Чорнухівського району Полтавської області від Мегері Олександри Петрівни (1945 року народження) 2009 року.
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.