Українські народні казки

Повір’я про мертву землю і мертву воду

Демонологічна розповідь Чернігівщини

Люди розказували про мертву воду і мертву землю (ту, з якої копається яма для покійника). От помер мій чоловік. Відтоді пройшло десять чи п’ятнадцять років. А в одного чоловіка померла жінка. Так він хотів на мені женитися. А в селі було три таких жінки, що вийшли б за нього. Ну, а я з свого подвір’я не хотіла нікуди йти. То ці жінки

вирішили мене з світу зжити, аби не заважала.

От як померла людина, принесли вони мені додому землі мертвої та води тої, що покійника обмивають. Насипали мені тої води на ворота. Я вийшла та й помітила, що земля піщана під ворітьми, а в нас тут чорнозем. Та я ту землю не переходила, перекинула туди кота, собаку і святою водою полила. А сама вийшла через другу хвіртку. Всі ті, хто ворожив, дак усі померли. Вони були з двадцять другого і двадцять третього року. А я й до сих пір живу.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

18. Повір’я про мертву землю і мертву воду. Записано в Плоскому від Перепечай Мотрі Андріївни (1923) 2008 року.