Українські народні казки

Про Настю і Гната Безп’ятого

Демонологічна розповідь Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Старовинне село Кочержинці. Чимало легенд та переказів ходять його вулицями. Старі люди залюбки переповідають їх молодим. Ось один із таких переказів.

Давним-давно біля Синицького лісу, який тоді ще й не був Синицьким, у крутому яру протікала річечка, а на високому березі, під самим лісом, стояла біленька хатина дядька Свирида, старого й мовчазного. Мав той Свирид дочку, кращої за яку не було в селі. Чимало парубків топтали стежку до Насті (так звали ту дівчину), але нікого вона не вподобала.

Та одного разу, а було це навесні, біля її воріт з’явився хлопець неземної краси. Що вже був гарний, високий, стрункий, а очі сяяли, як голубі озерця, на прекрасному лиці; пишний чуб вибивався з-під високої шапки.

Закохалася Настя в прибульця, і став він приходити до неї кожного вечора, як тільки сонце сідало за обрій. Трохи дивним він був: завжди залишав Настю опівночі і ніколи не скидав з голови шапку.

Таким гарячим було кохання, що не слухала дівчина ні батька, ні неньку, забула своїх подруг, нікому не відкривала серця, а хлопці та дівчата почали обходити її двір стороною.

Прийшло вже й красне літечко, а з ним і свято, якого так чекає молодь, — свято Івана Купала. От Настя вирішила запросити свого нареченого на свято, щоб познайомити його з хлопцями та дівчатами. Може, вам і дивно буде чути, але Настя не знала, як звати її коханого.

Кожного разу він, жартуючи, казав, що скоро вона про все довідається.

Коли Настя запросила його на Івана Купала до річки, де дівчата пускали на воду вінки, стрибали з хлопцями через багаття, наречений відмовився і натомість розповів їй легенду про квітку папороті, яка цвіте лише один раз і саме в цю ніч. І хто її знайде і зірве, то тому вона принесе щастя.

Довго вагалася Настя: йти чи не йти у ліс за квіткою, але кохання перемогло.

Ніч видалась темною, хмари час від часу закривали місяць; зорі то появлялись, то знову зникали. Взявшись за руки, молодята попрямували вглиб лісу, туди, де зарості папороті були найбуйнішими.

Раптом все навкруги завмерло. Здавалось, що, крім тривожного стукоту серця, не було жодного звуку. Раптом Настя побачила: все навколо засяяло, дивна квітка поволі розкривала золоті пелюстки, а сяйво від неї ставало все яскравішим.

Дівчина несміло простягнула до неї руку, але зірвати не встигла, бо раптом німу тишу розірвав рвучкий вітер, і чарівні пелюстки квітки стали закриватись.

Та той зрадницький вітер ще й зірвав сиву смушеву шапку з голови хлопця і Настя з жахом помітила на голові свого нареченого невеликі, як відполіровані ріжки.

— Що це?! — в розпачі крикнула дівчина.

— Тепер ти вже здогадалась, як мене звати? Я чорт, а звати мене Гнат Безп`ятий. Я не хотів тобі цього казати, бо справді тебе кохаю.

— Ні, ні, ні, — шептала Настя і, не розбираючи дороги, побігла назад.

Не пам’ятала дівчина, як ускочила в свій двір, як закрила за собою двері.

Гірко ридала вона до самого ранку. А вранці сумна і заплакана вийшла надвір: не хотіла нікого бачити, нічого чути, все падало в неї з рук. А ввечері, тільки стало смеркати, закрилась у хаті і, гірко плачучи, розповіла про все батькам. Горе і розпач навіки поселились в хатині.

Збожеволілий від кохання Гнат довгими вечорами ходив побіля Настиного двору, але дівчина більше не виходила на побачення. Тоді Гнат прислав до Насті сватів, але батьки навіть не відкрили їм двері. Довго так продовжуватись не могло. Настя подумала, що вона вже й так запропастила свою душу, а тому гірше не буде, якщо вона вийде заміж за Гната.

Не впросили батьки дочку, щоб не робила хибного кроку. Однієї ночі Настя пропала, та розповідали люди, що часто бачили на околиці лісу дівчину дуже схожу на Настю, тільки бліду й сумну. Сидить вона на старому пні, дивиться на батькову хату і плаче. З тих сліз зробився струмок, чистий, як душа дівчини. Довго він жебонів самотою, а потім пропав.

Скоро батьки Насті повмирали, а хату хтось спалив, пусте обійстя люди стали обходити стороною і прозвали його Чортовим.

Довго ніхто з селян не селився біля Чортового двору. Та пройшли роки. Місце було гарним, і скоро там стали селитися люди. Спочатку було кілька хат, потім вулиця, потім цілий куток, який і сьогодні називають Чортківкою.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

9. Про Настю і Гната Безп’ятого. Записано в Кочержинцях Тальнівського району від Шабанової Євдокії Митрофанівни (1919 року народження) 2008 року.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.