Українські народні казки

Про вовкулаку
Демонологічна розповідь Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Це було в двадцять другому році. Біля мене жив сусід, який був вовком. Той чоловік мав жінку й дитину, хлопчика. От стала його жінка примічати, що чоловік її часом якийсь дивний стає. А то ще став з дому зіходити, найчастіше зникав, як новий місяць народжувався. А тож він з дому тікав дуже далеко, щоб свою сім’ю не поїсти. І коли він побіжить десь, то приходе назад через місяць-півтора, а коли й раніше.

Приходе додому весь побитий, бо коли лізе людей їсти чи в людей яку живність украсти, то, буває, поб’ють його. Ото прийде він додому, а жінка й питає:

— Де ти був і чого такий побитий?

А він зниже плечима, відповість:

— Та так, просто побився.

Та й мовчить.

От одного разу підійшов час народжуватись новому місяцю. Відчув той чоловік, що на вовка вже перетворюється та й побіг у друге село, щоб своїх не поїсти. Так завсіди робив, так і на цей раз зробив.

Його жінка через кілька днів пішла в це село скирту складати. І сина взяла з собою. Він уже такий величенький був, підліток. От складають вони, син наверху, а мати подає. Коли дивляться, вовк біжить і прямо до жінки. Вона на скирту почала тікать. Син її за руку і тягне нагору, а вовк зубами за спідницю і вирвав із неї клапоть. Тоді хлопчина хватає вила і прямо в око вовкові попав.

Приходить жінка додому, а дома чоловік в ліжку лежить, голова перев’язана бинтом, та й око теж. Нічого жінка в нього не допиталась. Став чоловік засинати та й заснув зовсім, а жінка сіла коло нього, дивиться, розглядає рани. Аж раптом їй здалось, що між зубами в чоловіка щось затиснуто. Взяла потихеньку та й витягла якийсь клаптик тканини. Придивилась, аж то клаптик від її спідниці. Приміряла жінка його до своєї порваної спідниці, точно він. Перелякалася вона страх як. А тут ще й син каже:

— Мамо, та пам’ятаєш, як я вовку око виколов? І в нашого батька око виколене, бо перев’язане.

Жінка ще дужче перелякалася і подалася всім людям розказувати, що так мов і так. Так один дядько із села взявся вислідити вовка, вислідив і застрелив його.

От поховала сім’я того вовкулаку і став на його могилі кожну ніч вовк вити. Виє, аж моторошно стає. Пішла тоді жінка на пораду до попа. Піп попросив людей, щоб розкопали могилу. Зійшлись люди, розкопали, витягли вовкулаку, і виявилося, що в нього два серця — вовче і людське. Людське мертве, а вовче ще живе. Тоді приїхало сорок попів, відправили вони молитву, заховали тіло, і після цього вже все припинилось.

Походження та примітки

Українські народні казки у 40 книгах

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
2. Про вовкулаку. Записала Чонка Галина від Грищенко Варвари Олександрівни в с. Преображенське Межівського району 2009 року. Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.