Українські народні казки

Про вовкунів

Демонологічна розповідь Гуцульщини

Розказувала мені мама: «Сиджу я коло вікна, пряду куделю. При каганчикови такому маленькому, що блистить, як зірничка. І така ніч файна місячна. А баба мені приказувала, що були такі люди, які перекидалися в вовків...» Отак баба розказувала мамі, а за якусь хвильку мама каже бабі: «Мамо, ану дивіться у вікно. Так пізно, а якийсь чоловік іде під вербу». Ми лишили прясти і дивимося. Мама в одно вікно, а я в друге. Той чоловік три рази перекинувся під вербою. Баба каже: «Дивися добре, що з того буде. Зараз певно перекинеться на вовка». Дивимося, а воно лиш стало на штирьох ногах. «Видиш, небого, — каже баба,- вовкун перекинувся на вовка. Куди він буде йти?» Ми дивимося, а він обійшов навкруг вербу і йде просто т’хаті до нас. А баба каже: «Поставлю каганчик під комин, аби йому не видно було світла. Побачимо, що він буде робити». А він прийшов і нюхтить коло вікон.

Мама питає бабу: «А він у вікно не буде дертися?» А баба тихо відповідає: «Він понюхтить і піде».

Вовк понюхав коло порога і пішов у другий бік. І вже його не виділи. А баба каже: «Такі колись були люди, що перекидалися на вовків». Мама допитувала баби: «Та чого цисе таке?» А баба каже: «Я тобі не скажу чого, бо тобі це ще не пора знати». І так і не сказала їй баба.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Бабинопілля (Акришори), Косівського району, Івано-Франківської області
29 травня 1983 року
Від Анни Петрівни Кирничук (1926 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.