Про домовика
Демонологічна розповідь Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Розповідала моя бабуся. Було це ще перед Першою світовою війною. Ходив по одному селі якийсь чужий дід. Зайшов він до бідної вдови, у якої було шестеро дітей і попросився переночувати. Відмовила вдова:

— Хатина мала, — каже, — самим нема де подітися.

— То дозвольте хоч мішок залишити, — каже дід і скидає з плечей мішок.

— Тут голці нема де впасти, — бідкалася вдова.

— В сінях у куточку поставлю, — наполягав дід і залишив мішок у сінях.

Як тільки вдова з дітьми полягали спати, щось почало горшками калатати.

Встали, засвітили, оглянули запічок, де стояли горшки, але нічого не виявили. Та найменший хлопець побачив на стіні якусь тінь.

— Додивіться, мамо, якийсь хлоп на коні їде! — сказав.

Ця тінь надала всім ще більшого страху. Старший син почав заспокоювати всіх, що це тінь від якихось предметів, які є в хаті. Почали рухати одяг, який висів на жердці біля ліжка, інші предмети, але тінь не змінювалась й не зникала. Помолилися всі голосно і полягали спати. Та чують — знову щось товчеться. Засвітили лампу — та сама картина.

— Не звертай те уваги, — каже старший син, — спіть, бо рано в поле треба йти.

Вдосвіта хлопець вийшов, щоб дати коневі їсти і бачить, що він весь мокрий, наче на ньому всю ніч хтось їздив.

Така історія повторювалася кожної ночі. Розказала вдова про все сусідам. Хтось порадив, що у сусідньому селі є ворожбит, який може допомогти у цій біді. Поїхала туди вдова і розказала все, як було. Ворожбит порадив купити нову добову бочку, а через тиждень обіцяв прийти і тоді все стане на своє місце.

У сказаний день прийшов ворожбит, щось відмовляв, щось ніби збирав та кидав у бочку, а тоді попросив, щоб її поклали йому на плечі і пішов.

Відтоді у хаті вдови стало спокійно.

Про домовика
Демонологічна розповідь Кіровоградщини

Сільський коваль, якому боятись підлабузника-голодранця Ивки нічого, бо жив з того, що люди носили за роботу, привселюдно пояснив те, що траплялося з Ивкою. В його оселі були незрозумілі погроми. То вікна розіб’ються, то посуд стає побитим, то хтось чи щось кидає у вікна йому гальку, то ні з того ні з сього кварта з горілкою розлетілася вщент.

То Бог наслав на Ивку сатану, аби не посягав на порядних хазяїнів. Витівки дідька в Ивки багато хто із слобожан сприймав за вигадки. Сліди погромів бачили всі, а не вірили. Я не вірив, поки не став очевидцем гармидерів домовика. Пішов з мамою до сестри в Братолюбівку. Сільрада її і Тихона Терещенка поселила у попівський дім біля церкви. Вони зайняли дві менші кімнати за світлицею. Аби не натикатися в темряві на попівські меблі, попересували їх до протилежної стіни. Повечеряли і лягли спати.

Вийшли вранці, а всі меблі у світлиці там, де стояли колись. Двічі Тихон Іванович відсовував до стіни шафу, стіл і канапу, і двічі вони вертались на старе місце. Вирішив він стежити, хто з ним жартує. Опівночі покликав молодиків. Дивляться, а меблі безшумно, неначе по велінню свого колишнього хазяїна, переміщуються точнісінько на залишені сліди на підлозі. Моторошно було дивитись на те диво.

Мама розповідала, що і в сім’ї учителів, коли була в них служанкою, домовик не давав спокою, без кінця торохтів тарілками. Одного разу на портретах, що висіли на покуті, губною помадою понаписував погрози. Іван Федорович у записці на столі запитав дідька: «З добрим чи злим наміром навідуєшся до нас?» Вночі на аркуші появився корявий напис: «Не з добром».

Грюкання і погрози припинилися після того, як господарка почала лишати на столі для домовика молоко у блюдечку. Ще діти не спали, а блюдце було вже пусте.

Про домовиків багато цікавого наслухався вже в наші часи. Їх називають ще полтергейстами, що в перекладі з німецької означає «шумний дух». Може, від того, що духи ці грішні і неприкаяні, люблять погриміти, пошуміти й утнути якусь витівку. На побутовому рівні з витівками домовика стикаються майже всі.

Проганяють злих духів спеціальними релігійними обрядами. Але навіть так зробити це не завжди вдається, коли дідько сердитий.

Про домовика
Демонологічна розповідь Чернігівщини

Це розповідала мені жінка, яка і зараз ще живе. Коли вона була дівкою, їй домовик розчесав коси. А після цього в неї сталося велике нещастя.

Вона спала в цей час на печі і біля неї стояла велика скриня. Чує дівчина серед ночі, як хтось із волосся шпильки вибирає. Чула, як ті шпильки падали на скриню.

Вирішила дівчина, що їй це приснилося. Та прокинулася, а коси розплетені. Засвітила каганчик, а шпильки на скрині. Вона заплела коси і знову лягла спати. Та серед ночі знову хтось розплів коси.

Схопилася вона, знову засвітила каганець, та нікого не було, тільки занавіска під пічкою хиталася.