Українські народні казки

Про домовичка

Демонологічна розповідь Чернігівщини

Давно це діялось. Дід мій ще молодий був, тільки рік, як оженився. Одділився од батька, свою хату поставив. Живуть вони, Богу дякують і все йде до ладу.

Якось восени пішов молодий хазяїн до кума. Ну, а воно звісно як буває: ішов на хвилину — потратив годину. Слово за слово, дивись, а там й ніч. Попрощався, вийшов на вулицю. Місячно, зоряно, гарно, тихо, тільки вряди-годи обізветься десь далеко самотній собака.

Іде чоловік, а тут де не візьмись котик сіренький. Забіжить наперед, через голову перекинеться і знову стрімголов вперед. Дивився чоловік на нього, дивився і наче щось найшло на нього. Узяв ломаку та й пожбурив у кота. Котик нявкнув пронизливо і щез. Ураз звіяв вітер, посипав сніг. Злякався чоловік і нумо бігти. Біжить, біжить, а до хати не втрапить. Вже як розвидніло, додивився, що у власному садку блудить. Перехрестився тричі, сплюнув через ліве плече й повернувся додому. Зайшов до світлиці, а жінка давай його лаяти:

— Де це тебе чорти носили?

— Таки й справді чорти, — сказав чоловік та й розповів про свою пригоду.

— Брешеш, сучий сину! Який вітер, яка метелиця? Всю ніч місяць світив і тихо було.

Так молоді вперше посварилися. А на другу ніч, тільки-но вклалися спати, а по стелі хтось ходить, ногами човгає. На якусь мить замовкне, а тоді далі гупає. Набрався чоловік сміливості, узяв лампу і поліз на горище. Присвітив — нема нікого. Тільки спустився на долівку — знову ходить. Чоловік знову на горище і знов нема нікого.

І так щоночі. Звелися молоді без сну, ледве ноги волочать. З рук усе валиться, ніде порядку нема, кабанчик захворів, овечка здохла. Напоумили чоловіка до батюшки піти. Той вислухав чоловікове горе та й каже:

— А чи не пригадуєш ти, коли це все почалося? Може, трапилося щось напередодні, зустрів ти когось чи полаявся з кимсь?

— Ніби нічого такого не було, — задумався чоловік. — Хоча, було…

І розказав про котика.

— Ех, ти, — вилаяв чоловіка священик, — той котик — то твій домовий. А біг перед тобою граючись, бо тішився господарем. А ти йому отак віддячив. Треба тобі з ним помиритися. Але я в цьому не порадник, шукай людей знаючих.

З цим і пішов чоловік додому. Через кілька днів порадили йому звернутися до старої-престарої баби. Вона жила на краю села, біля болота. Узяв чоловік кусень сала, шмат вибіленого полотна і пішов до баби з поклоном. Не встиг і поріг переступити, а вона йому:

— Ех, знатимеш тепер, на кого руку піднімати. Слухай, що треба робити. До схід сонця витягни з криниці води, новий гребінець кинь у відро і постав у сінях. Через три дні у відрі з’явиться волосинка домового. Візьми ту волосинку, потри, він і з’явиться. Тільки не знаю, чи простить він тобі, сильно ти його потовк. Але спробуй і знай, що домові понад усе люблять лестощі і похвалу. Не шкодуй йому теплого слова, може й змилостивиться.

Вислухав чоловік цю мову, подякував бабі і рушив додому. Хоч і знав, як горя позбутися, та камінь з душі не спадав. Якою буде та зустріч? Чи захоче домовий говорити з ним? А як захоче, то як до нього звернутися? Тут і з людиною не завжди спільну мову знаходиш, а це така істота.

Та чоловік був не з плохого десятка, зробив, як баба навчила. На третю ніч з’явився йому домовий-дідок, голий, сивий увесь, лається, бурчить:

— Чого кликав? Знову битися будеш?

Чоловік бух йому в ноги. Так і так, мовляв, простіть паночку. А домовик ні в яку.

— Я тобі, — кричить, — все господарство зведу, а тоді й сам з подвір’я зійду! А за мною і ти в старці підеш.

Чоловік плаче:

— Змилуйтеся!

А домовик йому свої синці показує.

— А ти думав про милосердя, коли на мене палицею замахувався?

Так і не помирилися вони тієї ночі. Наступної викликає чоловік домовика та ще дужче просить. Домовик лається та бурчить. Як уже бідолаха просив, один Бог знає, але на третю ніч зговорилися вони і мирову уклали.

З того часу чоловік жодного діла не починав, з домовиком не порадившись. Бо той, кого домовик не любить, ніколи щасливим не буде.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

4. Про домовика. Записано в Обмачеві Бахмацького району від Онопи Ганни Степанівни (1925) 2008 року.