Українські народні казки

Про чортів
Демонологічна розповідь Гуцульщини

А. Ішов я по кедрину на гору Лисину, бо треба було кедрини на весілля, на деревце. Та й змучився я, відійшов убік і ліг під ялицю. Там було рівно, сухенько. З два метри на тій ялици не було суччя, а далі було таке густе суччя, як парасоля. Я припочивав там. Сперся на руку та й лежу. Коли дивлюся, згори йде до мене чоловік. Середнього зросту, вбраний по-гуцульськи. Не дійшов до мене три кроки і зачав говорити. А я до него нічого не говорю, тилько дивлюся. Каже він мені:

— Ти тепер маєш таке горе, що ти з него ніяк не можеш вийти.

А я дійсно мав горе, бо я мав з НКГБ дочинінє. Він мені не брехав.

— Тобі краще на цю ялицю завіситися. Тут чисто, на два метри нема суччя. І така густа вона, що дощ на тебе не буде падати. І ти маєш шнур у кишени.

Може, він би ще щось говорив до мене, але я ся напудив та й узлостився. Та й утік від него. А пішов на гору до Лисини, а він там лишився.

Був той чорт самий чорний, а зуби білі. А на голові мав кастрівку. Але не такий дуже чорний був, як ті кубинці, що я їх видів у Одесі.

Коли я йшов тою дорогою назад, його вже не було.

Б. Одного разу я йшов полем (толокою). А напередь мене йшов дорогою чорт. То була ніч. І як блисне, то видно, і мені як день зробиться. А той чорт був у німецькій воєнній формі, у чоботях, але без шапки. Був такий малий, як хлопець десять-дванадцять років. Ішов він і щось думав, руки собі поклав назад.

А я чув від старих людей, що чорта треба вдарити навіглю. Як нема патика, то вдар рукою. А він ґвавтує і кричить: «Добий мене!» Але як ти його вдариш другий раз, так він уже підніметься і буде дужий, а ти будеш гинути. А як ударити його лиш раз, то він згине. І з него буде кров іти ротом або носом. Та кров скіпчіє на земли і з неї зробиться грудка. Як тої крови найти, то будеш мати велике лікарство. Як хтось перепудився, уночі схаплюється, кричить і сечі не держить, то дати йому тої крови з’їсти або підкуритися (кинути трошки тої крови на грань та й підкурити себе). Тої крови дуже тяжко найти. Часом чортів б’є грім, то десь находять ту кров, але дуже рідко.

Я побіг за тим чортом, щоб його вдарити, а він махом викрутився, вздрів мене, скочив почерез пліт і так на землю гопнув, як би впала з поду в’язка сіна. Я почерез пліт, зачав ходити, шукати його — пропав мій чорт. Щез, як не було його. Він щезає так, що ніде нема.

В. Уночі я находив багато котів. Піду на рибу з саком, та й кіт перебіг мені дорогу. То чорти перекидаються в котів. Але вони мені нічого не годні зробити, бо я первак, первий ся родив у матері. Чорт нічого не годен зробити первакови та й мізинникови. А тих, що народилися посередині, чорт може скрутити, може спараліжувати їх.

Тим, що родилися посередині, чорти не показуються, а лиш первакови й мізинникови. Є багато перваків, але їм нічого не показувалося, а лиш мені показувалося. В якусь таку годину народився я і в таку хвилину.

Г. Колись тато казав мені, що його чорт навалював у спанню. Та й мені колись навалював. Я косив траву і робив сіно в Буківци. І спав я в копиці сіна. І відкись він уночі прийшов і занюхав, що там є чоловік. Та як пес занюхав. Та й чую я, щось мене тисне і мені дихати не дає. І я пригадав, як тато казав, і зрозумів, що то нічого мене більше не душить, лиш чорт. Хочу руку підняти перехреститися — не годен. Хочу рот відкрити «Отче наш» сказати — замкло мені рот. І тисне мене і сипить там, як гусак, на мені. А я заговорив «Отче наш» думкою і зачав говорити «Богородицю», і він помаленько, помаленько зачав зсуватися з мене. І так ся зсунув з мене помаленько аж до ніг, до пальців. І я встав з тої копиці, хотів іти до сусіди, але то був пізній час. «Е, — думаю, — буду другого вночі бужати. Ти вже більше не прийдеш». Та й я ляг, але ляг долівлиць, і він уже більше мене не навалював.

Д. Старі люди мені казали: «Аби ти був ударив чорта, то дуже добре тобі пішла би господарка. Добре тобі було би з життям. А як чорт тебе навалив, було його запитати: «Це на добре, чи на зле?» Я його не запитав, але знаю, що не на добре він мене навалив, бо дуже мені потому погано було. з тою дівчиною перестав зустрічатися, але за нею тужив. Став той хлопець марніти. Питається його мама:

— Що з тобою, що ти робишся такий худий? Ти тужиш за тою дівчиною?

А він мамі відповідає:

— Ні, вона приходить. Я не тужу. Каже мама чоловікови:

— Ти знаєш що? Нашого хлопця учепилася лісна. Як її ймити? Чоловік каже:

— Я буду питати помежи люди. І люди порадили його:

— Купіть черевики і дістаньте десь вуйми. Як вона прийде до хлопця,

Походження та примітки

Українські народні казки у 40 книгах

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Космач-Клифа, Косівського району, Івано-Франківської області
6 березня 1986 року
Від Лук’яна Николайовича Никорака (1907 року народження)
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.

Дивіться також: